Закарпатський журналіст-горянин з косою дружить із юних літ...

Закарпатський журналіст-горянин з косою дружить із юних літ...
Літо, як правило, – пора масових відпусток. Антракт у роботі кожен по-різному використовує. А як із цим у нашого брата по перу?

 

Ми попросили поділитися секретами свого дозвілля власкора газети «Новини Закарпаття» по Міжгірщині, заслуженого журналіста України Василя Пилипчинця (на фото).

Пане Василю, отож, де відгулюєте свої службові канікули?

– Майже традиційно щоліта вакації проводжу на зеленому морі. Це в нашому верховинському краї так кажуть про роботу на полі. Займаюся сінокосами, які вважаю за активний відпочинок. Косовиця для мене – романтика, коли відчуваєш солоний піт праці під відкритим небом, насолоджуєшся неповторним ароматом сіна, плюс маєш чудову нагоду полюбуватися природою, натішитися пташиним щебетом, дзюркотінням потічків у зворинках… Цю ідилію сподобав із дитинства. А нині розумову працю розвантажую фізичним рухом, що лиш на користь здоров’ю. У процесі роботи ще й освіжаюся новими творчими задумами.

Виходить, що з косою дружите з юних літ...

– Здається, мені було дванадцять, коли дід Іван Гримут змайстрував мені косу, бо надокучив йому умовляннями. Набридло з одними вилами і граблями допомагати старшині на сіножаті – забажалося відчути себе серед них рівним і сильним. Із тих пір пішло-поїхало. Спільно з уже покійними предками «стригли» траву як на ділянках індивідуального господарства, так і в колгоспі. Досі пам’ятаю, як дід мене, малого, жалів на сінокосах, а я його, старого, шкодував.

Коли він клепав мою косу, то я брав його і продовжував косовицю, щоб у темпі більше зробити. Дідусь наказував перепочити, але я не слухався. Тоді навмисне мені дорікав, що спішу і травну гриву залишаю. Старався бути ще акуратнішим за дужого розмахування косою. Як із дитинства навчився брати великий вал, так і дотепер. Усю косарську науку успадкував від наставника-пращура, в тому числі тяти псяру – жорстку полонинську траву, яка дається ой як важко. Але так і не освоїв досконало мистецтво клепання, бо дід був завжди на заміні під час цієї процедури. Гострити косу – дуже тонке діло. І тепер у підмозі, але вже інший дідо, за дружиною, Дмитро Бундзяк. У свої 86 він без окулярів так моторно і якісно поклепає, що коса не лише дзвенить, а просто співає. Далеко не кожен може так намантачити. Один знайомий зізнався, що в їхньому селі досвідчений майстер бездоганно наточує інструменти косарям зі стажем – ледь не на півсела. Недарма в наших горах фіглюють: не клепана коса, що не бита жона.

А що тримаєте на ґаздівстві?

– Ще недавно на обійсті були й кози, причому австрійської породи. Тепер із шовгором-холостяком Михайлом, із яким живемо по сусідству, маємо корівку Темную та теля Зоряну. Маля так нарекли, бо з’явилося на світ у День космонавтики. Для двох маржин треба заготовити для ситої зимової годівлі мінімум шість тонн сіна, яке складаємо на горище хліва, в стодолі та на оборогу, котрий тепер відремонтували й виглядає по-європейськи, бо дах вкрили металочерепицею. Влітку худобина випасається на толоці без пастуха, бо надзвичайно дисциплінована – надвечір’ям самостійно приходить до барака-стайні, який маємо за р. Ріка біля пасовища.

Та невже такі сінокоси романтичні, як поетично зображуєте?

– Зрозуміло, без прози не обходиться. Особливо дошкуляє погода, бо бувають сезони, коли, як кажуть у народі, доводиться сінокіс проводити поміж дощ, який заважає як косінню, так і сушці трави, своєчасному привозу сіна. Не завадить дослухатися й до забобонів. Одного разу з шовгором знехтували градовим понеділком, коли не треба косити. І що думаєте, тільки кілька валків лягло, як прийшла страшна льодова буря, ламаючи дерева. Добре, що на полі мали надійний шатер…

А якісь кумедні випадки траплялися під час косовиць?

– Друг-геодезист, який вимірював місцевість в урочищі Горбляний, аж приївся питаннями, як я кошу в такому урвищі. Справді, круча, де колись стався і зсув ґрунту, трудна, хоч трава тут повсякчас буйна – аж по пояс. Коли в черговий раз за кавою запитав про це, кажу: «А ти бачив там верби?» Притакнув, що запримітив. «Ну от, – пояснюю, – я до них прив’язуюся мотузкою». І що думаєте? Повірив, хоч родом теж із села. А один приятель розказав таку сінокісну історію. В ньому живе дотепний жартівник. Якось він поспішав із сінокосу, а зустрічний місцевий священик просить його «встругати» чергову фіглю, щоб підняти йому настрій. «Та ніколи мені, панотче, бачите, що залишив і косовицю, бо біжу у Воловець здавати чорницю, там нині дають за неї втридорога». Батюшка щодуху додому, наказав матушці негайно пакуватися в сусідній район із відрами ягід, які їм принесли прихожани. Насправді виявилося, що в райцентрі й приймальні пункти не працюють. Як, до речі, мало хто зараз і косить у наших горах.

Невже розучилися люди?

– Ще й як! Колись у цей період на всі гори дзвеніли коси, а тепер навіть ущух гул механічних косарок, якими останніми роками озброїлися селяни. Не хочуть люди тримати тварин. На нашій толоці, яка вщент заросла травою, випасаються всього три корівчини з округи, а ще зо два десятки років тому їх налічувалося понад 30 – у кожному другому господарстві мукали Мілки. По району теж така ситуація. Горяни масово виїжджають на далекі заробітки, і нікому займатися сільським ґаздівством. Та й не в моді, відверто кажучи, ця справа серед теперішнього покоління, господарі кажуть, що невигідно тримати молочних тварин на селі.

А ви, пане Василю, все-таки не зраджуєте принципу: живеш на селі – працюй на землі…

– Виходить так, бо діло до душі міцно закоренилося на все життя. Від нього не втомлююся і в пенсійному віці, навпаки – сила додається, в тому числі й у творчій роботі, коли повертаюся з відпустки.

Час спитати про вихід вашої наступної книги, бо про першу – «Родзинки глибинки» – були схвальні відгуки…

– Останній тиждень цьогорічної відпустки присвятив «шліфуванню» збірки під назвою «Верховинські візерунки». Її вихід у світ залежить від фінансування, джерело якого треба знайти. Надіюся на допомогу меценатів.

КОЛИ ПЕРО У ЗЛУЦІ З… КОСОЮ

Іван СІДУН, Міжгір’я.com

 

11 серпня 2017р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів