Теплі весняні дні додають адреналіну ужгородським екстремалам

Останнім часом у нашому місті активно пропагується здоровий спосіб життя, молодь все частіше обирає самовдосконалення, а не кав’ярні та багатогодинне просиджування перед комп’ютером.

Тим більше, що зараз існує безліч способів тримати себе в формі не виходячи з двору: роликові ковзани, скейтборд, лонгборд, велосипеди…  навіть йога.  Отже, ми вирішили поцікавитись у краян, як саме вони оздоровлюються.

Віталій Бенца, захоплюється паркуром

«Немає кордонів, є лише перешкоди»,— таку філософію сповідують ті, кому до снаги екстрим.

Міські умови  – ідеальне середовище для паркура, – каже  трейсер Віталій. – Було б бажання, а пострибати де – знайдеться завжди.

«Мені подобається долати перешкоди, смугу викладаємо собі разом із друзями самотужки. Інколи для цього їздимо за місто. У нас, правда, не така специфіка, як у Європі. Хоча у нас також є молодь, яка вибирається на дахи і стрибає. Утім дехто не думає, що це ризиковано. Адже здебільшого наші руфери підкорюють аварійні будівлі, з яких можуть будь-якої миті впасти, а об’єкти, у свою чергу – завалитися. Паркур – це небезпека, але не безумство».

Віталію всього 16 років, тож для свого хобі він обирає час після уроків і вихідні. Каже, що для вдосконалення треба більше займатися спортом.

«Для того, аби зрозуміти, що таке паркур, треба спробувати самотужки потренуватися. Аби навчитися – немає чітко прописаних інструкцій, часто доводиться імпровізувати, – запевняє юнак. – Однак у добрій фізичній формі треба бути завжди. Але це ж краще, ніж просто сидіти годинами перед монітором, чи палити у підвалах».

Сам хлопець основні ази освоїв за два місяці, зізнається, що не раз упав, не раз розбив чоло.

«Добре мати однодумців, це – неабияка стимуляція до нових вершин. Досвідчені тейсери переконують, що більшість початківців кидають заняття у переший же рік, але якщо залишаються у спорті, то паркур стає для них не просто заняттям, а стилем життя, світоглядом і формує свій підхід до будь-яких життєвих ситуацій» –  наголошує Віталій.

Сам він паркур вважає і мистецтвом, і хобі, і способом тримати тіло у чудовій формі… а ще й відпочинком.

 Юрій Тимко, полюбляє Street Workout

За своєю сутністю воркаут – це молодіжний спортивний напрямок, що ґрунтується на розвитку сили і витривалості. Усі тренування проходять на вулиці. Для того, щоб займатися не потрібні особливі тренажери, достатньо турніків і брусів, які є в багатьох мікрорайонах міста біля багатоповерхівок. Утім, захоплення пана Юрія є трохи дивним, адже воркаутом займається переважно молодь, а йому – 64 роки.

«Влитися в компанію вуличних спортсменів може будь-хто, незалежно від статі і віку. На майданчиках займаються як підлітки 14 – 15 років, так і чоловіки, яким за 40. Я – найстарший, але це мене не засмучує. Є між нами й дівчата, і дуже спритні, багато з них за технікою виконання трюків  можуть переплюнути і чоловіків», – розповідає спортсмен-аматор.

Пан Юрій ніколи не займався фізкультурою професійно, каже, що навіть у школі уроки прогулював, усе життя пропрацював водієм, а воркаутом вирішив зайнятися всього чотири роки тому.

«Я зрозумів, що моє тіло стало не надто пластичним. Мені було важко піднятися навіть на другий поверх, з’являлася  задишка. Врешті-решт, коли прихопило серце, кинув палити і вирішив зайнятися спортом, – стверджує чоловік.

Зараз він багато часу проводить серед дітей і радіє, що з ними завжди цікаво і весело.

