Берегівський військовий комісар Сергій Зейкан: "Люди повинні жити патріотичніше..."

Берегівський військовий комісар Сергій Зейкан: "Люди повинні жити патріотичніше..."
Розмову для преси у кращому розумінні цього слова спровокували не стільки кадрові зміни, коли кілька тижнів тому до виконання обов‘язків військового комісара Берегівського ОМВК приступив майор Сергій Єнович Зейкан, як наполегливість психолога міського об’єднаного військкомату Нелі Пензештадлер.

 

Днями в редакції місцевої газети вона запропонувала, щоби медія масштабніше розказали про діяльність об‘єднаного військового комісаріату, ознайомили із життєписом його керівника тощо. Погодившись на таку «співпрацю», невдовзі гостем пана Сергія у його службовому кабінеті був журналіст – автор цього інтерв‘ю. Задавши йому кілька актуальних запитань, на які військовий комісар люб’язно погодився відповісти, у нас, слід гадати, вийшло злободенне, украй необхідне та корисне інтерв‘ю.

Отже, інтерв’юера найперше цікавило, хто він, новий керівник ОМВК, де народився та яку має освіту, як пройшла адаптація за новим місцем служби тощо.

– Якщо коротенько, то скажу, що у 1979 р. народився у Виноградові, – розпочав відповідати на запитання військовий комісар. – А після закінчення Виноградівської середньої школи № 4 у 1996 році з відзнакою навчався у Львівському військовому інституті, звідки у званні лейтенанта у 2001 р. був скерований у артилерійську бригаду рідного мені міста на посаду офіцера-психолога. Дослужився до заступника командира батальйону. А коли у 2014 р. розпочалися бойові дії на Донбасі, у складі гірсько-піхотного батальйону 128-ої бригади, де займав посаду заступника  командира батальйону по роботі з особовим складом, відбув на буремний схід. Півроку підрозділи батальйону  виконували завдання у зоні АТО під Попасною, Дебальцевим, із боями пройшли Світлодарську дугу тощо. Гадаю, немає потреби розповідати, що собою являють ці позиції, де, приміром, у найскладніші періоди війни з агресором тільки протягом однієї доби фіксувалося до 2900 розривів мін і снарядів великого калібру, де смертю хоробрих полягло чимало українських захисників.

– А далі був Виноградівський військовий комісаріат. Так?

– Усе вірно! Повернувшись з війни, тут спершу працював начальником відділення, а у 2016 р. мене призначили заступником військового комісара. Саме на цій посаді в червні місяці 2017 року відбувся наказ  командувача Сухопутних військ про службове підвищення – призначення комісаром Берегівського ОМВК. Справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов’язків за посадою у серпні. Ось така моя шкільна, інститутська, довоєнна, фронтова та «післяатовська» біографія… До цього додам, що дружина, з якою виховуємо шестирічного сина, працює у Виноградові бухгалтером.

– Що спонукало вас, пане комісаре, здобути свого часу професію військового?

– Секрету немає: мій батько, 1941 р. н. (на жаль, нині покійний), був військовослужбовцем. Скажу більше: у певний період свого життя навіть служив у групі військ у колишній НДР. Відтак і старший брат Владислав (колишній військовий) у 2004 р. звільнився з лав Збройних сил України за скороченням. Тож носити мундир і погони – родинне діло та справа фамільної честі. А коли точніше, то я свого часу вибір зробив свідомо. Звісно, на українській землі панував мир, але й за нинішніх умов, коли доводиться захищати країну, учинив би так само, як наприкінці дев’яностих.

– Словом, ставши очільником Берегівського ОМВК місяць тому, ви взялися за роботу. Цікаво знати, з чого почали? Та й узагалі, що побачили по прибуттю до нашого міста, який на душі був настрій, як вас зустріли та як проходить адаптація?

