Лонгрід. Секрети "Срібного Татоша" і чим вразить фестиваль цьогорічний

Саме там кожен гість може сповна насолодитися середньовічною культурою та традиціями, а також – відчути на собі всю силу та енергію середньовічного духу. Про зародження ідеї фестивалю, конкурентоспроможність «Татошу» на "ринку" та про цьогорічні ексклюзиви Uzhgorod.net.ua розпитував в одного із його засновників – Юрія Славіка.

- Фестивалі середньовічної культури для України – не рідкість, однак на Закарпатті, де багато замків різних епох, ваш фестиваль єдиний. Чому виникла ідея створити подібний фестиваль тут?

- Ідея середньовічного фестивалю зародилася дуже давно, років 10 тому. У мене та моїх друзів було  бажання займатися історичною реконструкцією. У 2007 році ми відвідали фестиваль середньовічної культури «Ту Стань».

Там ми зустрілися з людьми, які займаються історичною реконструкцією, і зрозуміли, що нам також варто робити подібне. Там ми побачили, що в Україні існує рух історичної реконструкції. Побачили, що історію, якою ми так захоплюємося, можна відтворювати. Власне, вже тоді ми захотіли робити щось подібне. 

У 2010 році ми оформили перший на Закарпатті клуб історичної реконструкції – «Меч Оріона». Уже після створення клубу щось почало рухатися у конкретному напрямку.

- Ідея «Срібного Татошу» зародилася в середовищі цього клубу?

- Ні. Ідея «Татоша» з’явилася трохи пізніше. Організувати фестиваль ми вирішили з моїм однокурсником Ігорем Гуледзою. У липні 2011 року ми вирішили робити фестиваль історичної реконструкції на Закарпатті, хоча тоді ще до кінця не розуміли, що має бути і як. Просто хотіли робити.

Але час показав, що цього бажання було більш, ніж достатньо, адже навіть перший фест – вдався досить добре. Ми почали збирати кошти для проведення фестивалю. Спершу це були наші з Ігорем особисті гроші. Десь восени 2011 року у нас уже була більш зрозуміла концепція фестивалю та доволі чітке бачення того, що саме це має бути.

- Що було далі?

- У січні 2012 року,  в замку Сент-Міклош відбувся промо-захід нашого фестивалю. Його ініціював Ігор Гуледза та мукачівський клуб історичної реконструкції «Веремій». Це був середньовічний бенкет, там лунала середньовічна музика та відбувалися невеличкі лицарські бої. Саме тоді, на цьому заході у січні 2012 року ми вперше оголосили, що маємо наміри проводити на Закарпатті «Срібний Татош».

- Середньовіччя – це тривалий відрізок історії: від V до кінця XV століття. Події якого саме століття ви відтворюєте на своєму фестивалі?

- Ми відтворюємо просто середньовічний дух та усілякі традиції, адже наш фестиваль не передбачає якихось певних хронологічних рамок. Але клуб історичної реконструкції «Орден Святого Миколая», який сьогодні є ініціатором проведення «Срібного Татошу» займається реконструкцію періоду середньовіччя кінця XIV-початку XV століття. Тобто епоху високого, готичного середньовіччя, епоху найбільшого розквіту середньовічної культури. Саме цей період і є в основі нашої діяльності.

- Зараз спостерігаємо певну тенденцію зацікавленості середньовічною культурою у медіа-просторі. Про середньовіччя пишуть книги, знімають фільми, серіали – і ці продукти доволі добре продаються.  Проведення фестивалю середньовічної культури (вже шостого!) – це аналіз ринку і розуміння того, що зараз це актуально і подобається людям, чи, як і в 2012 році –внутрішній поклик і бажання щось робити?

- Можливо це й звучить неправдоподібно, але це – не аналіз ринку і не бажання увійти в цей ринок. З мого боку, це просто наївне та романтичне бажання творити щось неординарне, не класичне та цікаве. Ідея «Срібного Татоша» родом із далекого дитинства. Це якесь таке дитяче бажання зробити своє захоплення більш реальним.