«Між любителями воркауту завжди дуже дружні і щирі стосунки. Навіть на змаганнях ця єдність не втрачається. Взагалі, змагання проводяться здебільшого для того, щоб подивитися на інших, набратися досвіду та й просто повеселитися. А дивитися дійсно є на що, адже різноманітні фрістайли полягають не тільки в демонстрації силових елементів. Взагалі фрістайл виглядає дійсно видовищно. Іноді не віриться, що можна виконати настільки технічно так багато складних елементів… а ще й із посмішкою на обличчі. Але всі ми з кожним тренуванням піднімаємось на новий рівень, – ділиться думками пан Юрій.

Сам він у змаганнях участі не приймає, але любить спостерігати за своїми юними друзями. Спорт же розцінює лише як складову хорошого самопочуття та відмінного настрою.

Аліна Соболь, наздоганяє вітер на скейті

У справжніх скейтерів настільки сильна пристрасть до роликових дощок, що вони прагнуть наздогнати вітер. Саме так думає й 18-річна Юлія.

«Я почала кататися років у 15, коли у мене серед друзів з’явилися  графітчики і скейтери, але невдовзі закинула, тому що купила велосипед. Згодом побачила на скейті шестирічну сусідку і просто не могла відвести від неї погляд. Дівчинка робила такі трюки, які я не бачила навіть в Інтернеті. Тоді вирішила для себе, що буду вчитися від неї. Ми почали кататися разом – я, вона і її мама.  Так тривало майже рік, а потім вони виїхали до Чехії і Антоніна  саме там пішла до школи. Мені дуже не вистачало маленької подруги, але цього разу я не зупинилася і продовжила тренування самотужки, – пригадує дівчина. – Зараз скейтбординг – все моє життя, навіть коли не катаюся, йду тусуватися зі своїми друзями-скейтбордистами. Гендер не важливий. Є ж такі дівчата, які спускаються перилами, стрибають сходами, і це виглядає красиво і витончено. Пацан так не зробить. Мені цікаво просто їздити вулицями  з плеєром. Здається, що професійний скейтбординг, в тому числі жіночий, сьогодні знаходиться на високому рівні».

Аліну не зупиняє навіть те, що серед скейтеристів… принаймні у нас…  справді мало дівчат, що вона вже двічі ламала руки та що її подруги воліють годинами гортати глянцеві журнали, навіть не спробувавши скласти їй компанію у спортивному захопленні.

«Кожному – своє, – бадьоро заявляє дівчина. – Я хочу бути здоровою, стрункою і гарною. А скейт мені в цьому допомагає!».

Ігор Данко, сідлає  залізних коней

Поїздка на велосипеді – це можливість спалити приблизно 500 калорій, підкачати м’язи. А ще велосипедний спорт зміцнює судини і серце, підвищує витривалість і покращує координацію рухів. Хоч найефективнішим «вуличним» спортом вважається біг, проте не кожна людина може ним займатися. Тому набагато більше краян купують велосипеди і  просто насолоджуються їздою.

Ігор зізнається, що верхи почав їздити раніше, ніж ходити. У свої 38 він хоч і не спортсмен, але міг би ним бути, якби не основна робота – банківська справа.

«У дитинстві батьки казали, що треба мати нормальну професію і велоспорт у їхніх очах до цього не мав відношення. Мені легко давалися точні науки і я добре вчився, тож спорт відклав на потім. Але час затягнувся на десятиліття. Хоча ровер у мене був завжди, та я сідав на нього лише тоді, коли автомобіль відвозив на ремонт», – наголошує чоловік.

Зараз на своєму двоколісному транспорті Ігор не просто їздить містом у вихідні та коли має вільний час.. але й підкорює гори. Не змагається, просто отримує заряд адреналіну і вдихає життя на повні груди.

«Наразі підсадив на ровера 16-річну доньку та дружину. Разом ми часто мандруємо за місто, долаємо різні перешкоди. Це і екстрим, і фізична підготовка. Крім того, спорт допомагає тримати тіло в тонусі і більш повно відчувати життя»  – переконує Ігор Данко.

Багато хто з краян займається й іншими видами спорту задля того, аби почуватися добре. Дивно, але чомусь  у нас усе ж більша перевага надається не заняттям у спортзалах, а вуличним естафетам, різним марафонам та екстремальним розвагам. Проте хто би чим не захоплювався, головне, аби це було на користь для організму та приносило моральну втіху.

За матеріалами zakarpatpost.net

  Надіслати другу