Заокеанське життя очима фіналістки програми "FLEX" із Закарпаття

Заокеанське життя очима фіналістки програми "FLEX" із Закарпаття
Виноградівка Глорія Головчак минулого року стала фіналістом програми і на 10 місяців поїхала в Америку до штату Огайо.

 

Future Leaders Exchange (FLEX) – програма обміну, яка здійснюється Державним департаментом США, що дає старшокласникам віком 15-17 років можливість безкоштовно провести рік в США, жити в американській хост-сім'ї, відвідувати американську школу.

Виноградівка Глорія Головчак минулого року стала фіналістом програми і на 10 місяців поїхала в Америку до штату Огайо. Ексклюзивно для Севлюш Інфо Глорія розповіла про свою американську сім’ю, як це бути студентом по обміну та жити в Америці.

- Звідки ти дізналася про «Флекс»? Як проходили етапи відбору?

- Я дізналася про «Флекс» від Мар’янки, яка теж була фіналісткою цієї програми. Тоді я була ще замала, але Америкою я божеволіла з дитинства. Коли вона поверталась з Америка, я їхала туди. У нас були три тури. Перший тур проходив у формі тесту за 15 хвилин, де перевіряють загальні знання англійської мови. Із 300 учасників залишило 95. Потім ми знайшли результати ввечері, а зранку потрібно їхати знову в Ужгород. На другому турі нам потрібно було написати 3 твори англійською мовою за 35 хвилин. До 3 туру дійшло 33 людини. Цей тур складався із тестів для американських шкіл, двох творів, інтерв’ю з американцями, гри. Що таке гра? Це коли ти у групі із декількома людьми маєш завдання, наприклад, прорекламувати гумку. Для цього відводилось всього 5 хвилин. Також нам потрібно було заповнити анкети про хобі, про сім’ю. У анкету потрібно було додати велику медичну довідку про щеплення. На цьому етапі відбувалося інтерв’ю з батьками, де їм пояснювали що відбувається, що робити, коли ти поїдеш в Америку. Останній тур проходив у листопаді, а тим хто пройшов телефонували аж в кінці квітня. Із Закарпаття пройшло 4 учасники.

- Який етап був найскладнішим?

- Напевно, перший, бо ти не знаєш чого очікувати. Звичайно, що і третій, бо від цього туру залежить чи сподобаєшся ти, чи ні.

- Коли ти дізналася, що їдеш в Америку, то яка була твоя реакція та твоїх батьків?

- Я дізналася 28 червня. Я навіть дізналася, що офіс у Києві працює до 6-тої години, тому вже о 7-ій я сіла дивитись серіал із думками, що, можливо, завтра зателефонують. Дивлюсь я серіал і дзвінок 044, тобто, код Києва, я вже плачу тому, що якщо вони телефонують, то я  фіналіст або альтернативний фіналіст. Я від щастя почала стрибати до неба, вибігла на кухню, де вже всі все зрозуміли.

- Твоя сім’я позитивно віднеслася до твого від’їзду?

- Так. Вони знали про те, як я люблю Америку із 5 років. У мене була просто нав’язлива ідея поїхати в Америку. Вся сім’я весь шлях підтримувала мене та допомагала.

- Як прийняла тебе американська хост-сім’я? І взагалі розкажи про неї.

- У мене була чудова хост-сім’я, мабуть, про кращу я навіть не могла мріяти. Моя сім’я складалася із 4 людей: мами, тата і двох менших сестер. Одній сестрі було 9 років, а іншій 5. Вони прийняли мене в свою родину із відкритим серцем, жодного разу не відчувала, що я студент за обміном, тільки тоді, коли виникали смішні ситуації з англійською мовою.

- Як дівчата поставились до того, що у їхній сім’ї буде жити ще одна сестра?

- Я через це дуже переживала. Здається, мені важко прийняти когось нового у своїй сім’ї, але для них це було легко тому, що старша дочка завжди хотіла мати старшу сестру. Спільну мову ми знайшли не відразу, а десь у грудні, коли у нас з’явилися спільні інтереси, шоу, яке ми дивились вечорами. Але я була здивована тим, що у них не було капризів і поставились до мене, як до справжнього члена родини.

- Що ти можеш сказати про американську освіту? Які б плюси запровадила в Україні?

- Освіта в Америці мені подобається набагато більше. Насправді ставлення учнів, вчителів до навчання не таке як у нас. Діти там вчаться не через те, що батьки їм кажуть вчитися, а щоб вступити у престижний коледж. А вчителі кожен урок намагаються зробити цікавим, інтерактивним за допомогою комп’ютерів, ігор. Наприклад, на історії ми вчили музику. Нам давали слова, розповідали  чому автор її написав. Це було набагато цікавіше, ніж просто зубрити тексти і слова.

-Як ставились до тебе твої нові однокласники?

- Американці, а особливо підлітки, спочатку були зацікавлені і намагалися про мене щось дізнатися, а на другий день не змогли згадати мого імені. Ставились вони до мене нормально та з розумінням до акценту, який іноді було важко зрозуміти. Під кінець перебування у штатах я знайшла друзів і дотепер підтримую з ними зв’язки.

- Чи був якийсь мовний бар’єр?

- Був. Спочатку було важко розуміти акцент, а вже на 2 місяць у мене пухла голова від англійської мови. Я просто хотіла розмовляти українською, російською, але тільки не англійською. У мене був момент, коли я тільки-но приїхала додому і почала розмовляти англійською. Було важко переключитися із англійської на українську.

- Що тобі найбільше сподобалось в Америці? Як ти можеш порівняти її з Україною?

- Америка мені подобається дуже сильно, але не більше ніж Україна. Америка справді є країною можливостей тому, що я досягла багато чого. Америка – це відкриті люди, які не будуть оплітковувати тебе чи твій одяг. В Америці я почувала себе вільно та комфортно. Я думаю, що українцям не вистачає більш серйозного ставлення до серйозних речей. В Україні досить багато людей не отримує вищу освіту. І взагалі, я б хотіла змінити трохи людей. І звісно волонтерство. В Америці досить сильно розвинено волонтерство, а в Україні не розуміють як можна допомагати комусь просто так. Я мала відпрацювати свої 20 годин волонтерства. Мені потрібно було збирати їжу для людей в Гондурасі. Ми йшли в церкву і 4 години насипали різні суміші в пакети. А наші люди б сказали: «Нащо? А гроші?».А найбільшою відмінністю між Україною і Америкою-церква.У них грає рок музика,безкоштовна їжа та напої і немає дрес-коду.

- Що найбільш вразило у штатах?

- Мене здивувала їжа тому, що я 80% правильно харчувалася, але все одно набрала зайву вагу. Мене здивував менталітет, їхні традиції, святкування, весілля.

- Яке американське свято тобі найбільш сподобалось?

- Мені сподобався День подяки. Це день в році, коли ти дякуєш людям, яким ти вдячний. Тоді ми посмажили індичку, мене навчили її фарширувати. Це просто вечеря, але відчувається особлива атмосфера.

- Де ти подорожувала із американською родиною?

- Я відвідала 9 штатів, але мала екскурсії у 7. Ми були в Луїзіані, у Флориді, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Кантакі, Огайо та у Вашингтоні. Крім того, я була у Атланті та Північній Кароліні.

- Які цікаві історії траплялись з тобою?

- Я пам’ятаю, коли мала йти вперше у школу, то моя хост- мама розповідала, що я можу побачити азіатів, чорношкірих людей, китайців, індусів. Вона хотіла підготувати мене до того, що мені там може бути незвично. А в кінці року вона мені каже: «Коли ти повернулася із першого дня в школі, ми сідаємо вечеряти, а ти з великими очима дивишся і кажеш, що бачила хлопчика, який любить хлопчика». Було таке, що я сказала неправильно слово, а воно означає абсолютно інше і не зовсім пристойне.

- Що забороняється флексеру під час обміну?