Звичайно, ми не альтруїсти. В організаторів фестивалю є бажання, як мінімум не працювати собі в збиток, але ми не женемося за якимось багатством, ми женемося за розвитком, насамперед.

- Декотрі відомі українські, та й гадаю, не лише українські фахові історики вважають, що історична реконструкція, особливо періоду середньовіччя – це дитячі забавки, і  ніякої користі це наразі не несе. Як ставитеся до такої думки і що можете сказати на противагу таким поглядам?

- За 6 років, які існує наш фестиваль, я з подібними твердженнями та думками зустрічався неодноразово. Вважаю, що рух історичної реконструкції необхідний у першу чергу для того, аби виховувати молоде покоління, дітей. Аби пробуджувати в людях бажання займатися історією та розуміти її, якою б вона не була. Цей рух мобілізовує молодь займатися позитивними речами, а не негативними, які часто вербують дітей. Якщо 6 років тому, коли ми лише починали свій рух, ним зацікавився десяток осіб, то зараз це – вже набагато більше людей. І люди, які вступають до «Ордену Святого Миколая» кажуть, що зрозуміли, що хочуть займатися історичною реконструкцією саме на нашому фестивалі.

Тому, незважаючи на різні несхвальні коментарі істориків, ми вважаємо, що рухаємося у правильному напрямку та пропагуємо прогресивну ідею.

- Якщо говорити про ресурси: фестиваль такого рівня, зрозуміло, коштує немало грошей. Якщо на перший фестиваль гроші ви діставали виключно із власних кишень, то як із цим зараз?

- Спочатку ми не залучали ніяких спонсорів. Це були виключно наші кошти. Зараз ситуація дещо інша, але все ж, первинний бюджет фестивалю – це і досі власні кошти.

Проте варто зауважити, що «Срібний Татош» – це не збитковий проект. Ми, як мінімум, можемо говорити про його самоокупність. Останні 3-4 роки ми співпрацюємо з управлінням освіти, молоді та спорту Закарпатської ОДА, пишемо проекти, й отримуємо від них певне фінансування з боку держави. Але ці гроші – це приблизно 5-10% від загального бюджету «Татошу». Також нам допомагає Генеральне консульство Угорщини.

- Що стосується ресурсів людських… Хто робить «Татош»? Адже розуміємо, що на двох людях-ентузіастах доволі  потужний проект не втримається…

- Так, команда «Татоша» – це група людей, які з року в рік допомагають у його організації. Це і Олександр Шершун, який став незмінним ведучим фестивалю, і Павло Худіш, який займається організацією волонтерів на фестиваль, без яких, до речі, «життя» учасників на самому фестивалі було б набагато складнішим. Подружжя Сашка та Оксани Сікур та львівський поет Богдан Кухта допомагають нам у проведенні «ЛітТатошу» – літературної частини фестивалю.  Дуже допомагає й команда замку «Сент-Міклош». Звичайно, і сам господар – Йосип Бартош.  Команда «Татоша» – це колектив людей, в якому кожен має право голосу, має право на свою ідею.

- Повернімося ще до аналізу ринку: які подібні фестивалі є в Україні та в найближчих до нас країнах Європи? Хто є головними конкурентами «Срібного Татоша»?

- Коли ми лише починали робити «Срібний Татош», тобто 6 років тому, подібних фестивалів в Україні та в сусідніх країнах Європи було більше.  Багато фестивалів формату, подібного з нашим, наприклад, проводилися лише один раз. У «Татоша», звісно, є конкуренти, хоча ми стараємося, аби дати проведення фестивалів не співпадали, це важливо. Подібні фестивалі проходять ву Сумській, Хмельницькій областях, у Києві та Львові.

- Чи популярні подібні проекти у країнах Європи? Чи аналізуєте ви той ринок?

- Аналізуємо, адже ми стараємося залучати учасників до нашого фестивалю не лише з України, а й з Угорщини, Словаччини та інших країн. Слідкуємо за життям історичної реконструкції у цих країнах. Воно там, до речі, не таке активне, як в Україні. Можливо, це залежить від масштабів України.

