Знаємо, пам’ятаємо, не забудемо!

Приблизно так відгукуються ветерани та пенсіонери ОВС про колишнього начальника Берегівського районного відділу внутрішніх справ полковника міліції Василя Федоровича Матея. До речі,  правоохоронним відомством йому довелося керувати понад 13 років. Тільки троє з очільників навічно пов’язали своє життя з нашим невеличким за своєю чисельністю та багатонаціональним містом ( М. В. Лейза, В. Ф. Матей і Ю. Ю. Орос). Інші, як правило, були тимчасовими керівниками, які направлялися для кар’єрного росту, а далі – прощавай, Берегово! Однак Василь Федорович цього не зробив, хоча так само міг поступити, коли в 1992 р. його було призначено на рівнозначну посаду в Тячівський райвідділ міліції. Та навіть з виходом на заслужений відпочинок він залишився в ньому, бо вважав себе корінним берегівчанином. Тут протягом багатьох років жили й працювали його дружина Марія Михайлівна та доньки – Мирослава з Світланою. Остання, на жаль, у травні минулого року покинула наземне життя, і передчасна втрата дорогої людини негативно вплинула на стан його здоров ’ я. Хоча він і боровся з важкою недугою, але, як не прикро це констатувати,  подолати її так і не зміг. 14 червня минулого  року люта та невблаганна смерть зупинила його серце і він навіки пішов від нас. Але залишив за собою добрий  слід та згадку цій землі. Як на мене, то річ зовсім не в тому, скільки людина прожила, а що корисного зроблено нею для суспільства, яку пам'ять залишила для нащадків тощо.

Варто зазначити, що за період проходження служби в Берегівському райвідділі внутрішніх справ В. Ф. Матей проявив себе як до-свідчений фахівець правоохоронної справи. Будучи істинним керівником міліцейського колективу, з першого погляду він здавався занадто суворим, проте насправді був великодушним, щирим і в той же час вимогливим – як для себе особисто, так і до 170 підлеглих співробітників. Тільки в РВ УМВС проходили службу більше 130 (враховуючи й вільнонайманих) та у відділі позавідомчої охорони понад 40 чоловік атестованого складу міліції. До всіх них (без винятку) він відносився по-батьківськи. Майже не має серед колишніх вартових правопорядку таких, хто б тримав об-разу на нього чи таїв зло.

Слід підкреслити, що службі в тодішній міліції полковник п. Матей віддав понад 33 роки. За період її проходження здобув неабиякий авторитет і повагу не тільки серед співробітників ОВС, а й серед широкої громадськості міста й усього району. Свідченням цьому є те, що виборці Берегівщини упродовж трьох скликань поспіль обирали його депутатом райради. За багаторічну та сумлінну службу в органах внутрішніх справ його було нагороджено 5 різного роду медалями та понад 20 заохоченнями МВС України та начальника УВС Закарпатської області, серед яких Почесні грамоти, цінні подарунки, подяки. В 1980 році іменний наручний годинник “Ракета” йому вручив особисто один із тодішніх заступників Міністра внутрішніх справ колишнього СРСР. А на його форменому одязі, окрім трьох  великих зірок полковника міліції, красувалися нагрудні знаки “За відмінну службу в ОВС”, “Відмінник міліції” і медалі “За вислугу років” І, ІІ та ІІІ ступенів.

Як одному з кращих випускників Національної Академії внутрішніх справ, яку закінчив з відзнакою, у 2015 році його було нагороджено ювілейною пам’ятною медаллю “90 років з дня заснування” цього вишу. Зазначу: Василь Федорович володів прекрасним артистичним даром. Він гарно співав. Його улюбленою піснею була відома “Катюша”. З цього приводу мені запам’ятався один епізод, про який до сьогодні я нікому не розповідав. Так, у лютому 1989 р. на Закарпаття з офіційним візитом навідався один із заступників Міністра внутрішніх справ колишнього Радянського Союзу та начальник його Головного політичного управління. Високих столичних гостей, які відвідали наш район, супроводжував особисто нині покійний начальник обласного управління внутрішніх справ генерал-майор міліції Володимир Михайлович Сірик. Екскурсія високих посадовців завершилася в селі Береги, де господарем місцевого колгоспу був відомий на той час не тільки на Берегівщині, а й за її межами та навіть Закарпатського краю –Тиберій Григорович Антоник.

Коли гості, вживши трохи алкоголю та добряче розвеселившись, керманич закарпатської міліції попрохав принести баян. Володимир Михайлович так чудово й артистично виконував на цьому музичному інструменті різного роду мелодії, що всі присутні насолоджувалися віртуозною грою і дружньо аплодували йому. У свою чергу Василь Федорович запропонував міліцейському генералу виконати пісню “ Катюша ” і той погодився. Ми всі колективно йому підспівували, у тому числі я, адже теж батьки удостоїли мене гарним голосом. Такий концерт за участю генералів вийшов досить професійним і вдалим.

