Про щастя, ідеали і кохання - молода ужгородська поетеса Марічка Черничко-Сабо

У 2015-му вона вийшла заміж і вже через рік народила коханому сина Олександра. Цьогоріч Марічка отримала літературну премію «Дебют Срібної Землі». Вона настільки світла, відверта й щира, що «закохує» у свою творчість багатьох людей. Журналісти поспілкувалися з поетесою про такі важливі речі в житті кожної жінки, як любов і щастя.

Марічко, розкажи, де і як зустріла свого чоловіка?

– Дотепно, але ми познайомилися на танцювальному вечорі в бібліотеці. Здається, він називався «Танцюй, ніби ніхто не бачить». Хоч на захід я прийшла сама, в той момент не була «вільна». Просто людина, з якою зустрічалася, не перебувала в Ужгороді. Як казав мій чоловік, для нього це було кохання з першого погляду. Ми багато говорили на першій зустрічі. Вражає те, наскільки незнайома людина змогла прочитати мій внутрішній стан. Незахищеність, самотність і розгубленість, яку я відчувала в той період. Проте, хоч він і намагався познайомитися ближче, я не надто активно відповідала на його залицяння. Тоді мені зовсім не хотілося нових стосунків. Але він не відступав. Знаєш, я дуже поважаю таких чоловіків: які йдуть до своєї мети, незважаючи ні на що. І саме таким є Олександр.

Він запросив мене на урок танців, який проводив наш друг Денис. Я на той час уже зай­малася в «Корпорації друзів», цього мені вистачало з головою! Із увічливості не відмовила, сказавши наше улюблене жіноче: «Так, якось прийду. Можливо...» І ось у день заняття він телефонує мені: «Привіт, ідеш на танці?». Я, звісно, сказала, що дуже зайнята. Але він уже чекав під моїм будинком. На уроці танго я вперше розгледіла його. Пам’ятаю, як він мені тоді сподобався. Високий, стрункий, із широкими плечима. Та найбільше притягував його погляд. Він був настільки глибоким та чистим, настільки прекрасним… Його неймовірно сині очі й досі зводять мене з розуму. З того часу ми танцювали разом, і потрохи почалося танго нашого кохання.

Як ти розумієш кохання? Чи не холонуть ваші почуття в шлюбі?

– Кохання – це розвиток, безперервний процес, постійні зміни. Я б сказала, що кохання – це жива істота. Вона народжується завдяки іскрі Бога, яка виникає при зустрічі двох споріднених душ. І ось ця істота, як і кожне творіння Всевишнього, потрап­ляє в руки людини. Вибір за нами, як ставитися до кохання. І як зробити так, аби почуття жили завжди. На мою думку, саме від двох людей залежить, чи зможуть вони примножувати любов і ставати ближчими один одному.

Наші стосунки з чоловіком пережили чимало випробувань. Серед них – і сварки, і розлуки. Олександр їздив за кордон на заробітки по декілька місяців. І саме ці періоди показали нам, наскільки ми потрібні один одному. В моєму житті без нього все сіріло довкруж. Не думала, що буду так сумувати за ним. І це для мене стало найкращою відповіддю на чимало внутрішніх запитань.

Натомість «штамп у паспорті» змінив мало. Більше змін сталося після народження сина. Звісно, часу стало менше на те, щоб бути удвох. Проте більше цінуємо ці моменти близькості. Адже ми відкрили себе по-новому, нові ролі – це завжди розвиток. І тепер ми стали ще ближчими. До того ж чоловік був зі мною під час пологів. Цей день назавжди запам’ятається мені не лише тим, що ми вперше побачили нашого Олександра-молодшого, а й тим, наскільки підтримка чоловіка полегшила біль переймів. Багато хто відмовляв мене від партнерських пологів. А я вважаю, що це обов’язок кожного чоловіка – бути поруч під час пологів (якщо цьому не супере­чать медичні показання або інші справді вагомі причини). Бо якщо «починали» разом, тож і «закінчувати» потрібно разом. І це аж ніяк не погіршило його ставлення до мене. Навпаки – більше розуміємо один одного, і зв’язок між чоловіком та сином є сильним від народження.

Я переконана, що кохання постійно трансформується: із закоханості та пристрасті воно переходить у глибоку повагу, любов, довіру, ніжність, турботу. Це ціла палітра почуттів, які постійно перетікають одне в інше. Безперечно, побут забирає частину енергії. Тому головне – не забувати інколи ставати для свого чоловіка коханкою, а не просто дружиною й мамою нашого сина.

Що дарує тобі чоловік на день закоханих і що ти йому?

– Ми досить своєрідна пара в цьому плані, бо мало що даруємо один одному за «календарним планом». Буває, що взагалі нічого не даруємо на свята, а вирішуємо натомість поїхати кудись відпочити. Ми обожнюємо гори в будь-яку пору року, тож дуже часто їздили туди відпочивати, це і було нашими подарунками один одному. Звісно, я не пропускаю жодного приводу, аби подарувати чоловіку пару шкарпеток та трусів, але для цього не завжди чекаю День Валентина.

Який подарунок у житті тобі найбільше запам’ятався?

– О, яке цікаве питання! Дякую! Примусило мене задуматися та усміхнутися. Напевно, це була маленька червона троянда. Ми любили кататися на велосипедах нічним Ужгородом. І ось під час однієї такої прогулянки чоловік несподівано дістає з-за спини троянду й дарує мені. Це було надзвичайно приємно й романтично! Ех, хотілося б, щоб і тепер він повторив щось подібне!

Як ти розумієш щастя?

– Щастя – це стан, який існує всередині тебе. Це сукупність елементів, яка створює особливе відчуття радості, насолоди, задоволення. Поняття щастя для мене суперечливе. З одного боку, воно складається з таких наріжних каменів, як здоров’я, достаток, самореалізація, мир. Але чимало людей має все це, та все одно нещасні. Тож найважливіше для мене – вміти радіти тому, що маєш сьогодні. Щастя – це вдячність і водночас прагнення до більшого. Щастя – це вміння послухати дощ, це усмішка моєї дитини, це його бешкетування. Щастя – це можливість чути серцебиття мого чоловіка. Щастя – це вміння жити «тут і зараз», при цьому працюючи над собою.

Твій чоловік ідеальний чи ні?

– Ідеал – це поняття, яке змінюється разом зі мною. Десять років тому ідеалом для мене був один чоловік, а тепер – інший, а ще через років п’ять я знову можу кардинально змінити думку. Я не прагну мати ідеального чоловіка. Головне, що я щаслива поруч із Олександром і намагаюся знаходити в ньому більше позитивних рис. Звісно, як і кожна людина, він має вади. Але вони не викликають у мене надто бурхливих емоцій. Раніше я намагалася змінювати людину, яка є поруч зі мною. Але з часом зрозуміла, що це неправильно. Якщо є певна ситуація, яка реально заважає, ми стараємося її обговорити і знайти вихід, який підійде нам обом. І працювати над нею треба теж обом.

А ти ідеальна дружина для свого коханого?

– Думаю, що для багатьох чоловіків я би здалася жахливою дружиною! Я не надто люблю домашні справи, часто забуваю приготувати вечерю, зате можу принести каву в ліжко. Я завжди обираю творчість, а не побут. Звісно, інколи це заважає. Зараз ми з чоловіком разом фотографуємо, ця справа запалює нас обох. Можна сказати, стали ще й колегами. Коли я на зйомках, домашні справи перебирає на себе він, також доглядає за малюком. А потім ми міняємося. Така система підходить нам обом.

За матеріалами Маріанни ШУТКО, Новини Закарпаття

  Надіслати другу