На території Закарпатті протікає аж 9429 річок!

Нещодавно "Про Захід" дізнавався, що ж означають назви найбільших гір Українських Карпат, і, разом з читачами, взнав багато цікавого. Цього разу ми вирішили поцікавитися, звідки ж походять назви ще одного багатства краю – закарпатських річок.

Адже область знаходиться в найбільш зволоженому регіоні країни. На Закарпатті протікає аж 9429 річок сумарною довжиною 19 866 кілометрів. Із них 9277 – це малі річки довжиною до 10 кілометрів (близько 79% всіх водотоків), загальна довжина яких 16 248 кілометрів. 152 річки довжиною понад 10 кілометрів, їх загальне простягання 3618 км. А от річок довжиною понад 100 км лише чотири – Тиса, Боржава, Латориця і Уж.

Тиса – (угор. Tisza; нім. Theiß; словац. Tisa) – найбільша ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря). Тече в межах України (Закарпатська область), Угорщини і Сербії, частково по кордону між Україною та Румунією і Угорщиною, a також по кордону між Словаччиною та Угорщиною. Довжина – 966 км (у межах України – 201 км). Площа басейну – 157 тис. км² (у межах України – 11,3 тис. км²). Утворюється злиттям Чорної Тиси і Білої Тиси за 4 км вище міста Рахова.

Основні притоки: Апшинець, Косівська, Шопурка, Тересва, Дербачка, Теребля, Ріка, Боржава (в межах України); Лаборець (разом з Ужем), Бодрог (разом з Латорицею), Слана, Горнад, Егер, Загіва – праві. Ліві: Москва, Білий, Батар, а також потоки Квасний і Радомир (в межах України); Вішеул, Іза, Самош, Кереш, Муреш, Бегей.

Тиса, рум. Tisay угор. Tisza, слвц. Tisa, серб. Тиса, хорв. Tisa, нім. Theiss; уперше згадується як Pathisus (Потисся) Плінієм Старшим у І ст. н. е.

Як фіксується "Етимологічному словнику топонімів України", гідронім не має загальноприйнятої етимології. Припущення відомого ономаста В. А. Никонова про зв'язок його найпершої фіксації Pathisus із санскритським pathas "вода" привабливе з семантичного погляду, але генетично безпідставне, оскільки античне Pathisus є префіксально-суфіксальним хоронімом (назва власних теренів, що мають певні межі: невеликий простір – авт.) у значенні Потисся, утвореним від гідроніма Thisa, який не має кореня path- "вода".

Так само малоймовірною є мотивація назви річки ботанічним Тис – "хвойне вічнозелене дерево або чагарник із твердою бурувато-червоною деревиною". Певні підстави є пов'язувати гідронім Тиса з праслов'янським Hisn- / Hesn- "тиснути, тісний", His- / Hais- "плавити; танути; зникати", що відбите в географічному терміні Hesnina – "ущелина, тіснина, яр, безодня, русло ріки, тісна долина", українське сутісок – "дуже вузька, тісна вулиця, тісний прохід". Реконструйована мотиваційна ознака "тісна ущелина, вузьке русло, тісний прохід тощо" актуальна для гірських річок, тому концентрація відповідних гідронімів у Закарпатті може розглядатися як додатковий позамовний аргумент на користь такої етимології.

До речі, на честь річки Тиси названий астероїд 13121, що був відкритий 7 лютого 1994 року.

Латориця – річка в Україні (в межах Закарпатської області) та в Словаччині. Ліва притока Бодрогу (басейн Дунаю). Довжина річки 188 км (в Україні – 156,6 км, у Словаччині – 31,4 км). Площа басейну 7680 км². Латориця бере початок на південно-західних схилах Вододільного хребта під Козаковою Полониною, що на схід від села Латірки. Основні притоки: Жденівка, Пиня, Матекова, Визниця, Стара, Лаборець (праві),

Вича, Свалявка, Коропець (ліві).

Різні погляди на походження гідроніма Латориця, що має рідковживаний відповідник у басейні Стиру, проаналізував доктор філологічних наук В. П. Шульгач, який пояснює назву як архаїчний слов'янізм, що виник за допомогою суфіксу-іса від топооснови Латор-, Лотор-,  Лотр-, або від відповідного апелятива з основою праслов'янського lotiti, latiti, leteti – "летіти; швидко, стрімко рухатися (про воду); гнати, переслідувати". Порівняйте румунські топоніми ?otrul, ?otritta, ?atorifa, географічні назви Латара, Латера (суч. Lattes) на території Франції,  що є романо-кельто-слов'янськими паралелями з можливими індоєвропейськими витоками.

Ріка – річка в Українських Карпатах, у Міжгірському і Хустському районах Закарпатської області. Права притока Тиси (басейн Дунаю). Довжина 92 км, площа басейну 1240 км². Використовується для водопостачання. На річці діє Теребле-Ріцька ГЕС.

Власне "ріка" – назва, яка зустрічається доволі часто серед річок та потоків. Гідроніми виникли внаслідок онімізації (перехід загальних назв у власні назви – авт.) географічного терміну ріка "водний потік, що живиться із джерела, або стоком атмосферних опадів, і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів'я до гирла", який має паралелі в різних слов'янських мовах.

Боржава – річка в межах Свалявського, Іршавського, Виноградівського та Берегівського районів Закарпатської області. Права притока Тиси (басейн Дунаю).

Довжина Боржави 106 км, сточище – 1365 км². Бере початок в Українських Карпатах, на Полонині Боржаві, на східних схилах гори Стій (1681 м), в урочищі Гимба. Першим селом на шляху є Березники (Свалявський район). Притоки: Кушниця, Бронька, Бистра, Салва (ліві); Дулятин, Кривий, Свинка, Іршава (праві).

В угорських текстах топонім згадується з 1200 року. Назву річки утворено за допомогою суфікса -аvа індоєвропейського походження в атрибутивному значенні "та, що має ознаку, виражену твірним словом" від діалекту боржій "швидше", що з борзий "швидкий, або від основи борз- приєднанням йотованого варіанта суф. -java-. Порівняєте закарпатське боржава "спритна, моторна жінка".

Іршава – (інша назва – Іршавка) – річка у межах Іршавського району Закарпатської області. Права притока Боржави (басейн Тиси). Довжина річки 48 км, площа басейну 346 км². Бере початок на західних схилах гори Бужори, що у гірському масиві Великий Діл, на північний схід від села Локіть. Основні притоки: Кривуля, Собатин (праві); Абранка, Чорна, Ільничка, Синявка (ліві).

Назву пов'язують зі словацько-західноукраїнським jelsa – "вільха". Як відзначається у "Етимологічному словнику топонів України", така етимологія досить приваблива із семантичного та словотвірного поглядів, але непереконлива з фонетичного. Імовірно, гідронім Іршава виник за допомогою суфіксу -ав(а) від тієї самої основи, що й назва річки Ірша – від старонімецького irch, irhf ereh, erich, давньонімецькою irah – "козел". Порівняйте український діалектизм – ирха "вичинена овеча чи козяча шкіра" за ознакою "місцевість, узбережжя річки, насичене козами, козлами".  Тобто за ознакою "місцевість, насичена відповідними тваринами або рослинами".

У верхів'ях річки розташована гідрологічна пам'ятка природи – "Чорне Багно". У Іршави, є одна цікава особливість – спочатку річка тече на захід, тоді поступово повертає на південь і південний схід, а потім знову поступово на захід, утворюючи велетенську літеру S.

Уж – (угор. Ung, словац. Uh) річка на Закарпатті (в межах Великоберезнянського, Перечинського, Ужгородського районів) та у східній Словаччині. Ліва притока Лаборцю (басейн Дунаю). Довжина 133 км, площа басейну 2 750 км² (в межах України 107 км і 2010 км²).

Річка Уж бере початок у горах на північному заході Закарпаття, на південних схилах Верховинського Вододільного хребта, неподалік від Ужоцького перевалу. Там на висоті 970 м два потічки Уж та Ужок зливаються в єдину річку. Впадає в річку Лаборець на території Словаччини біля Драгньова. Найбільші притоки – праві: Уг, Уличка, Убля, Кам'яниця, Сирий Потік; ліві: Великий, Люта, Тур'я.

Гідронім є семантичним утвореннями від давньоруського ?жь "вид змії, мотузка" або праслов'янського Q?ь, що сягає індоєвропейського an-g- "гнути, кривити; гак. Різниця між закарпатською та поліською назвами полягає в тому, що перша тривалий час зберігала неслов'янську форму Ung, яка згодом дала слов'янське Uh і, очевидно, за допомогою гідронімічного суфіксу -уь перетворилася в U?ь, що узгоджується з жіночим родом номенклатурного імені річка, а після ствердіння -?- набула сучасного звучання.

Джерело: "Про Захід"

  Надіслати другу