Пожежні гідранти Ужгорода - історія і сьогодення

Празькі пожежні гідранти з’явились на вулицях Ужгорода у 1930 році — за часів входження Підкарпатської Русі до складу Чехословацької Республіки.

Колись ужгородських гідрантів налічувалось близько трьох сотень, а зараз залишилось 68, і з кожним роком стає дедалі менше. Історія цих культових міських артефактів нерозривно пов’язана з історією міського водогону та підприємством Ярослава Матічки — виробником гідрантів з Праги.

Будівництво міського водогону

Проект міського водогону було розроблено акціонерним товариством G.Rumpel з міста Тепліце, а перший камінь у фундамент для будівництва водогону урочисто закладено 7 березня 1930 року, в день 80-річчя президента Чехословацької Республіки Томаша Ґарріґа Масарика. Фактичне ж будівництво розпочалося у квітні 1930 року фірмою інженера Ярослава Матічки (чеськ. Ing. Jaroslav Matic?ka), головний офіс якої розташовувався в Празі, в районі Карлін. Підприємство Матічки будувало безпосередньо мережу водогону, помпові станції та встановлювало пожежні гідранти. Будівництво водозабору та водонапірних резервуарів здійснювала фірма інженера Вацлава Воячека (чеськ. Ing. Václav J. Vojá?ek) з Моравської Острави. Загальна довжина трубопровідної мережі складала 39 400 м. Кошторис будівництва водогону становив 8 мільйонів чеських крон.

ужгородський гідрант

Фрагмент мапи водогону правобережної частини Ужгорода

Складена акціонерним товариством G.Rumpel. Мірило 1:2880

Щоб забезпечити Ужгород водою, між містом та Доманинцями, в місцевості що називалось Флудером, було пробурено кілька свердловин з дебітом 15 л/сек та три свердловини з дебітом 45 л/сек. Машинний зал водозабору складався з двох відцентрових помп високого тиску продуктивністю 33,5 л/сек, які працювали від електродвигунів потужністю 68 кінських сил. Живлення забезпечувалось власною трансформаторною підстанцією потужністю 150 кВА, а електроенергія постачалась лінією на 6000 кВт від розташованої поруч міської електростанції акціонерного товариства «Підкарпаторуські електрарні».

Вода з водозабору подавалась до двох водонапірних резервуарів на пагорбі Кальварія загальним об’ємом 2000 м3. Залізобетонні резервуари мали діаметр 16 метрів та глибину 5 метрів. З резервуарів вода розподілялась водогоном по цілому місту, а також забезпечувала живлення гідрантів.

ужгородський гідрант

Будівництво залізобетонних водонапірних резервуарів на пагорбі Кальварія в Ужгороді. Фото 1930 року

©Ing. Miloš Kašpar. Vodovod m?sta U?horodu // Technická práce v zemi Podkarpatoruské 1919-1933. Redaktor: Ing. Jaromír Musil. — Odbor Spolku ?eskoslovenských in?enýr? v U?horod?, 1933. — s.114

ужгородський гідрант

Завершення будівництва водонапірних резервуарів. Фото 1930 року

У резервуари було вбудовано спеціальні пристрої для фіксації рівня води, які дистанційно передавали дані до машинного залу водозабору. Поруч з резервуарами було зведено технічну будівлю водогону за проектом Людовіта Оелшлеґера (чеськ. ?udovít Oelschläger) — архітектора з Кошиць, який також спроектував будівлі міського кінотеатру, єврейської школи та міського басейну в Ужгороді. Будівля водогону в стилі експресіонізму з гербом Ужгорода на чільному фасаді збереглась і донині.

ужгородський гідрант

Будівля водогону на Кальварії. Фото 1931 року

До кінця 1932 року до міського водогону було підключено тільки 700 будинків із загальної кількості 2400. На той час добова норма споживання води становила 120 л на одну особу при кількості населення 23 000 мешканців. Побутові лічильники, що використовувались для фіксації витрат води, постачались братиславським підприємством братів Міхерових (чеськ. Bratri Micherové, ?sl. továrna na vodomery, plynomery). Комунальним підприємством «Водоканал м. Ужгород» і досі використовується калібрувальний стенд для перевірки справності лічильників води з шильдиком Bratri Micherové.

ужгородський гідрант

Калібрувальний стенд лічильників води КП «Водоканал м. Ужгород» та табличка виробника

©Transcarpathian Heritage

ужгородський гідрант

Ужгородські побутові лічильники води часів Чехословацької доби, виготовлені підприємством Bratri Micherové

©Transcarpathian Heritage

Пожежні гідранти

Наземні пожежні гідранти для Ужгорода були виготовлені підприємством інженера Ярослава Матічки (чеськ. Ing. Jaroslav Matic?ka) з Праги. На фронтальній стороні гідрантів зазначено рік виробництва — 1930, а на тильній — IJM, що відповідає ініціалам виробника. Також на тильній стороні під абревіатурою вказано артикул виробу — 2013.

