Закарпатські угорці виїжджати на ПМЖ за кордон не збираються...

...Щойно я потрапила в село Попове Берегівського району Закарпатської області, як телефон задзеленчав -- прийшло повідомлення: "Вітаємо в Угорщині!" Дивуюсь -- та ж як в Угорщині, як то українські землі?!

Іду вулицею -- а люди, як прийнято в маленьких містечках та селищах, вітаються. Чи то "Ціа", чи "Сіа" -- не розберу. Відповідаю на їх угорський "привіт" голосним "Дай Боже щастя!", а попівці дивляться на мене здивовано та й кліпають очима, ніби вперше таке вітання чують.

Бейло Нодь, землевпорядник Попівської сільської ради, пояснює мені: "У нашому селі понад 800 жителів. Але тих, хто знає й розуміє українську, можна на пальцях рук перелічити".

Біля сільської ради, як і біля школи та інших державних установ, поруч майорять два прапори -- український та угорський. Богослужіння в місцевій реформаторській церкві проводиться угорською, навчання в школі та в дитсадку -- теж. Українську в школах вчать, але нарівні з англійською, як іноземну.

"Після закінчення середньої школи учні вступають в угорські університети, а дехто -- в німецькі, -- розповідає Єва Горват, секретар сільської ради сусіднього села Шом. -- В українські не йдуть, бо їм важко скласти ЗНО з української мови нарівні з українцями. Я мама школяра, і бачу, що одного-двох уроків з української мови та літератури недостатньо для високого бала, ще й практики зовсім нема. Між собою та вдома зі своїми сім’ями усі спілкуються угорською. 90% населення нашого села — угорі. Українські сім’ї заселились лише в 2002 році після повені".

У Шомі і церква, і школа, і дитсадок -- все угорською. Та до Шомівської сільської ради належить ще одне село -- Каштаново, де проживає понад 270 українців, ходять до храму УПЦ Київського Патріархату. З українських навчальних закладів є лише початкова школа...

При вступі в угорські виші місцеві легко складають вступні екзамени й навіть проходять за рейтингом на бюджетну форму навчання, отримують стипендію. Ці слова підтверджує й Бейло Нодь із села Попове. Додає: діти навчаються по всій Європі, а також їдуть на заробітки, аж до Англії. Щоправда, є й такі, що по закінченні середньої школи залишаються працювати у рідному селі.

Угорські закарпатці переїжджати з українських етнічних земель за кордон не збираються. Та й навіщо? Їм і тут добре. Їх ніхто не утискає, не забороняє їхню мову, релігію, звичаї та традиції. Живуть собі, наче в Бога за пазухою, ще й угорський уряд всіляко їх підтримує. Золота табличка при вході в Попівську сільську раду сповіщає: "Модернізацію будівлі здійснено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Угорщини у 2012 році". Місцевим підприємцям тут угорці дають кошти для розвитку свого бізнесу. Така допомога сягає 200 тисяч гривень. Одна з умов договору -- укладач повинен прожити на території Закарпаття не менше як п’ять років. Тож угорський уряд активно розвиває українські села з угорським населенням, наче свої.

...Мені було трохи дивно і, водночас, приємно бачити, як угорська влада піклується про своїх громадян, не залежно від того, де вони живуть. Але чи є на цих землях українська влада? Після поїздок цими землями у мене на це питання немає ствердної відповіді.

Анна ПУКА, Експрес

  Надіслати другу