- Забороняється вживати наркотики, алкоголь, курити, отримувати водійські права, вагітніти, подорожувати автостопом, не можна щоб батьки приїжджали в Америку перші 6 місяців.

- Що дав тобі «Флекс»? Покращити англійську, знайти друзів?

- Із самого початку нам говорили, що ми прийшли на «Флекс» не для того, щоб покращити свою англійську, а для того, щоб покращити світ. Здається, в першу чергу змінилася я. Стала більш серйозною, самостійною, я навчилася контролювати свої витрати. У мене кардинально змінилася думка про світ, про майбутнє, змінився стиль одягу, ставлення до моєї сім’ї.

- Яка твоя головна мета була, коли ти йшла на «Флекс»?

- Побувати в Америці. Але потім я зрозуміла, що перший день я тут побувала і що? Після того я почала ставити собі цілі. Наприклад, моя школа почалась 17 серпня і я поставила собі ціль до 1 вересня знайти хоч одного друга. Друга ціль була піти на прослуховування до театру. Я потрапила в основний склад, знялася у 3 рекламах, стала учнем місяця.

- Чи були у тебе такі моменти, коли ти хотіла поїхати додому?

- Ні. Нам казали, що таке бажання може з’явитися у період новорічних свят, але я жодного разу не відчувала прагнення поїхати. Я дуже сумувала за своїми сестричками, але не було такого, що беру квиток і лечу додому. Був момент на Великдень, коли я хотіла опинитися вдома.

- Вже 3 місяць ти вдома, то чи було тобі важко звикнути до українського темпу життя?

- Мені здається, що в Україні нема темпу. У штатах в мене не було таких вихідних, коли я виспалася і цілий день просиділа в телефоні. Кожен раз ми кудись їхали або йшли на прогулянку в парк, на озеро. У моєї американської сім’ї було багато енергії, що навіть після роботи, на якій вони від 7 до 7, ми кудись йшли. Вони навчили мене не бути ледачою. А в Україні в суботу ти прибираєш, у неділю підеш у кафе з друзями, навчання багато часу займає.

- Після приїзду додому твоя сім’я змінилася або стала по-іншому ставитись до тебе?

- Я не до кінця розумію чи я змінилася, чи вони. Сім’я почала ставитись до мене більш серйозно, як до дорослої. Вони більш легко ставляться до вибору у моєму житті щодо професії, планів та дають поради.

- Які маєш плани на майбутнє?

- Зараз я закінчую 11 клас, 10 клас екстерном. Я хочу отримати освіту, але я не впевнена у тому куди я хочу вступити. Але думаю над міжнародними відносинами та медичною справою. Взагалі я маю мрію стати акторкою.

- Вступати плануєш в Україні чи за кордоном?

- Звісно хотілося б закордоном, але навчання дуже дороге, що не під силу українцю. Але найбільше мені хочеться отримати вищу освіту в Україні.

- Твоя хост-сім’я не думала над тим, щоб приїхати до України? Чи підтримуєте ви зв’язки?

- Так, я буквально нещодавно переписувалася із ними. Я неодноразово запрошувала в Україну, але коли вони дізналися, що 30 годин я добиралася до Америки, і плюс 2 дні очікування. Їх лякає дорога і те, що вони не знають мови. Вони були шоковані коли я розповіла, що ми їмо кроликів, адже у них по подвір’ю він просто бігає. Сім’я розуміє українську культуру тому, що я робила різні презентації, але після Америки їх буде важко здивувати в Україні. Я сподіваюсь, що все-таки вони колись приїдуть.

- Що б ти побажала майбутнім учасникам «Флексу»?

- Головна порада це вірити в себе та у диво. Багато людей каже, що вони англійську не знають, тому не йдуть на Флекс. Там англійська не є на першому місці. Вони шукають тих, хто не буде відчувати себе погано за кордоном, хто може пристосуватися до будь-яких умов. Не потрібно брехати у своїх есе і робити із себе того, ким ти не являєшся.

Олександра Костьо, Севлюш.інфо

 

28 серпня 2017р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів