На вершині Чорної гори над персиковим садом — літній дощ...

На вершині Чорної гори над персиковим садом — літній дощ...
Мине небагато часу, і вдосталь напоєні, зігріті сонцем деревця віддячать щедрим урожаєм.

 

Тоді для господаря саду Дмитра Боднарюка та його родини розпочнеться гаряча пора. Сорти персиків підібрані так, що сад плодоносить не менш як три місяці поспіль. У сприятливі роки на горі вулканічного походження визріває кількадесят тонн сонячних фруктів. Зараз Дмитро разом зі своїм братом Степаном вирощує їх на чотирьох гектарах гірських терас.

УСЕ ПОЧАЛОСЯ на зламі 90-х, коли Дмитро й Степан наважилися стати фермерами. Їхні спроби добитися землі для вирощування сільгосппродукції довго не мали успіху, аж ось братам запропонували землю на Чорній горі на висоті 565 метрів над рівнем моря. Бідний ґрунт упереміш із камінням та валунами переважно вулканічного походження міг привабити хіба що сліпого. Досвідчені агрономи тільки поспівчували: «Нич із тої землі не буде… Як щось виросте, то вимерзне». Та Боднарюки були вперті, до того ж мали власні ідеї. Вони вирішили вирощувати персики, адже у плодоконсервних заводів завжди великий попит на ці плоди.

Як їх не відмовляли, брати від задуманого не відступили. Врешті-решт знайшли досвідченого садівника, котрий допоміг придбати саджанці, поділився власними спостереженнями, навичками. З’ясувалося, що традиційні радянські сорти з науково-дослідного інституту аж ніяк не найкращий варіант для бізнесу. Та й переробне виробництво на той час майже вмерло... Хтозна, як склалась б доля персикового саду, коли б не впертість Боднарюків, їхня фізична витривалість і гени, отримані від тієї частини українства, яка не мириться з обставинами.

— Ті, хто виділяв нам землю на самій верхотурі Чорної гори, і не здогадувалися, що ця її частина унікальна за своїм кліматом, — розмірковує Дмитро. — За останні чверть століття в Криму й Молдові персикові сади вимерзали 5-8 разів, а у нас поки що жодного разу! Навіть узимку тераси схилу гори, викладені вулканічним камінням, удень нагріваються сонцем, затим віддають тепло всю ніч. Це не дає деревам замерзнути. Причому різниця між температурою на вершині гори й біля підніжжя — разюча. Якось серед зими ми копали черговий басейн на горі. Сонце пригрівало так, що довелося знімати верхній одяг. Коли ж над вечір спускалися в місто, температура знижувалася чи не з кожним кроком. Уже в самому Вино-градові термометр показував 5 градусів морозу!

До речі, про «черговий басейн». Їх у персиковому саду братів-близнюків не один десяток. У них збирається дощова та вода з гірського потічка, до якого брати проклали кілометр труб. Спекотними днями вода з басейнів іде на полив персикового саду, суниць та іншої городини, яку Боднарюки вирощують для себе і на продаж. Її у басейнах цілком вистачає, щоб пережити посуху.

Чим більше вродить персиків, тим легше реалізувати врожай. Адже попит на них є по всій Україні, надто у великих містах. Переважна більшість сортів у братів — італійські, іспанські. Плоди у них гарні, соковиті.

Попри збільшення врожаїв братам щороку стає легше працювати. По-перше, звикли, налагодили зв’язки, або, як тепер кажуть, логістику. А ще Дмитро й Степан уже не піднімаються у сади пішки, бо встановили підйомники з дизельним генератором. Наявність власної електроенергії дає змогу облаштувати свій побут на горі, де Боднарюки проводять більшу частину року.

Здається, вже можна говорити і про подальші перспективи, адже місце для нових садів є. Та не вистачає охочих працювати на горі. Нема інтересу до вирощування персиків не тільки у людей, а й у держави. Боднарюки досі жодного разу не змогли скористатися грошима, передбаченими на розвиток садівництва. Всі спроби завершувалися нічим: кошти, кажуть вони, діляться між тими, хто їх може дістати. Посередники, щоправда, пропонували державну допомогу за 30 відсотків відкату, але Дмитро відмовився.

У рамках підтримки етнічного населення уже другий рік із Угорщини надходить фінансова допомога для угорськомовних підприємців Закарпаття. Тож у дружини Дмитра Марії, угорки за національністю, є всі підстави отримати реальну допомогу на потреби саду — 10 тисяч євро. Ось як виходить: обнадіює чужа держава...

Василь САДОВИЙ, м. Виноградів, Сільські Вісті

 

27 червня 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*