- Яким є формат фестивалю? Чи самобутній він, чи це синтез запозичених з інших фестивалів форматів?

- Буду відвертим, самобутнім цей формат я назвати не можу, адже фестивалів такого типу було досить багато ще тоді, коли ми починали.

Наприклад, із фестивалю «Ту Стань»  ми запозичили певну ідею для організації «Срібного Татоша». До речі, з організаторами фестивалю «Ту Стань» ми досі дуже тісно співпрацюємо. Саме вони допомагали нам ще під час організації першого «Татоша», допомагають і тепер.

Сам формат заходу ми видозмінили, десь, можливо, поєднали з форматом інших заходів, на яких ми були. Намагалися створити якийсь своєрідний проект. Постійно вдосконалюємо наш захід та формат його проведення, додаючи не лише заходи історичної реконструкції.

Наприклад, 2 роки тому ми створили літературну частину, а цього року плануємо створити і лекційну частину «Татоша». Будемо запрошувати істориків, науковців, які досліджують середньовіччя, аби вони могли провести різні цікаві лекції для наших відвідувачів. Також у нас є лучний турнір та кінні змагання. Кінних змагань немає більше на жодному із подібних проектів в Україні.

- Який механізм роботи фестивалю? Лицарські турніри, музична сцена, літературна… Як усі ці дійства між собою поєднуються?

- Все починалося лише з лицарського турніру та концертів. Більше нічого не  було. Але цього тоді було достатньо. Зараз фестиваль розвинувся. Виникли нові напрямки. Їх створили люди, які були на попередніх наших фестивалях, їх він захопив і вони вирішили створювати щось із нами.

- Що крім  заходів пропонує «Срібний Татош» своїм відвідувачам? Де, наприклад, вони можуть харчуватися чи жити?

- Жити відвідувачі «Татоша» можуть у власних наметах на території фестивального містечка або в приватних садибах, які розташовані неподалік від замку.

-  Якою буде цьогорічна музична частина фестивалю? Чим дивуватимете?

- Хедлайнером музичної сцени фестивалю цього року буде гурт «Irdorath» із Білорусі. Також на «Татоші» цьогоріч гратиме гурт «Чаламада» та гурт із Угорщини «Hollóének Hungarica».

-  Лицарський турнір – яким буде він? Скільки буде лицарів? Із яких міст?

- Турнір буде таким, як і в усі попередні роки. Ми не змінюємо щось кардинально у проведенні лицарських турнірів щороку. Тут, як і з будь-яким спортом. Люди регулярно ходять на футбол, адже кожен матч – інший, завжди є нові результати. Так і з лицарськими турнірами.

Цього року традиційно плануємо провести турнір у трьох номінаціях: щит-меч (фехтувальна номінація), 5х5 (командна) і профбої – парні поєдинки, до яких допускаються тільки найкращі бійці.

Саме профбої є найвидовищнішим дійством турніру, оскільки у поєдинках цієї категорії дозволені майже всі удари та прийоми. Крім цих трьох номінацій, на фестивалі відбуватимуться бугурти – масові повноконтактні бої типу «лава на лаву». Загальна кількість учасників у такому дійстві на нашому фестивалі сягає 30-40 рицарів.

Бійці на фестивалі будуть із різних міст: Харкова, Києва, Львова, Тернополя та Дніпра. Також у турнірах, можливо, візьмуть участь бійці з Угорщини.

- Які у вас, як організатора фестивалю, є очікування цього року? На скільки людей розраховуєте?

- Цьогорічний фестиваль уже шостий, і ми б хотіли, аби цього року фестиваль виходив на якийсь певний рівень самоокупності.  Сподіваємося, що людей цього року буде не мало, а головне – більше, ніж минулі рази. Ми б хотіли, аби фестиваль відвідали хоча б 3 тисячі людей. 

Емма Сочка, Uzhgorod.net.ua

  Надіслати другу