Команда, яка випускала газету "Берегово"...

Команда, яка випускала газету "Берегово"...
Сторінки історії: до Дня міста.

 

Як відомо, міська газета зароджувалася у рік Мілленіуму. Перший її номер побачив світ рівно сімнадцять літ тому, коли міськраду очолював Йосип Жупан. Ідейними натхненником появи часопису були автор цих рядків, мер Берегова та журналіст Карло Товт (теперішній редактор газети "Вісник Берегівщини"). Йому було доручено видання в Ужгороді зареєструвати, а відтак і редагувати. Але з певних причин мер зробив кадрову ротацію, тож другий номер до друку у статусі редактора уже підписував я. Номери того часу я приберіг, зробив підшивку та інколи гортаю, згадую, як ми тоді працювали, про що писали.

Водночас довелося сформувати невеличку творчу команду, тож "розгін" ми, група журналістів і пишучих особистостей міста, як кажуть, набирала уже на ходу. Перші номери мали тираж по тисячу екземплярів – українською та угорською мовами. Передплати як такої ще не було, тож 4-сторінковий тижневик ми розносили по торгових закладах, у школи, його реалізовували приватники біля Будинку культури, отримували безплатно новинку також у деяких установах й організаціях. А вже в наступні тижні ходили та збирали гроші, здавали їх до редакційної каси, заодно займаючись пошуком нових тем. Писати було про що, адже подій відбувалося дуже багато.

А ми, крім усього іншого, були не тільки газетою міськради, але ще й органом райради та райдержадміністрації. Одразу хочу сказати, що фінансувала нас тільки міська влада, з районного "білого дому" не отримали ані копійки (як відомо, там керували тоді А. Бігарі, С. Ревак, І. Гайдош тощо). Однак писали як про міські новини, так і про життя всієї Берегівщини. Їздили навіть на села, подавали з відряджень навіть цілі розвороти. Це, як мовиться, припало читачеві до душі.

Хочу сказати, що на перших порах довелося формувати команду з числа людей, які добре зналися на журналістському ремеслі. У місті їх хоч і небагато, але для нової справи кілька осіб за суміснцтвом таки знайшлося. До випуску міського часопису було залучено вельми грамотного публіциста Павла Загрійчука, який помер кілька років (він працював редактором у Волівці, на Одещині та навіть десь аж на Крайній Півночі, а був уродженцем Івано-Франківщини). Після навчання на факультеті журналістики ЛДУ ім. І. Франка у районній газеті "Червоний прапор" ("Вісник Берегівщини") він у 70-х займав посаду відповідального секретаря. У 1995-2008 р.р. був заступником редактора у цьому ж виданні.

Маючи неабиякий досвід газетяра, добротно знаючи українську літературну мову, він допомагав у редагуванні кореспонденції, зверстаних сторінок. Далі на світлині зліва направо – редактор (автор цих нотаток). Третій у кадрі – тоді ще 51-річний Олександр Сабелко, він на той час працював чи то у Посольстві України в угорській столиці – Будапешті, чи то радником голови ОДА. Перебуваючи у Берегові, завітав до редакції, аби довідатися, що це за нова двохмовна газета з‘явилася у прикордонному містечку, про що пише та які творчі плани мають журналісти тощо? Ми довго спілкувалися, а потім усі гуртом пішли на каву.

Посередині – Валерій Разгулов. Він хоча й не фаховий журналіст, але на перших порах виданню допоміг. Натомість про покійного майже три роки тому заступника редактора з угорського дубляжу Йожефа Бората скажу трохи більше. Він також працював у кількох виданнях, але з охотою займався перекладом, тож завдяки його настирливості угорськомовний випуск щотижня приходив до читача. Згодом, як відомо, дубляжем займалися Мар‘яна Кондор, Ласло Секунда, Ільдіко Тороцкезі, Ференц Товт та інші. Можливо, що не все у цих людей виходило доладно, бо справа перекладу – важка, відповідальна. Однак вони повсякчас шліфували свою справу та щоразу досягали кращих успіхів. Отже, це кілька думок про Йожефа. Він народився у Косоні, за плечима в нього була ЗОШ № 2 та радянська армія. Мови знав непогано, тож і взявся за дубляж. Удома на ґаздівстві залишав старого батька, бо мама давно померла, а сам поспішав у райцентр.

Працелюбство колеги нерідко вражало. Непогано освоївши комп‘ютер і володіючи досконало ситуацією, він писав як у низку обласних і всеукраїнських видань, так і в часописи Угорщини. Та маючи проблеми з опорно-руховою системою, йому було вкрай важко добиратися на роботу та ще проблемніше повертатися додому. Користувався попутнім транспортом. Тож бувало, коли не встигав перекласти з української на угорську, залишався у редакції аж до ранку. Розкладав навіть стільці та на них відпочивав.

Сон, як зізнавався, його майже не брав, адже протягом дня випивав 3-5 чашок кави – смакував йому тільки міцний цей напій. Коли я довідався, що він ночує у редакції, то із дому приносив йому бутерброди і чай, а відтак подовгу засиджувався із ним за робочим столом – і для редакції щось творив, і колезі сумно не було. А писав в основному на економічні теми, робив огляд цін, аналізував курс валют, його вабили будь-які події, тобто фактично був таким собі універсалом. Запам‘ятався товариською вдачею, доброзичливістю, людяністю. Шкода, що кістлява так швидко забрала цього відомого на Берегівщині мас-медійника, якого поховано у рідному селі.

Крайній справа – Володимир Маркітан, який пристав на моє прохання потрудитися за сумісництвом. У редакції "Берегова" довго не затримався, подався за приятелем у видання "Чізай", яке видавало та фінансувало це однойменне виноробне підприємство. Та коли виникали проблеми, приходив на допомогу: і газету умів зверстати, і статтю написати. Нині, за словами його дружини Марини, мій ровесник Володя (ми вчилися на одному й тому ж факультеті ще тоді ЛДУ ім. Франка та народжені 1959 роком), працює таксистом-приватником. Молодець! А вже згодом, коли про газету почали "говорити", у редакцію прийшла молодь – філолог-розумниця Наталія Скіталінська, комп‘ютерний геній Богдан Борисевич із сестрою Наталією, Ярослава Поп із Квасова (усі так гарно писали, що я аж тішився), та інші. Але це було згодом, а наразі газета жиє, та навіть "дотягнула" до епохи українського роздержавлення.

Про автора світлини. Навіть не знаю, хто фотокартку учинив, але добре, що знімок зберігся. Бо якби не фото, могли забутися перші місяці становлення газети "Берегово" – червень-липень-серпень 2000 року. Отже, новинка та місто у одній шерензі крокують 17 літ.

Михайло ПАПІШ 

 

20 травня 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*