До речі, завдячуючи саме моєму колишньому начальнику,  у районному відділі внутрішніх справ у 1987 р. був створений хор, яким керував нині покійний Юлій Тіл – економіст Берегівського ДОКу. На обласному огляді-конкурсі художньої самодіяльності міськрайвідділів внутрішніх справ і галузевих служб УВС, хоровий колектив Берегова посів друге почесне місце та був нагороджений Дипломом другого ступеня. Скажу відверто, що в музичне мистецтво я посвячений досить добре, бо в 1969 р. успішно закінчив музичний відділ Мукачівського педагогічного училища і Всесоюзний заочний університет мистецтв ім. Н. К. Крупської з класу хорове диригування. Тому й можу собі дозволити оцінювати вокальні здібності та артистичні дані будь-кого. До того ж у одній із сільських шкіл на Мукачівщині, окрім інших предметів, майже 8 років викладав музику та співи, відтак тривалий час був художнім керівником хору радгосп-заводу “Лалівський”, який  неодноразово приймав участь у обласних оглядах-конкурсах, де посідав призові місця. Два рази з ним ми навіть виступали у ефірі закарпатського телебаченню.

Хотілося б підкреслити, що із 4-х заступників, які були у Василя Федоровича, найбільше чомусь він довіряв мені. Тому й ділився зі мною буквально всіма своїми таємницями, навіть агентурною роботою. З більшістю його довірених осіб я був знайомий особисто і майже кожного з них знав у обличчя. Не виникало жодних питань по службі, щоб він зі мною не радився, насамперед щодо кадрів.

Як і належало керівнику правоохоронного відомства, полковник міліції Василь Матей першим склав Присягу на вірність Україні під жовто-блакитним знаменом, на жердині якого красувався тризуб (згодом його визнали малим гербом – символом нашої незалежної і суверенної держави). До того ж зачитував її текст українською мовою, бо твердо вірив, що незабаром вона набуде статусу державної.

Колишній очіільник берегівської міліції був наділений даром передбачати та прогнозувати майбутнє країни. Одного разу при зустрічі з уже згадуваним начальником УВС Закарпатської області генералом міліції В. М. Сіриком, присутнім на якій був тодішній очільник районного відділу КДБ підполковник А. Г. Ігнатов, Василь Матей висловився, що незабаром прийде той час, коли релігійні свята Різдва Христового та Пасхи відзначатимуться поряд із державними. До цього висловлювання обоє присутніх (Ігнатов і Сірик) чомусь віднеслися скептично. Але Василь Федорович твердо вірив, що все ж таки це згодом станеться.

У свою чергу він нікого та нічого не боявся, бо завжди був чесним, відвертим, відкритим, об’єктивним і справедливим. Із цього приводу хотілося б навести такий приклад. У період із 19 по 22 серпня 1991 р., під час так званого ГКЧП, у робочих кабінетах багатьох керівників працівниками колишнього КДБ, як правило, влаштовувалися різного роду таємні підслуховуючі пристрої, аби записати їхні розмови. Коли Василь Федорович у своєму кабінеті виявив такий пристрій, він обірвав з’єднання до нього, а встановлені на підвіконнику “жучки” знищив. Про цей ганебний, на його думку, факт переслідування керівника, в телефонному режимі терміново доповів начальнику УВС, написавши йому рапорт про вжиття відповідних заходів реагування.

Не можна сьогодні не відмітити, шо Василь Федорович багато читав. Особливо улюбленими письменниками були для нього Вільям Шекспір, Джеймс Джейс, Володимир Набоков, Чарльз Діккенс, Гюстав Флобер, Федір Достоєвський , Антон Чехов, Лев Толстой та інші світові генії. Серед класиків української літератури він надавав перевагу Івану Франку, Ользі Кобилянській, Лесі Українці і, звичайно ж, великому Кобзарю – Тарасу Григоровичу Шевченку. У його власній бібліотеці налічувалося понад дві тисячі книг різних авторів, які він залишив у спадщину своїм нащадкам. Проходячи повз книжковий магазин, що розташовувався у центрі нашого міста, який у 80-90 р. р. минулого століття очолювала всім відома на той час Людмила Шарандакова, він обов’язково навідувався до нього. Завжди прагнув придбати ту чи іншу літературу, якої у приватній колекції в нього ще не було. Любити книгу навчив своїх дітей і внуків, бо вважав, що вона є джерелом знань.

Багато позитивного можна сказати про Василя Федоровича Матея як чуйну, щедру, грамотну та у той же час талановиту людину.  Адже, окрім професійних якостей, йому були притаманні людяність і вміння знаходити підхід до кожного. А головне – назавжди залишатися людиною, чого ж він і домігся в своєму житті.

Слід підкреслити, що радою первинної ветеранської організації місцевого відділу поліції за підтримки президії  міськрайонної організації ветеранів війни і праці, Збройних Сил та органів правопорядку міському голові внесено подання щодо визнання колишнього очільника райвідділу внутрішніх справ Василя Федоровича Матея почесним громадянином Берегова (посмертно). Беззаперечно, він заслужив цієї високої шани.

Хотів би наголосити, що з ініціативи керівного органу вище вказаного громадського осередку, торік почесним громадянином Берегівщини (посмертно) був визнаний теж колишній керманич районного відділу міліції Юлій Юлійович Орос. Як уже зазначалося, 14 червня ц. р. минає рік із дня смерті Василя Федоровича Матея. У цей день члени ради первинної ветеранської організації Берегівського відділу поліції, активісти цього руху із числа колишніх вартових правопорядку, зберуться і хвилиною мовчання вшанують пам'ять про нього. Опісля чого навідаються до його могили і покладуть до неї живі квіти та запалять свічки. Це іще раз засвідчить про велику повагу, шану і вдячність до свого колишнього керівника і побратима. Царство йому небесне і вічний покій!

Пам'ять про нього назавжди збережеться в наших серцях!

Іван ПАУК, голова ветеранської організації Берегівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області

  Надіслати другу