– Військовим людям пристосуватися до умов і призвичаїтися до тієї чи іншої атмосфери значно легше, аніж цивільним. Картина з призовом, мобілізацією військових і тому подібне, на Берегівщині приблизно така ж, як у інших регіонах краю. На Виноградівщині у тому числі, адже ми сусіди та маємо багато спільного. Можливо, що у чомусь є плюси, але є і мінуси. Дуже виважено, грамотно та помірковано слід поправляти ситуацію, аби не збурити й без того перелякане населення. З цією метою систематично зустрічаюся з керівниками районної та міської влади, інших держустанов і організацій, знайомлюся з директорами підприємств усіх форм власності, за графіком відвідую населені пункти з обов‘язковими зустрічами із головами сільрад, тощо. А стосовно настрою, то військові не звикли скаржитися, – треба просто працювати. Хотілося б, аби військовозобов‘язані, а це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Cил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт для забезпечення оборони держави, розуміли своє призначення у суспільстві та за першої необхідності з‘являлися до військкомату.

– Які ще завдання поставили перед собою?

– Фактично ті ж самі, що й керівництво держави та МО визначили перед нами, військкоматами. Звісно, серед першочергових задач – це призов на строкову службу юнаків і молодих чоловіків віком від 20 до 27 років, який розпочнеться найближчим часом. А ще серед пріоритетів – комплектування ЗСУ контрактниками. У цьому плані треба більше розказувати про цей напрям армійських буднів, пропагувати їх умови, зарплатню у тому числі. Сподіваюся, що місцеві засоби масової інформації також допоможуть. Серйозну увагу треба звернути на збори військових резервістів, що також є елементом підготовки певної категорії людей до виконання тих чи інших завдань. Тут хотілося б звернутись до молоді, якій виповнилося двадцять років, аби приходили та не боялися, що їх відправлять на передову зони АТО. Наголошую: такої практики немає та, слід сподіватися, не очікується. Наскільки знаю, ніякі директиви чи закони не зобов‘язують командирів відряджати на фронт новачків або юнаків без досвіду. Навпаки, у військкоматі наші працівники добродушно поспілкуються та допоможуть вибрати місце, військову частину, залюбки посприяють у інших нюансах стосовно майбутнього армійського життя.

– Тож чи не з цією місією, пане майоре, майже щоденно буваєте у сільських радах і зустрічаєтеся з їхніми головами? Триває, так би мовити, пошук майбутніх захисників Вітчизни?

– І це також, але основна мета – проаналізувати стан справ на території сільських рад, особисто познайомитися та в спілкуванні з колективами громад визначитися з основними напрямками в подальшій роботі. Хотів би сказати, що певні зрушення є, але попереду у цьому аспекті ще багато клопітної роботи. Керівникам сільських, селищної рад слід усе розказати, деталізувати, чітко роз’яснити та внести у ці питання ясність, тощо. Саме з цією метою я уже відвідав Кідьовшську, Великоберезьку, Нижньореметівську, Берегуйфолівську, Мочолянську, Чомську, В. Бактянську, Астейську, Дийдівську,  Свободянську, Косонську, Батрадьську, Шомську, Рафайнівську, В. Біганську, Попівську, Яношівську, Гечанську сільські та Батьовську селищну ради, зустрівся з їхніми головами Атіллою Нодь, Аттілою Пешпекі, Олександром Подм‘ятніковим, Лайошем Шютевим, Олександром Товтом, Іваном Марківим, Андрієм Тараненком і рештою. Подібні турне у села та спілкування з їхніми очільниками, які є найближче до людей, знають своїх земляків, обізнані з проблемами, допоможуть вирішити чимало назрілих питань. Адже, повірте, захист Вітчизни – це не якась тимчасова акція, а повсякчасна та серйозна справа, яка, на жаль, з певних причин для деякої категорії громадян перестала бути повсякденною реальністю. На столі переді мною – невеличка карта Берегівщини, на якій відмічаю населені пункти, де вже вдалося побувати, констатую інші цікаві факти з приводу цих поїздок. Згодом матимемо цілісну картину у контексті призову, бажаючих піти служити за контрактом тощо. Кажучи умовно, народжуються деякі цікаві деталі для подальшої роботи військового комісара одного окремо взятого регіону. Хотілося б працювати так, аби подолати пасивність у плані захисту країни, боязнь людей перед армією, спонукати людей до героїзму, патріотизму тощо.

