Новини за сьогодні, 26 вересня 2017, вівторок (06:53)

"Мікрорайон з картинки" у Тереблі так і не наповнився сотнями голосів дорослих солотвинців та їхніх дітей...

"Мікрорайон з картинки" у Тереблі так і не наповнився сотнями голосів дорослих солотвинців та їхніх дітей...
Чому сьогодні замість сімей із шахтарського Солотвина "спецбудинки" в Тереблі обживають переселенці з багатостраждального Донбасу?

 

Шість років тому після техногенної катастрофи для жителів Солотвина звели мікрорайон у закарпатському селищі Теребля. Чому люди не поспішають обживатися на новому місці?

Шість років тому довелося писати про техногенну катастрофу в закарпатському Солотвині, де провалля землі у зоні гірничих виробок почали загрожувати життю місцевих жителів. Тоді у відповідь на прохання Закарпатської облдержадміністрації з огляду на екстраординарну ситуацію, яка склалася, уряд надав кошти на спорудження кварталу будинків для майбутніх переселенців із селища солекопів до села Теребля. Відстань між ними — майже 40 кілометрів — тоді не здавалася надто значною, щоб відмовитися від плану переселити людей саме сюди. Тим більше, йшлося і про перспективу налагодження в околицях Тереблі солевидобутку, отже працевлаштування гірників.

Глянцева картинка

Капіталовкладення надходили своєчасно, і загальний їх обсяг перевищив 120 мільйонів гривень. Потреба коштів перевищила заплановану на початку суму: їх надавали додатково на завершення будівництва, придбання обладнання, налагодження очисних споруд. Зате житловий масив на околиці на 116 квартир у 8 багатоквартирних будинках, 17 індивідуальних житлових будинків садибної забудови, загальноосвітній навчальний заклад на 330 місць, дошкільний навчальний заклад на 140 місць, інженерні мережі водопостачання, водовідведення, електропостачання та дорожня інфраструктура  — все мало вигляд з голочки.

На додачу до цього — фігурна металева огорожа, присадибні будівлі, які можна використовувати як гаражі для авто, земельні ділянки. Стіни і дах будинків утеплено, кожній сім’ї — бойлер, електроплита і духова шафа для приготування їжі. Встановлено сучасну сантехніку в кухні й ванній кімнаті, крани, електрообладнання, розетки і лічильники. Окрім того, проектанти передбачили індивідуальне опалення електрикою. Із кранів тече чиста вода, для подачі якої проклали понад кілометрової довжини труби, каналізаційні стоки очищуються фільтрувальною системою до стану прозорої, як скло води. Для ліквідації мікроорганізмів використано ультрафіолет.

Щоб розпочати життя на новому місці, переселенцям залишалося тільки занести меблі й власні речі. І бути щасливими.

 

Родина Каралкіних із Луганщини знайшла прихисток у «солотвинському кварталі» у Тереблі й обживається на новому місці. Фото автора

Родина Каралкіних із Луганщини знайшла прихисток у «солотвинському кварталі» у Тереблі й обживається на новому місці. Фото автора

З однієї катастрофи — в іншу

Минає четвертий рік, як будівельні роботи у Тереблі завершено (затримка з офіційним оформленням потребує окремої  розповіді), але очікуване «велике переселення» так і не відбулося. Мікрорайон з картинки так і не наповнився сотнями голосів солотвинців. Попервах здавалося: вибух новосіль у Тереблі, що на правому березі однойменної річки, — лише питання часу, а зволікання пояснюється відомчими перепонами. Виявилося, все по-іншому.

Переселятися із Солотвина в Тереблю люди, чиї будинки перебувають у зоні техногенної катастрофи і будь-якої хвилини можуть опинитися під землею, не поспішали. Із 130 сімей виявили бажання переїжджати тільки кілька. Інші й досі залишаються в селищі над Тисою. Голова Солотвинської селищної ради Юрій Ухаль головним чинником, що стримує людей, вважає невизначеність із їхнім працевлаштуванням.

— У Солотвині кожна сім’я має визначене джерело існування, — продовжував Юрій Юрійович. — Хтось в оселях приймає туристів, які їдуть відпочивати на басейни із солоною водою, споруджені місцевими підприємцями. Хтось торгує на місцевому ринку або вже має власний магазинчик, кав’ярню чи міні-підприємство. Хтось займається  човниковим бізнесом — від Румунії відокремлює лише міст через Тису, якою пролягає кордон. Дуже багато людей працює в держустановах — двох алергологічних лікарнях, трьох школах, інших. Де ці люди працевлаштуються на новому місці, не відомо, і про це взагалі ніхто не говорить. Невизначене майбутнє ймовірних переселенців лякає.

— Там непросто: переважно румунське і угорське населення, — каже голова Тячівської райдержадміністрації Василь Дем’янчук. — Потрібно було людям відшкодувати кошти і не займатися їхнім переселенням сюди. Тепер люди опинилися у глухому куті. На утримання передбачаємо якісь кошти, бо мусимо. Ситуація дуже погана...

Школа, що живе

З об’єктами соціальної інфраструктури в солотвинському кварталі все по-іншому: їх активно використовують. Ще в 2013-му у триповерхову споруду вселилися учні старших класів місцевої школи, а позаторік — і дитсадка. На їхній основі утворено навчально-виховний комплекс на майже 250 школярів і 90 вихованців дитсадка. Нові заклади звели за сучасними технологіями, врахували потреби педагогів і дітей. Чимало батьків возять дітей навіть із сусідніх населених пунктів, а не лише з Тереблі.

До слова, директор НВК Марина Цьока всім, хто переселився із Солотвина, запропонувала роботу в довіреному їй закладі — операторами котельної, кухарями, прибиральницями, бо педагогів серед заявників не було. На цю пропозицію пристали п’ятеро осіб, більшість із яких працюють досі.

— Колективу НВК доводиться самому щось доводити до ладу, але це нам під силу, — розповідає Марина Іванівна. — Головне, що маємо такі умови, про які раніше не могли й мріяти. Наш заклад зможе прийняти всіх дітей переселенців, і ми на них чекаємо. Хочеться, щоб і доля мікрорайону якнайскоріше вирішилася. Зарослі колючками подвір’я, нескошена трава — це дуже неприємно бачити. Часто самі беремо в руки граблі й коси, щоб хоч довкола себе не бачити заростей.

Директор НВК наголосила на своєчасності вселення в новобудови. «Це відбулося одразу після завершення будівництва школи, а дитсадка — ще через рік, — розповідає Марина Цьока. — Якби зволікали з цим, то зіткнулися б із тим, що переживають інші будівлі в солотвинському кварталі, як ми його називаємо».

Розкрадають усе

Що мала на увазі керівник закладу? Про це не лише тут, а й в усій Тереблі та за її межами говорять уже не стиха, а на повен голос. По-перше, без мешканців споруди руйнуються, а по-друге, нормою тут стали... крадіжки майна. Знайомимося із двома жителями, які переселилися сюди із Солотвина. Це глава сімейства з чотирма дітьми Григорій Коць і Юрій Юришинець. Разом обходимо котеджі та багатоквартирні будинки.

Зі зворотного від фасаду боку чи не в кожній другій новозведеній квартирі або будинку — розчинені або розбиті шибки. Григорій звертає увагу на те, що кухні там, де нема вікон, повністю спорожніли: немає ні бойлерів, ні електроплит, подекуди навіть лічильників і розеток. В одній із двоповерхових будівель, куди крадії проникли через розбиту шибку, вивернуто з нутрощами електрощитову шафу, зірвано батареї.

Далі наш шлях пролягає до очисних споруд. Тут вже нема всіх восьми електродвигунів, тож тепер уже про ретельне очищення води не йдеться. У місцях, де раніше було встановлено двигуни, зяють порожні отвори. Уся ця ділянка, колись відгороджена сіткою і стовпчиками, — без огорожі. Добре, каже Григорій Коць, що хоч подача води ще діє: злодіям не вдалося витягти двигуни з намулу, в який вони всмокталися. Люки колодязів, де прокладено труби,  дорогою до очисних теж зірвали, мабуть, здавачі металобрухту.