ужгородський гідрант

Ужгородський пожежний гідрант 1930 року

©Transcarpathian Heritage

Гідранти здебільшого встановлювались на тротуарах вулиць на відстані близько 75 метрів один від одного, утворюючи щільну протипожежну сітку. Окремі гідранти додатково розміщувались поблизу великих громадських будівель, зокрема у дворах колишнього жупанату, військової казарми, лікарні тощо.

ужгородський гідрант

Фрагмент мапи міського водогону з гідрантами

Складена Едуардом Зейдою, керівником фірми Ярослава Матічки

Загалом під час будівництва водогону в Ужгороді було встановлено 300 наземних пожежних гідрантів, 10 підземних гідрантів на вузьких вулицях та 380 люків, що ховали під собою засувки — пристрої запірної арматури. Також для громадського користування на вулицях міста було інстальовано 26 водоколонок.

ужгородський гідрант

Люк підземного гідранта чехословацької доби в Ужгороді

©Еліна Дегтярьова

ужгородський гідрант

Люки запірної арматури на вулицях Ужгорода

©Еліна Дегтярьова

Підприємство Ярослава Матічки

Виробниче підприємство засноване в Карліні у 1905 році. У 1912 році фірму викупив та реорганізував цивільний інженер та конструктор Ярослав Матічка — заступник професора Інституту водопостачання та водовідведення Чеського технічного університету в Празі доктора Яна Владіміра Граскі, відомого чеського архітектора та гідролога.

Фірма Матічки вела діяльність у трьох напрямках:

— виробництво водяних помп та трубопровідної арматури;

— розробка дизайну, консультації та інженерне проектування гідроспоруд;

— інсталяція побутових водогонів та каналізації.

Протягом 1914–1918 років розвиток підприємства дещо загальмувався, але після закінчення Першої світової війни бізнес успішно розвивається у всіх зазначених напрямках інженерної практики.

У 1920 році управління підприємством взяв на себе діловий партнер Матічки — цивільний інженер, доктор технічних наук, Едуард Зейда (чеськ. Eduard Zejda). За підтримки Легіобанку він продовжує справу, відновлюючи довоєнні обсяги виробництва фірми.

ужгородські гідранти

Рекламна листівка Матічки 1930-их років

©Архів

Протягом 1920-их років підприємство Ярослава Матічки розробило понад 100 проектів різноманітних водогонів і каналізаційних систем та побудувала близько 100 гідротехнічних споруд на загальну суму 97 мільйонів чехословацьких крон.

Найвизначнішими проектами Матічки цього періоду були:

— водогін чеського міста Могельно (7 млн крон);

— водогін села Бор поблизу міста Ждяр-над-Сазавою (9 млн крон);

— водогін міста Ужгород (8 млн крон);

— водопостачання металургійного заводу Poldi у місті Кладно (10 млн крон);

— водогін та каналізація чеського міста Гумполєц вартістю 10 млн крон.

Підприємство продовжувало нарощувати об’єми виробництва, модернізовуючи продукцію та розширюючи її асортимент.

У 1920–1939 роках відкриваються філії у містах Угерське Градіште та Братислава, запускається нове ливарне виробництво у місті Печкі округу Колін.

ужгородські гідранти

Рекламні листівки підприємства Ярослава Матічки

©Архів

В період Другої світової війни фірма Матічки, як і решта підприємств окупованої Чехословацької республіки, переживала складні часи.

27 червня 1948 року розпорядженням Міністра промисловості Чехословаччини, відповідно до закону 114/1948 Sb., підприємство Ярослава Матічки націоналізовано.

Знакування гідрантів

Для знаходження пожежних гідрантів, на стінах будівель та споруд, навпроти яких встановлений гідрант, прикріплювалась спеціальна координатна табличка. На табличці позначався номінальний діаметр водогону в міліметрах та стрілки з цифрами, що вказують відстані в метрах від покажчика до найближчого гідранта.

znak_2

Наприклад, табличка з написом «Š 100» означає, що до гідранта підведено водовід діаметром 100 мм. Позначення 8.50 та 5.20 біля стрілок вказують на те, що гідрант знаходиться на відстані 8,5 м праворуч від вказівника і 5,2 м — від стіни будинку, відповідно.

Znak_1

В Ужгороді збереглося близько двох десятків координатних табличок гідрантів, встановлених у 1930 році — переважно в районі Малий Ґалаґов, на стінах будівель по вулиці Ракоці, набережній Незалежності, вулиці Довженка тощо.

ужгородський гідрант