             – Та, попри усе, берегівчани таки несуть службу у підрозділах, які виконують спеціальні завдання на Донбасі, а коли точніше, то навіть відважно воюють з бойовиками та сепаратистами?

– Звісно, кілька сотень мешканців міста, селища Батьово, сіл за останні понад три роки пройшли горнило АТО (у т. ч. правоохоронці, прикордонники, еменесники, добровольці, мобілізовані, контрактники), проявивши небачену відвагу та сміливість. Відомо, що шестеро загинули у боях із ворогом (з моєї рідної Виноградівщини таких героїв десять). Ми шануємо їхню пам‘ять, пишаємося ними. Чимало чоловіків продовжують служити і зараз. Зокрема, у відряджені для виконання завдань у складі 128-ї бригади знаходяться військовослужбовці військового комісаріату: старший солдат Євген Курдій, солдат Денис Байєр та інші. Вірю, що всі вони, виконавши свій патріотичний і синівський обов‘язок, повернуться додому живими та неушкодженими.

– І, власне, про покращення військово-патріотичного виховання. Як цього досягти?

– Переконаний: цю важливу справу треба творити з дитинства, відтак продовжувати у школі. Саме у навчальних закладах прихований великий резерв цієї виховної роботи. Необхідно на конкретних прикладах показувати, що таке патріотизм, героїзм, розповідати про їхні витоки тощо. Якщо тут будуть нотки фальші – відданих, готових до самопожертви людей країна не виховає, не матимемо непохитних, відважних і стійких героїв, тих, хто може зійти на високий п‘єдестал лицарства.

– Чи відомо, хто очолював Берегівський військкомат перед вами і хто виконував службові обов’язки у кабінеті, де зараз "урядуєте" ви?

– Про деяких офіцерів тільки чув, а окремих знаю особисто, у тому числі Сергія Семененка, який тут працював 18 років, а також Ігоря Наумова. З рештою, сподіваюся познайомлюся в ході служби, хоча за останні кілька років зміни відбувалися з калейдоскопічною швидкістю. Певний час обов‘язки військових комісарів тимчасово виконували інші особи, у тому числі мій нинішній заступник Василь Дзерин, який є досвідченим офіцером тощо. З цього приводу хотілося б сказати: значення немає – хто військовий комісар, а головне, щоби був чесний, совісний, фаховий, відданий військовій справі та інтересам незалежної країни офіцер.

– І, насамкінець, пане Сергію, запитання такого змісту: чому по-батькові ви Єнович, що для військового, погодьтеся, досить незвично?

– Це запитання задають мені не вперше. Отож із цього приводу хочу сказати, що я корінний закарпатець із прізвищем Зейкан. Батько народився у дорадянських Білках на Іршавщині. Це село належало тоді до іншої суспільно-політичної формації, тобто було угорським. Щодо батькового імені, то не обов‘язково бути великим етимологом, аби зрозуміти, що Єнев – це Євген, саме такою (і не тільки) була реєстрація у різних документах. У деталі, очевидно, вдаватися не варто. Закарпатці Євгенам нерідко кажуть Єнев. Хоча нині імена Євген чи Євгенія є дуже популярними...

– Дякую, Сергію Єновичу, за цікаву та грунтовну бесіду. Будемо сподіватися на поліпшення у нашому місті та районі військово-патріотичної справи, що обов‘язково буде корисно як громадянам, так і державі. 

Розмову записав Петро КРУК

На ФОТО: Берегівський військовий комісар С.Є.Зейкан.

 

22 вересня 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*