Закарпатське село, віддалене від "великого шляху"

Біля "великого караванного шляху" Ужгород-Мукачево завернеш на Іванівці, а потім доїдеш до останнього населеного пункту. Ним і виявляться Копинівці. Директор місцевої дев’ятирічки Ольга Головачко при зустрічі сповіщає, що назва пішла від першого поселенця Копина, але співачка Копинець більше схильна до пріоритету свого прізвища.

Втім, попри все, це трапилося. Тобто, не тільки зоряна співачка Мирослава Копинець, але й самодіяльний народний бард Сергій Савчук, величний артист закарпатського буття Василь Матола приїхали сюди.

Вав, повідомив усім Матола, я сам з Іванівців за якихось півтора десятки кілометрів, а тут був аж 42 роки тому. Ще в піонертаборі.

Тут він фатально заліз на бучка, бо піонервожата потім обіцяла дати поцілувати. А потім не міг злізти. Той дитячий страх , очевидно, затулив від нього Копинівці. Віддаленість сільця від великого караванного шляху робить очі тутешніх людей більш чистими, а помисли позбавляє марнотної зайвини. Фотохудожник європейської височини В’ячеслав Завалій прийняв під меценатське крило божественних артистів у своїй хаті, що вразила не тільки його  цілком оригінальною творчістю, але й свіжими сливовими грибами на паруючій пательні, топтаною картоплею, незрівнянних салом двох гатунків, медом і сивухою-вином.

У місцевій школі тим часом розгорнулася неабияка подія — відзначення Дня матері. Діти дуже щиро виступали. У їхньому виконанні різні сценки, пісні, танці були позбавлені штучної «відбувайлівки», характерної для нуртівливих  міст.

Що значить далекість від великих караванних шляхів, покритих курними димами меркантильної марноти людських помислів і справ!..

Підхоплені енергетикою дитячої творчості, не зменш щиро вирішили виступити Мирослава Копинець, Сергій Савчук, Василь Матола. Меценат В.Завалій любовно фотографував їх, як цінні експонати Копиновецького відділку планетарного краєзнавчого музею. Коли ще сюди заблукають такі пани та ще й панночка Мирослава?..

У В.Матоли виявилося чимало поезій, присвячених мамі. Як мама буття щиро виспівувала автентична вокалістка М.Копинець, яка перед солов’їними руладами своїми тільки й видихнула: «Не знала, що в мене є своє село…» Планетарну присутність закарпатців повсюди відчув свого часу С.Савчук. Коли він уперше побачив у Югославії могили наших краян — то й почав відразу писати свої пісні, які виконує в супроводі  незмінного товариша — акордеона. Уважно слухали його пісні «Сіді Карпати», «Пивниця під горою», «Летять ластувочки, летять» та інші. Що вже й говорити про  народну іршавчанку Копинець? Диво! Пісні «Співай, донько… Буду, мамко!..», «Дай ня, мамко, дай ня!» підкорили, очистили від наносів буття на певний час людські зфараднілі душі.

У всякій мудрості багато печалі, говорив Соломон. В Копиновецькій дев’ятирічці, де навчається 141 дитина, мудрість була, але без печалі. Про це говорили веселі очі педагогів Ольги Головачко, Євгенії Туряниці, Тетяни Ткаленко, Оксани Кельман та інших. Їх посмішки відображалися сонячними сполохами на зелених чистих берегах і творчо хвилювали імпульсивного художника В’ячеслава Завалія, мед на столі якого так і лишився недоїденим… Треба буде повернутися.

Василь ЗУБАЧ.

На ФОТО — світоч автентичного співу Мирослава Копинець видає «на-гора» народні мелодії.

  Надіслати другу