«Словаччина та Україна мають спільні риси, проте люди тут більш щирі, відверті та приязні, що дуже приємно дивує» - Матей Масарик

Пан Матей працює на кафедрі з початку навчального року, і цей досвід новий для нього, адже це його перша поїздка подібного типу. Чоловік розповідає, що сам народився на півночі Словаччини, у мальовничому місті Жиліна. Вивчав словацьку, англійську в західній частині країни - Нітрі, а пізніше закінчив докторантуру в Братиславі. Спочатку був аспірантом та викладав спеціалізовано словацьку літературу, з цієї ж теми і захистив кандидатську роботу. Нині ж він приїхав поділитися європейським досвідом в Ужгородський національний університет, та, водночас, знайомиться з містом.

- Пан Матей, розкажіть, як ви потрапили до стін нашого університету?

- Щойно закінчив свою кандидатську в університеті, й дізнався, що оголосили конкурс на посаду викладача в Україні. Я вирішив спробувати свої сили. Мені дуже допомогла тема наукової роботи, адже кафедра потребувала саме літератора. Однак,  нині я викладаю і словацьку мову, як базовий нормативний курс, а також чимало дисциплін з сучасної і повоєнної літератури.

- Чи відчувається різниця між словацькими студентами та українськими?

- Люди, оскільки ми всі живемо в Європі, дуже схожі. Якщо виходити з людського фактора, то в Україні люди більш відкриті та щирі, добродушні. У самій Братиславі люди більш стримані, можливо, це пов’язано з тим, що там більше місто, та ще й столиця. Але студенти завжди є різні. Це спостерігається всюди – з високим рівнем знань, посереднім та низьким. Однак, українські студенти мене дуже здивували, адже їх рівень підготовки високий, попри те, що вони такі юні. Рівень ужгородських студентів не є гіршим ніж студентів з Братислави.

- Тобто на сприйняття навчального процесу впливає вікова різниця?

- У Словаччині учні шкіл, після завершення навчання, йдуть до гімназій, тому до університету приходять у віці 20-21 року. Це, з одного боку, полегшує навчальний процес для викладачів, адже його студенти вже свідомі, зрілі. Тому щирим здивуванням були українські студенти, які вже у 16-17 років приходять у вищий навчальний заклад. Для мене це було те нове, що здивувало і змусило трохи змінювати лінію спілкування, адже до того, в Словаччині, такого досвіду в мене не було.

- Що приносить Вам ця поїздка окрім цікавого досвіду?

- По-перше, у мене були певні упередження стосовно України. А тепер, як мінімум, я розклав усі пазли на свої місця. І радий цьому. По-друге, тут я маю можливість знайомити зі словацькою культурою та поширювати мову. Це відіграє важливу роль, адже тут я є представником Словацької республіки. Якщо говорити про студентів, то жодна іноземна мова тобі ніколи не зашкодить, а навчатися у носія цієї мови – хороший досвід. Я втішений, що можу допомогти студентам краще усвідомити справу якою вони займаються, передати культуру та історію. Це дуже важливо. Також, цінним залишається той факт, що таким чином можна подорожувати світом, збагачувати свій кругозір.

- А чи встигли вже познайомитися з містом?

- Трохи встиг. До мене навіть приїздили батьки і ми мали можливість прогулятися містом. Відвідали ужгородський замок, скансен. Насправді, мені вдалося розвіяти певні міфи, які побутують у західній частині Словаччини, звідки я родом. Чогось особливого я про Україну не чув, тільки декілька моментів: цигарки, шахрайство чи ще щось, але, чомусь негативного плану. Але перебуваючи тут моя думка змінилася кардинально. Дуже сподобалися люди та атмосфера самого міста. Однак, одразу побачив кардинальну різницю між дорогами – посміхається (авт.) – а також «маршрутки». Це для мене було в новинку.

- Чи були якісь приємні здивування за період Вашої роботи на кафедрі?

- Найбільш приємним здивуванням стала кафедральній бібліотека. Бачу працю попереднього лектора, який добряче попрацював та створив той фонд, який необхідний як викладачу, так і студенту. Але наголошую на тому, що найважливіше приємне здивування це самі студенти, які добре володіють словацькою. Звісно, вимова деяких потребує коригування, але вони для того і навчаються. Головне, що я бачу старання, бачу бажання студентів до удосконалення не тільки мовної практики, але й загальних знань зі словацької літератури та історії. Це найважливіше, як на мене. До прикладу, студенти 3-4 курсів проходять навчання на рівні студентів з Братислави. Тобто після завершення вишу вони спокійно можуть конкурувати, адже мають за собою той багаж знань та необхідну фахову термінологію.

- Матей, а що стосується обміну чи практики семестрового навчання для студентів, на вашу думку це важливо?

- Я вже дізнався, що в УжНУ така практика є нормою. І не тільки для студентів філологічного факультету. Це дійсно дуже важливо, бо принесить не тільки користь, але й задоволення. Необхідно розвиватися та рухатися в напрямку реалізації своїх мрій та переконань. Проте, не тільки студенти повинні хапатися за таку можливість, і викладачі теж. Я, до прикладу, дуже втішений, що можу спробувати себе в ролі іноземного лектора для студентів, адже переконаний, що це допоможе їм в навчанні.

- Чи у Вас виникали певні труднощі, легко було адаптуватися?

- Зрозуміло, що приїхати в Україну для туристичного задоволення – одна справа, інша – займатися викладацькою діяльністю. Перш за все, це мовний бар’єр, адже українською я не володію. Але саме на парах, зі студентами, проблем не виникало, і це дуже тішить, насправді. Як викладач я теж поки адаптовуюся, адже вивчаю систему університету. Мені подобається початок своєї роботи в Ужгородському національному університеті і я  налаштований на закінчення усього терміну впродовж чотирьох років. Дуже б хотів відвідати Мукачево, також є плани на Львів, Київ і звісно, море. Мені цікаво пізнавати Україну, однак буде видно з розподілом часу. Але те, що з Закарпаттям мені вдасться познайомитися більше – переконаний.

Розмову вела Вероніка Кобаль,

Інформаційно-видавничий центр УжНУ

  Надіслати другу