Про платформу, яка не дає рецептів, а змушує думати – чому Ужгород спонукав засновницю Nomen покинути Київ

Про платформу, яка не дає рецептів, а змушує думати – чому Ужгород спонукав засновницю Nomen покинути Київ
Щосуботи в ужгородському не так давно відреставрованому культурно-історичному центрі «Совине гніздо» збирається кілька десятків людей на лекцію. Ці щотижневі зібрання стосуються різних тем: історії, політики, мистецтва, архітектури.

 

Проводять їх відомі в Ужгороді люди – викладачі, мистецтвознавці, критики у рамках освітнього проекту Nomen.

Такі заходи для Ужгорода – доволі незвичний формат, тому uzhgorod.net.ua розпитав засновницю Nomen Галину Танай про особливості цих подій, їх мету, результати перших лекцій та про розвиток проекту в майбутньому.

- Розкажи спершу про сам проект. Що таке Nomen? Звідки ідея?

- Nomen – освітня платформа, що сповідує концепцію education in motion і передбачає максимальну інтерактивність, рух, спілкування на рівних між спікерами та гостями подій. 

Два роки я зі своєю колегою працювала над освітнім проектом «Їздець». В рамках «Їздеця» ми організовували екскурсії та подорожі містами України. Основна фішка проекту була в тому, що нашими спікерами завжди були українські письменники, мистецтвознавці, критики. Тобто люди, які можуть розповісти щось справді цікаве та унікальне.

Крім інформації, наші відвідувачі завжди отримували власне можливість спілкування з такими класними людьми, яких так просто і не зустрінеш. Потім у цьому форматі нам стало трохи затісно. Я зрозуміла, що з подібного проекту ми вже виросли, і треба, використовуючи свій попередній досвід, робити щось нове. Так виникла думка, що добре було б стати саме освітньою платформою, яка б передбачала набагато більшу кількість форматів.

- Чому в Ужгороді? Знаю, що ти киянка і всі попередні твої проекти реалізувалися переважно в Києві…

- В Ужгороді – бо мені стало нудно в Києві. Я зараз помічаю таку певну тенденцію до відтоку людей з Києва. Все-таки, децентралізація дає своє, і культурна в тому числі. В Києві всі організатори подібних проектів на кількох квадратних кілометрах ніби борються за одну й ту саму аудиторію, яка наполовину із нас самих і складається. І кожному важливо, аби людина прийшла саме на його захід.

- Але в Ужгороді менша аудиторія, менше «двіжу», людей складніше активізувати…

- Справа в тому, що в Києві цей ринок вже заповнений. Та й навіть сам ритм життя там останнім часом став настільки некомфортним… От ти бачиш купу всього привабливого, на все хотів би сходити, але найчастіше закінчується тим, що просто залишаєшся вдома або працюєш. Тому саме ось цей ритм життя в Києві є не дуже сприятливим для якихось культурних, освітніх проектів.

За останній рік я багато часу провела в Ужгороді, в мене з’явилися тут друзі, я встигла полюбити це місто. І мені здалося несправедливим, що тут бракує подібних подій та сталих проектів — а, можливо, існуючі гравці ще просто не встигли консолідуватися, щоб їхня робота була більш ефективною. Вважаю, що в Ужгороді вже назріла потреба в такому культурному дозвіллі, в додатковій освіті, і я подумала – чому б і ні?

Уже по кількох подіях, які ми встигли провести, бачу, що тут справді є дуже класна аудиторія, яка хоче розвиватися. Це добре, що є можливість зібрати всіх разом на одному майданчику.

- В Ужгороді доволі помірний ритм життя і люди трохи… ліниві. І, здавалося б, заохотити ужгородця прийти у вихідний день на якусь лекцію не так вже й просто. Кажеш, що певна аудиторія, яка постійно відвідує ваші заходи вже сформувалася. Як вам вдалося її зачепити?

- Наші заходи – це ж не просто освіта. Це не просто набір фактів та знань. В першу чергу – це можливість спілкуватися. Коли знаєш, що є місце, в якому збереться певна кількість класних людей, є цікава тема, спікер, з яким можна поговорити. Це привід для розмови, для того, аби класно провести разом час. Дискусії, які зароджуються в процесі цих зустрічей – це набагато важливіше, ніж інформація, яку повідомить лектор. Хай яка б крута вона не була.

Нам уже вдалося завоювати певну «свою» аудиторію, але мені цікаво, яким буде попит на наші заходи у майбутньому. В Ужгороді стільки класних людей, що достатньо лише невеличких зусиль, аби їх зібрати разом і зробити так, аби їм було цікаво.

- Ви розпочали свій проект із лекції про геополітику Закарпаття, згодом були події, що стосувалися архітектури, фотографії, історії краю… Що буде далі? Яка взагалі структура вашого проекту?

- Ми почали передусім із тем, пов’язаних із локальним контекстом Закарпаття. Геополітичні аспекти, питання історії Закарпаття і Ужгорода, історія фотографії, але у зв’язку з ужгородським контекстом – це цікаво, це дозволяє дізнатися більше про місто, в якому живеш.

Часто буває, що про своє місто ти знаєш насправді набагато менше, ніж про інші, тому що для побутових потреб вистачає мінімуму знань. І не дуже структурований, на перший погляд, початок – це можливість придивитися і зрозуміти, що цікавить людей.

Ми не можемо відразу сказати: ми такі класні, ми тут розробили освітні курси, ходіть до нас. Нам важливо, аби люди долучалися, розповідали, чого вони хочуть. Такий початок – це хороша можливість познайомитися один із одним.

- Спікерів і теми самі обираєте? Чи, можливо, ви обираєте спікерів, а тему пропонують вони?

- Насправді це дуже комбінований процес. Починаючи роботу над проектом, ми мали список спікерів, з якими нам однозначно хотілося працювати. Часом таких спікерів краще не обмежувати в темах, а дати можливість передусім говорити про те, що їх цікавить. Ми регулярно запитуємо наших учасників, кого б вони хотіли чути чи які теми їх більше хвилюють. Знову ж, ми можемо когось просто не знати, іноді радять уже наші спікери.

- Спікерами ти задоволена? Адже важливо, аби людина-лектор спілкувалася з глядачами на рівних. Чи вдавалося, на твою думку, це людям, з якими ви співпрацювали?

- Загалом так. Але тут є такий момент, доволі спірний, часом буває неспівпадіння очікувань. Є певна категорія людей, які приходять на події з бажанням почути готові відповіді й рецепти. А коли людині ставлять більше питань, ніж дають відповідей, це може дещо насторожити, збентежити, бо це не те, чого люди очікували. Але мені здається, що якраз дуже важливо задавати ось цей тон, коли лектор не дає готову відповідь чи рецепт, а провокує думати і шукати відповідь самому.

- Багато ваших спікерів – викладачі вишів. Ми звикли, що викладач в університеті часто читає конспект лекції студентам і йде. Формат ваших заходів – це саме публічна розмова, дискусія з самим лектором. Чи охоче спікери погоджуються на це?

- Достатньо охоче. Мені здається, що для викладачів з академічним досвідом викладання це водночас певний виклик і чудова можливість. Викладач в університеті має багато лекцій, і зрозуміло, що не кожна тема цих лекцій йому подобається, але все ж він мусить розповідати це студентам. Але не всі наші спікери – викладачі, і це теж прекрасно. Адже часто це люди, які просто захоплюються якоюсь темою, і дуже активно її досліджують. Таких людей завжди цікаво слухати.

- Кажеш, що постійно ведете комунікацію зі своїми відвідувачами, то що саме їх цікавить, які лекції вони б хотіли відвідати в майбутньому?

- Думаю, краще почекати трохи, і побачити. ? Вже точно можу сказати, що в майбутньому буде кілька подій, присвячених фотографії. Після лекції фотографа Михайла Палінчака стало зрозуміло, що тема фотографії неймовірно цікава ужгородцям. Якби ми не почули стільки класних відгуків від наших відвідувачів і бажання слухати про це ще, ми б і не приділили стільки уваги в наступник блоках саме фотографії. Тому, дуже добре, що публіка готова відкрито говорити, що саме вона хоче почути, що їй подобається, а що – ні.

- Nomen існує майже 2 місяці. Результат вашого старту – задовольнив очікування?

- У нас не було значних очікувань. Поки для нас важливо зрозуміти, хто ці люди, що їм потрібно та цікаво. Тому я б ще не говорила про якийсь конкретний результат, але якщо йдеться про якісь прості, вимірювані речі, то кількість відвідувачів нас дуже приємно вразила. Я не думала, що можна в Ужгороді відразу на перші лекції зібрати 60-70 людей. Це було приємним сюрпризом.

Хоча не факт, що стільки ж людей ходитимуть і надалі. Все ж, основна наша робота почнеться з осені, а це все – підготовчий етап. Але загалом враження від цього етапу знайомства дуже позитивні.

- Що буде восени?

- Ми плануємо запустити кілька навчальних профільних курсів із певних сфер. Але про це буде сенс говорити вже ближче до осені, коли будемо впевнені, що ці курси справді існуватимуть.

- Як далі формуватиметься «підготовчий етап»?

- З часом адаптуємо наші події залежно від погоди – наприклад, зараз хочеться більше часу проводити надворі. Також плануємо привозити спікерів із інших міст, тому що це теж важливо, аби був постійний обмін, можливість зустріти нових людей.

- Як людина, яка влаштовувала різні освітні та мистецькі заходи вже і в Києві, і в Ужгороді, порівняй, будь ласка, де це робити складніше? Які проблеми, можливо, виникають в Ужгороді, яких не було в Києві?

- Я б не сказала, що є якісь особливі проблеми. Все залежить спершу від набору якихось технічних факторів, приміщення… А далі ти або знайшов те, що цікаво людям, або не знайшов. В Ужгороді це трохи простіше з огляду на те, що масштаби – менші. Люди тут більше знайомі між собою, і якраз завдяки більш спокійному темпу життя є можливість пропонувати, наприклад, неспішні розмовні формати, на які в Києві не завжди є час. Хоча я б не сказала, що є якісь такі глобальні відмінності. У меншому місті робити це простіше якраз тому, що є більше часу і можливостей спілкуватися.

uzhgorod.net.ua

 

08 березня 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*