«Чиновникам треба проводити лекції з історії мистецтва», - мистецтвознавець Ростислав Лужецький в Ужгороді

Які з пам’ятників, що були встановлені в Україні в радянський період ми можемо називати мистецтвом? Які з них варто знести в рамках Закону про декомунізацію, а які - ні? Якими мають бути меморіали? Чи можливо навчитися сприймати правильно мистецтво?

Про це все розповідав львів’янин, художник та дизайнер Ростислав Лужецький під час лекції «Тоталітарний простір і сьогодення: про що говорять наші пам’ятники», яка відбулася у рамках арт-фестивалю «Березневі коти», що проходить цими днями в Ужгороді.

«Для початку варто усвідомити, які з пам’ятників ми можемо називати витворами мистецтва, а які – ні», – заявив пан Ростислав на початку лекції. Багато пам’ятників у радянську добу штампувалися великими партіями для багатьох міст і майже всі вони були однаковими. Найпростішим прикладом цьому є пам’ятники Леніну, багато з яких в Україні вже знесли.

«Ось ці Леніни – не мистецтво, – зауважив лектор, – усі вони були «зліплені», мов під копірку, на один манер».

Однак як розпізнати і відрізнити витвір мистецтва від звичайного шматка бронзи чи каменю? Звісно, тут усе залежить від особистого розвитку кожного, від власного сприйняття, адже кожен дає оцінку і розуміє той чи інший твір мистецтва через призму власних уявлень та накопичених знань, і саме це, на думку лектора, є одною з ключових проблем розуміння та сприйняття мистецтва в нашій країні. Особливо це стосується депутатів у Верховній Раді та в різних місцевих радах, які вирішують питання про демонтаж чи встановлення пам’яток на вулицях українських міст.

«В українських чиновників немає розуміння того, що таке культура та мистецтво, тому нам з вами важливо донести до них, що архітектура і пам’ятники – це важливо, адже вони формують наш публічний простір, наші міста. Для чиновників, які займаються питаннями культури варто проводити лекції з історії мистецтва. Показувати приклади вдалих пам’ятників та скульптур у інших країнах. І, можливо, з часом усе зміниться», – зазначив пан Лужецький.

Який із радянських пам’ятників ми можемо назвати мистецтвом, а який ні Ростивлав Лужецький пояснював і на фото прикладах. Наприклад, монументальна скульптура «Батьківщина-мати», що знаходиться в Києві на думку Лужецького не є мистецтвом.

«Ця скульптура – це яскравий приклад того, як можна було спотворити сакральний та цінний простір, вваливши туди такого великана, та ще й більшого за саму Лавру… Це просто гігантська конструкція, яка не несе ніякої мистецької цінності. Але це були суворі Брєжнєвські часи… Ось це і є власне ознака тоталітаризму в культурі. Тобто будь-який простір намагалися забрати. Неважливо який він: освітній, культурний чи релігійний», – зазначив мистецтвознавець.

А от пам’ятник Артему відомого скульптора Івана Кавалерідзе, що знаходиться в Святогірську, на думку Лужецького, унікальний та навіть неповторний.

Також на лекції йшла мова про меморіали і про те, як важливо, аби їхній вигляд справді доносив усю суть трагедій чи подій, що відбулися. Те, якими б мали бути меморіали на вулицях українських міст лектор показував на прикладі найвідоміших меморіалів світу. Наприклад, меморіал жертвам Голокосту у Берліні чи Будапешті. Також, як приклад вдало виконаного меморіалу, Лужецький показав меморіал пам’яті Небесної Сотні, який не так давно встановили в Івано-Франківську.

На завершення лекції мистецтвознавець додав, що все починається з дітей, і що найбільша помилка українського суспільства в тому, що ми вчимо дітей не так, як потрібно. Тому часто дорослі люди не готові сприймати та відчувати мистецтво, розуміти всю його суть.

До речі, Ростислав Лужецький – автор оформлення роману "Музей покинутих сектретів" Оксани Забужко, яка зараз теж перебуває на Закараптті у рамках фестивалю "Березневі коти".

uzhgorod.net.ua