Про обкрадання незаселеного житла невідомими заявляють й інші поодинокі мешканці солотвинського кварталу. Їх тут десять сімей, серед них троє — переселенці з Луганської області. Вони не мають на руках ордерів на поселення, тобто за фактом живуть, а де-юре — ні. Таке стало можливим через затягування із прийманням житлового мікрорайону в експлуатацію. У цьому процесі є об’єктивні причини, але мешканцям від того не легше.

Якби не жителі містечка, його розкрадали б ще швидшими темпами. Найприкріше те, що їхні сигнали і дзвінки в район до правоохоронців завершуються нічим. «Прийдуть, зафіксують факт проникнення і поїдуть, — каже переселенець із Луганщини Олег Каралкін. — Ми їм про те, що житла обкрадають, що злодії безкарно розкошують, а вони нам у відповідь: вам що, найбільше потрібно? Що ми самі можемо зробити? Нічого».

Рейди нічних злодюг полегшує нестача вуличного освітлення: ліхтарі біля будинків розбито. Дійшло до того, що вирізають навіть фігурну металеву решітку, яку встановлено на містках уздовж зрошувального потічка посеред кварталу.

Ніхто не знає, за що відповідає

Хто ж відповідає за майно і стан мікрорайону для переселенців, який наближається до критичного? На це запитання ніхто не готовий чітко відповісти. Голова Тячівської райдержадміністрації Василь Дем’янчук вважає: «Цим мала б займатися фірма-підрядник — Будкомплектторг. Вона власник цього майна, однак із заявою до правоохоронців, щоб забезпечували його збереження, не звертається. Хоч і без того вони виїжджають на виклики, коли щось трапляється».

На запитання кореспондента про те, чи хоч одного крадія впіймали і покарали, Василь Юрійович порадив звернутися у райвідділ поліції.

Інформаційний запит від редакції начальникові райвідділу поліції Василеві Майданику було надіслано. Так само очікуємо відповіді й від обласної прокуратури й управління СБУ, які розглядають справи щодо порушень, допущених під час будівництва мікрорайону в Тереблі. Туди також спрямували запити, але доки відповіді не надійшли, чекати не маємо права. Слід бити на сполох, що новий мікрорайон, який так і не дочекався мешканців, руйнується і занепадає, а елементи інфраструктури розкрадають.

Незрозуміле, чи принаймні на вигляд не доведене до кінця й рішення Тячівської районної ради. Депутати на початку цього року постановили надати 180 тисяч гривень на охорону житлового мікрорайону в Тереблі. Але вже очевидно, що охорона не здатна зупинити безконтрольне розкрадання державного майна.

Хоч як парадоксально, але формально це житло державі не належить. Доки новозведені будинки в Тереблі не прийнято на баланс відділу ЖКГ, за їхнє збереження в районі не відповідають. Це формально, а як за суттю? Хіба на будівництво не витрачено величезні суми державних коштів?

За якою логікою можна вважати, що солотвинський квартал не є власністю держави, не зрозуміло. Кошти ж бо витрачено державні, і якщо незаселене житло обкрадатимуть далі, якщо воно руйнуватиметься в більших масштабах, то це хіба не розтрати держкоштів у величезних обсягах?

Залишаємо це запитання для відповіді правоохоронним органам. І місцевим депутатам, бо саме їм треба опікуватися проблемами громади, яка їх обрала. Сподіваємося, реакція не забариться, бо очевидно, що кошти, надані на охорону об’єктів мікрорайону в Тереблі, не спрацьовують. Навіщо надавати, якщо нема контролю за використанням? Це, на жаль, риторичне запитання стосується всього комплексу проблем, пов’язаних із будівництвом та експлуатацією солотвинського кварталу, яка в повному обсязі так і не розпочалася.

Насамкінець. Доки матеріал готували до друку, до Тереблі приїхали ще дві сім’ї переселенців з Луганщини. Нині на місці вирішують питання вселення нових мешканців у квартири та підключення електропостачання цих осель. 

Василь БЕДЗІР, Урядовий кур’єр

 

01 червня 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*

Останні новини

+