Післясмак ужгородської прем'єри. Степан Барабаш про свого героя: "Я не хотів його робити дуже підлим"

Післясмак ужгородської прем'єри. Степан Барабаш про свого героя: "Я не хотів його робити дуже підлим"
8 квітня відбулася прем’єра на малій сцені Закарпатського академічного українського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв.

 

Заслужений артист України, режисер Михайло Фіщенко ужгородським глядачам запропонував свій дипломний проект – трагікомедію «Круті віражі» за п’єсою французького драматурга Еріка Ассу. Головну чоловічу роль у постановці зіграв заслужений артист України Степан Барабаш. Відразу після прем’єри uzhgorod.net.ua поспілкувався з талановитим актором.

- Як Вам гралося?

- Прем’єра – це завжди прем’єра. Трошки хвилювання, повний зал, гості. Це не так просто. Хвилювання завжди присутнє, але тут особливо, бо прем’єра.

- Як Вам ваш герой?

- Він, я б сказав, середньостатистичний. Він - ніякий чоловік, як каже героїня. В тій фразі закладена його самооцінка. Чоловік розуміє, що він ніякий: у 53 роки пішов і підчепив молоду дівчину... Але кожен герой має свою правду. Очевидно, що якісь речі тут виправдані і до кінця вистави він зрозумів, чому це все.

Ви зіграли головну чоловічу роль і у виставі «Спадкоємець». Деякі філософські проблеми цих вистав перегукуються. Чи не здались Вам ці герої трохи подібними?

- Він подібний, але і не дуже подібний. Подібність лиш у тому, що у «Спадкоємці» він знайшов і втратив сина, а тут знайшов доньку. Як і в першому, так і в другому випадку все одно постає питання, як складеться його доля? У «Спадкоємці» – чи складеться доля мого героя із невісткою, чи будуть щасливо жити і він виховуватиме внука чи стане бомжом. У «Крутих віражах» – звідки ми знаємо, чи прийме дружина доньку в сім’ю? Нехай глядачі зімпровізують, придумають свій фінал.

- Що хотіли сказати глядачам своєю роллю?

- Що життя – складна штука і ніхто не застрахований від якихось таких перепитій у житті. Головне, що мій герой очевидно зрозумів у кінці, що треба було тримати руку на пульсі в цей момент з тою коханою, але життя дуже складне і кожен третій-четвертий має щось подібне, про що ми не знаємо. Хтось про це пише п’єси, а хтось мовчки сидить у залі аналізує, співставляє і відчуває, що в нього подібна ж історія. Якщо глядач заплаче чи подзвонить своїй донці/сину, це вже буде плюс. У нашого героя перемикач у голові спрацював. Я не хотів його робити дуже підлим, бо є автор цієї історії, яку ми розказуємо людям.

- Як заслуженому артисту України було грати із актрисою, для якої ця роль стала дебютною?

- Ми в легкому шоці від цієї дівчинки [Дар’ї Горшкової – ред.], яка увірвалась у нашу роботу і з таким ентузіазмом, блиском в очах, божевільним бажанням працювала. Вона заряджала нас. У роботі не має значення звання. Ми вчимося разом, робимо помилки, але у нас склалися партнерські відносини. У неї живі очі, дивиться і бачить, слухає і чує. Тьфу-тьфу, щоб не вректи. Просто молодець! Якщо вона нікуди не зникне з театру, то нам пощастило з такою актрисою.

- Вдруге працювати із режисером Вам, напевно, було добре…

- Так. Це актор, режисер думаючий. Ми два козероги, ми мучимося, сперечаємося, трохи воюємо заради результату і знаходимо консенсус. Прислухаємось один до одного. А те, що він друг, то не означає, що він мене не смикає на репетиціях. Не опираюся, я на репетиціях як школярик, якого ганяє викладач. І виконую всі завдання.

Ми давно хотіли поставити виставу. Тепер з’явилася добра можливість самим вибирати п’єси. Ми перечитали 6-7 п’єс і з них вибрали саме цю – «Круті віражі». Вона нас зачепила.

- Ви часто граєте і у виставах на великій сцені. Де вам більше подобається – на великій чи на малій?

- Їх не можна так порівнювати. Обидві по-своєму цікаві. На малій сцені складніше, бо за метр глядач. Це виклик для актора. Не всі хочуть іти працювати на малу сцену, розуміючи, що в цьому є складність, а нам нема що втрачати. Поки не спробуєш – не оціниш свої можливості. Є різні вистави. Вистави на камерній сцені для підготованого глядача. Якщо ви звернули увагу, ця декорація трохи завелика, імовірно, її винесуть і на велику сцену. Складність є і там, і тут. Але тут, як колись сказала моя донька, як у 3D побував і глядач мокрий від переживання, сліз.  Глядач не дозволяє собі шуміти чи щось таке.

- Яку роль хочете зіграти обовязково?

- Не маю таких категоричних планів на якісь ролі. Я прочитаю матеріал, якщо мені щось сподобається, прошуся на цю роль, якщо дадуть. Тут такий варіант. Акторів багато і було б великою наглістю, щоб третю роботу на малій сцені взяв знову я. Хіба в епізодику вийду J Чому ні? Михайло Фіщенко закінчує режисуру в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого цьогоріч. Ми ще багато чого зробимо і на великій, і на малій сцені. Все попереду!

Іванка Когутич для uzhgorod.net.ua

Фото Олексія Попова

 

 

 

10 квітня 2017р.

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*