Як українка Слава Попфолуші в угорській школі вчителює

Як українка Слава Попфолуші в угорській школі вчителює
Портрет закарпатського педагога зблизька.

 

Цю зичливу, говірку та завжди усміхнену, а ще чарівну смаглявку-освітянку з Берегівської ЗОШ № 4 ім. Л. Кошута не запам‘ятати неможливо, – навіть після коротенького знайомства. А що вже казати про нашу бесіду, яка за участю керівника міської освіти Едіти Бабяк та фотографування у одному з класів, де українську мову та літературу викладає Слава Попфолуші, тривала більше півгодини. Стане очевидним той факт, що образ щирої пані учительки закарбується назавжди. Ніякої дивини у цьому немає, адже спілкуватися з педагогом із приводу вивчення у національній школі державної мови, – це невимовне задоволення. Тим паче, коли учитель володіє ситуацією, тобто "є в курсі теми", яка зараз на слуху в громадськості, батьків, учнів тощо. 

Насправді, питання вивчення української мови у національних школах, Берегова та району у тому числі, є нині украй актуальним і важливим. Моя співбесідниця, яка родом із Іршавщини, а педагогом стала завдяки матері, у четвертій міській одинадцятирічці працює 18 років. Хоча загальний її трудовий стаж на десять років більший. Позаду – Мукачівське педагогічне училище, ще коли керував ним Йосип Тайпс, а відтак навчання на філолога в Ужгородському тодішньому держуніверситеті. Відрадно, що усі навчальні заклади – восьмирічку у Хмільнику, педагогічне училище, виш у обласному центрі завершувала із грамотою, відзнакою та червоним дипломом. Між іншим, свого часу й не думала, що працюватиме у місті, яке вважається столицею угорськомовної громади краю. У ньому з чоловіком одружилася, народила двох дітей – Ярослава та Мілєну, і далі сіє мудре, розумне та вічне у четвертій школі. А ще вивчила угорську мову. Каже, що цей немаловажний фактор значно полегшує її шкільницько-педагогічну роботу.

Звісно, пані Слава пишається, що викладає для дітей-угорців українську мову, тобто мову держави, у якій живемо. Наголошує: вона для більшості хоча і не є рідною, але учні освоюють її дедалі охочіше. Певно, у цьому плані виникає чимало труднощів, тим паче, що її необхідно знати, аби скласти ЗНО та отримати омріяний бал. Бо інакше не стати студентом українського вишу. А чимало випускників з угорських родин мріють навчатися у вузах України. Щоправда, перфектно знаючи рідну мову, вони, як правило, обирають вищі за кордоном або ж Закарпатський угорський педагогічний інститут ім. Ф. Ракоці.

Відомо, що дитині з угорської сім‘ї значно важче опанувати граматику державної мови, аніж тим, хто чує її змалечку. Як не крути, а вона для неї є чужою. Скільки разів у нашій країні міняється політична влада, приходять чергові міністри освіти, стільки разів із новою силою й розпочинаються мовні дискусії. Викладання української у школах з угорською мовою навчання – це суспільно-політична проблема для країни, в якій живе національна меншини. Інколи через суто об‘єктивні причини не можуть вихованці шкіл з національними мовами викладання освоїти українську на належному рівні.

Тож коли на Закарпаття приїжджає хтось із Києва, коли розгортається "мовна полеміка" від школи і аж до області, у тому числі на сесіях міських і районних рад, де компактно мешкають угорці, завше своїми думками з цього аспекту запрошують поділитися Славу Попфолуші. Її толерантні виступи, повне розуміння мовної проблеми, бо враховує усі місцеві нюанси, конкретні пропозиції з приводу викладання української як державної у національних школах, додають оптимізму, що у Києві нарешті не формально, а реально розв‘яжуть це питання. Як-не-як, а ми однією ногою уже у Європі, де підхід до вивчення у школах як державної, так і мови нацменшини прагматичніший, реалістичніший та не наштовхується на рифи нерозуміння.

– Так було і тоді, коли в Ужгороді з робочою місією перебував заступник міністра освіти Павло Хобзей, – ділиться своїми думками пані учителька. Вона розказала, що теж виступала та високоповажну аудиторію намагалася переконати, що у цьому плані потрібно здійснити рішучий крок, аби раз і назавжди зняти усі штучні та нерозумні перепони. На конкретних прикладах озвучила, що у питанні вивчення укрмови у національних школах має домінувати не стільки науковий, як і практичний і прагматичний підхід. Перш за все слід збільшити кількість годин, але не перевантажити ними дітей. Однак те, що треба покращувати вивчення цього предмету як у початкових, так і в середніх та старших класах, не викликає жодного сумніву. Бо ж не секрет, що більшість учнів, які вдома спілкуються тільки рідною мовою, українську засвоюють значно важче.

Хоча є чудові приклади того, як учні проявляють сумління, завзяття під час вивчення державної мови. У загальноосвітній ЗОШ № 4 ім. Л. Кошута, яку очолює Юлія Мицик і де живуть чудові традиції, ми відвідали один із класів, де українську залюбки вивчають майже усі учні. Ще й віршики напам‘ять розказали, а на запитання учительки відповідали біля дошки. Саме тут і зафотографували освітянку, яка з неабияким розумінням поставилася як до журналістського ремесла, так і нашого візиту загалом. Та, попри це, робота у національній школі покладає на вчителя неабияку відповідальність. Він зобов‘язаний шанувати традиції, культуру, звичаї меншини, яка компактно проживає у нашому краї. На цьому також наголошувала як у розмові з медія, так і тоді, коли виступала на вже згадуваному обласному форумі.

До речі, Слава Попфолуші на уроках державної активно застосовує розроблену місцевими учителями карту уроку, використовує різні унаочнення. Вони є своєрідними указівниками, як діяти у тій чи іншій ситуації. До того ж не тільки для неї, але й решти учителів-словесників, які виконують важливу місію – вчать дітей писати та розмовляти державною. Знати кілька мов, у тому числі українську як державну та рідну угорську, вже не кажучи про іноземну – це інтелектуальне багатство кожної людини. До речі, української у цьому середньому навчальному закладі дітей-угорців навчають аж восьмеро педагогів, з-серед яких і героїня нашого невеличкого допису. Між іншим, пані Слава не тільки сама закохана у державну мову, але й прагне, аби її якнайкраще засвоювали вихованці четвертої школи.

Звісно, викладене – це аніскільки не цілісний портрет шкільного учителя. До сказаного можна додати ще десятки штрихів, що розкривають цю непросту та складну тему. Прекрасно, що у вирішення цієї проблеми вмуровує цеглину також і ця освітянка. Ось так живе та працює у національному навчальному закладі прикордонного Берегова уродженка Іршавщини, а нині його корінна мешканка, педагог з майже тридцятирічним стажем С. М. Попфолуші.

Михайло ПАПІШ

 

30 квітня 2017р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів