Два боки медалі однієї пригоди, або Як боляче кусають шершні

Два боки медалі однієї пригоди, або Як боляче кусають шершні
Останніми днями, після дощів і градопадів, липневе сонце не тільки пригріло, але й додало людям різного роду літніх клопотів, занепокоєнь і турбот. Крім того, що вони потерпають від укусів кліщів, о цій порі повинні також оберігатися шершнів, ос, джмелів, бджолиних роїв, які заселяють дупла, гнізда, старі дерева, безгоспні вулики...

 

Їхні стільникові паперововидні житла зустрічаються також на дахах будинків, у піддашші інших будов тощо. У нашому місті ціла колонія цих страшнющих комах отаборилася у дуплі багаторічної липи, що росте у скверику біля пам‘ятника Т. Г. Шевченку (навпроти ЗОШ № 5). Ніхто б і не подумав, що тут можуть хазяйнувати ці членистоногі з осиного роду. Мало того, що у дереві наробили собі соти, ще й людям чинять біду.

Аби не бути голослівним, розповімо красномовну історію. Нещодавно шершні своїми жалами атакували гостю нашого міста пані Валерію, яка прийшла у скверик із метою показати своїм дітям (двом донечкам-львів‘яночкам 10 і 7 років) монумент Кобзаря. Слід зауважити, що того дня були одягнуті у яскравий одяг. Однак не встигли присісти у холодочку на лавичку, як зненацька налетів шершень, за ним другий і почали штурмувати жінку. Умить заплелися у волосся, але та зчинила гвалт і взялася відбивати цих "великих" ос. Однак така її поведінка-захист іще більше розлютила шершнів, які після цього приблизно десяти-двадцяти секундного ігрища на очах Шевченка її покусали.

Звісно, мати двох діток після такої придибенції залилася слізьми, її охопив шок. Запанікували й донечки. Уже було не до культури та духовності, тож вона одразу ж попрямувала на "швидку", звідки її скерували у приймальне відділення райлікарні. Медики запропонували піти в аптеку, придбати протиалергічний "Супрастін", якусь мазь тощо. Ці препарати дещо вгамували біль, печіння біля місця укусу та не дали проявитися анафілактичному шоку, головокружінню, блювоті тощо. Тиск спершу різко підскочив, але згодом спав до норми. Одним словом, самопочуття жінки значно покращилося. Підійшов завідувач терапевтичного відділення В. Головачко, який дав рекомендації щодо дальшої поведінки львів‘янки. На щастя, пацієнтка має сильний імунітет, і укуси шершнів не спровокували біду. Ще кілька годин за нею "понаглядали" берегівські медики з реанімації, зокрема, лікар Крістіан Куташі. Відтак потерпілій дозволили повернулася до родичів. Нині усе в порядку – про укус нагадує хіба-що легке припухнення руки та червоненька цятка.

Того дня вона звернулася до автора цих рядків і розповіла не вельми радісну та потішну історію. Звісно, це шокувало, тим паче, що шершні своє "житло" звили у дуплі старезної липи. До того ж у багатолюдному місці, куди частенько приходять численні берегівчани та гості міста. Вони запросто можуть стати жертвами цих агресивних комах, уже не кажучи про школярів, які найближчим часом прийдуть до школи на першовересневий дзвоник. Гніздо шершнів бажано знищити – і якнайскоріше! Про це я вирішив по телефону розказати начальнику міськрайонного відділу ДСНС Анатолію Ланю. Однак він мовив, що не мають ніяких ані засобів, ані повноважень, аби ліквідувати цей "осиний" осідок у самому центрі міста. І такі питання вирішуються мало не на рівні Києва! Порекомендував звернутися до головного ветеринара Берегівщини Юрія Бердаря, який того дня перебував у Львові. Почувши мою тривогу, пан Юрій зауважив: звернення не за адресою. Зарадити біді – це справа місцевих рятувальників.

Отже, коло замкнулося. Виходить, що потерпілі повинні зарадити собі самі. І нехай живуть оси, шершні, бджоли, джмелі та інші комахи, укуси яких є небезпечні та у деяких випадках можуть спровокувати смертельні (не дай Боже) наслідки. До речі, у Японії щорічно помирає близько 40 людей від укусів шершнів. У світі їх є 23 види, і чим спекотніше літо, тим більше їх літає й додає тривогу. Між іншим, європейські види цих "осоподібних" комах людські життя відбирають значно рідше, але подібні випадки трапляються. Про всяк випадок проконсультувався з заступником головного ліркаря ЦРЛ Й. Бубряком, який сповна поділив мою точку зору: гніздо однозначно треба зруйнувати, аби люди безпечно ходили на прогулянку до пам‘ятника Шевченку чи прошкували повз. Ще категоричнішим із цього приводу був колишній головний лікар райСЕС Ігор Цар, мовляв, а хто ж тоді, як не еменесники, покликані відгукнутися на цей прикрий трафунок із молодою матір‘ю-львів‘янкою? Інші колишні впливові та керівні особи теж наголосили, що рятувальники, отримавши інформацію про цю "НП", миттєво мали виїхати та знищити колонію шершнів у дуплі липи. Недарма їхнє гасло – запобігти, врятувати, допомогти!

Із проблемою покусаної жінки, руйнації осино-шершневого гнізда ознайомив міського депутата Ірину Шелемон. Однак залюбки взялася мені сприяти у вирішенні цього питання до кінця. Не зважаючи на суботу, удвох зустрілися біля пам‘ятника Т. Г. Шевченку, щоби оглянути місце події, де розігралася ця невесела згідка. Пані Ірина була шокована почутим і одразу стала на мій бік, мовляв, локалізувати цю проблему треба якнайшвидше. Тож оперативно пролунав її дзвінок у чергову частину місцевих рятувальників, де якраз варту несла Габріела Калі. Розповівши що та до чого, моя співрозмовниця у відповідь почула, мовляв, берегівські рятувальники не мають можливості допомогти та запобігти, а для виконаня цих робіт у них відсутня належна екіпіровка. Пропікши спересердя осине житло поглядом, я чортихнувся та вирішив самотужки вдома одягнутися у захисний костюм, на обличчя накинути марлю та власноруч викорінити житло шершнів у дуплі. Поки міркували, коли цю "спецоперацію" найдоцільніше вчинити, на велосипеді під‘їхав заступник директора п‘ятої міської одинадцятирічки з господарських питань Михайло Неофітний. Тож утрьох міркували стосовно подальших дій.

– Я зможу дати раду цій проблемі, – мовив пан Михайло. – Для мене вона не нова: свого часу на подвір‘ї школи ліквідовував бджолиний рій, навіть осине гніздо, отож маю надійні рецепти, як справу із шершнями довести до кінця.

– Усе ніби правильно, – мовила народний обранець пані Ірина Шелемон. – За сприяння пана Михайла цих комах, що на людей наводять страх, ми виведемо з дупла, вигубимо їх, але корінь біди залишиться. Турбує інше: чому не зуміли "достукатися" до тих, хто за велінням службового обов‘язку покликаний прибути на місце біди та допомогти. Невже у цій ситуації рятувати себе від біди повинні самі ж потерпілі? Якщо ж трапляться більші проблеми – як бути тоді? Не виключаю, що на наступній сесії з цього приводу підготую запит-звернення.

Міркуючи над тим, як знайти позитивний розв‘язок цього питання, як написати статтю, я у місті випадково зустрів берегівчан Зою Рощинець і Ярослава Цитряка. Вони також розповіли про свої нещодавні пригоди на "осино-шершневому" фронті. Одну комахи покусали та поклали її на лікарняне ліжко, а другому свої жала вони "подарували" під присілком Кукля. На щастя, усі живі та здорові. Але краще, якби таких зустрічей із шершнями, осами, джмелями, бджолами та іншими жалячими не траплялося взагалі...

Василь ШКІЛЬНЯК

 

31 липня 2017р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів