Закарпатка Ірина Галай: Як я підкорила Еверест і не зробила з цього блог

Закарпатка Ірина Галай: Як я підкорила Еверест і не зробила з цього блог
У Львові вперше провели міжнародну тревел-конференцію Compass 2017, участь у якій взяли відомі мандрівники з України та Польщі, які поділилися своїми історіями та туристичними лайфхаками. ZAXID.NET опублікував мотивуючу історію першої українки, яка піднялася на Еверест Ірини Галай, яка відкрила цьогорічний Compass 2017.

 

***

Чотири роки тому я працювала у великій компанії «Шелл». Щодня проводила в офісі не менше 10 годин, займалася ціноутворенням на бензин по усіх АЗС країни. Це дуже математична і копітка робота, де треба сидіти за комп’ютером і рахувати та перераховувати. Я не могла взяти відпустку, бо коли виривалася на кілька днів, то потім поверталася і переробляла роботу, яку мали зробити за мене.

На роботі у мене був хороший товариш Алєхан. Ми обоє дуже любимо футбол, але він вболіває за «Реал Мадрид», а я за «Барселону». І ось напередодні футбольного матчу між цими командами «Ель Класіко», ми вирішили посперечатися на те, хто ж буде переможцем. Я програла цей спір і з цього все почалося.

Мій товариш – чеченець, який виріс на Кавказі, і я часто з нього знущалася, що він не був ні на Ельбрусі, ні на Казбеку, натомість я на Говерлу піднялася багато разів. Саме через ці слова Алєхан придумав мені вишукане покарання: відправити у похід на Казбек. Я скажу чесно, що майже нічого про це місце не знала, уявляла собі, що це як піднятися на Говерлу, ми з класом це робили регулярно і мене це зовсім не лякало. Ні про сніг, ні про спорядження я в цей момент не думала.

В гуглі я знайшла найближчий магазин спорядження, подзвонила туди і сказала: «Я Ірина, іду на Казбек, мене треба повністю зібрати, але все на прокат, бо більше я цим користуватися не буду». Я приїхала у магазин після роботи, вийшла з машини у сукні і на підборах, хлопці поміряли мене поглядом і перелякано запитали, чи це та сама Ірина, яка іде на Казбек. А потім ще сказали: «Боже, Ірино, не йдіть, ви там будете ридати».

«Уся група сперечалася дорогою, коли ж я здамся»

Я тоді ще здивувалася, але продовжила збори. Взяла спальник, величезне взуття, ледь дотягнула рюкзак до машини. Набрала нереальну кількість непотрібних речей, бо ще не знала, що засоби для тіла і укладки волосся мені зовсім не знадобляться.

У Грузію я прилетіла одна, моя група чекала мене вже там. Прийшла до них у лосінах, в яких ходила в спортзал. Гід відразу відвів мене в сторону і попросив показати, що у рюкзаку, половину відклав. Після цього ми почали сходження.

У дорозі мені не було важко. Я бачила, що хлопці у групі страждали від браку кисню, часто зупинялися, просили відпочинку. Увесь цей час мені було нормально, а ще мені дуже подобалося працювати з льодорубом. Це все мене навіть почало захоплювати, ніби щось притягувало у горах. З групи я зійшла на вершину перша. Був дикий захват, якщо ви були на Кавказі, то розумієте, наскільки там гарно. Після мене на гору вийшов викладач математики з Монреаля і він мені сказав, що уся група сперечалася дорогою, коли ж я здамся. А я в той момент подумала, що нарешті знайшла той спорт, який так довго шукала і в якому є все.

Коли я повернулася з Казбека, то відразу почала планувати наступні подорожі. Подумала, що треба піднятися на найвищу точку Африки і приєдналася до групи за кілька днів до відправлення. Група чекала мене вже в Африці. В Кіліманджаро вийшло як і на Казбеку, легко і без проблем. Але це дуже важка гора, десь на висоті 4 700м у всіх людей починаються проблеми з тиском. Проте мені все вдалося без проблем.

«Вийшла купити картку для мобільного, за кілька хвилин мій готель завалився від землетрусу»

І тут мені приходить ідея полетіти у Непал. До цього моменту мені вже багато друзів казали: «Тобі треба побачити Гімалаї, це щось неймовірне!». Я поїхала у Гімалаї 24 травня 2015 року. Наступного дня після прибуття у Катманду там стався землетрус магнітудою 8 балів. Тоді померли понад 2 тисячі людей. Половина нашої групи була з Росії, половина – з України. Російську групу евакуювали наступного дня. Нам пощастило менше.

Після побаченого у мене був стрес. Я вийшла з готелю, аби купити картку для мобільного телефона і це мені врятувало життя, бо наш готель з усіма речами завалило, понад тиждень його розгрібали рятувальники. Ці події на мене дуже вплинули і я вирішила не летіти з Непалу. Ну, по-перше, нас евакуювали не так, як росіян, за нами майже тиждень летів Шкіряк на поламаному літаку. І взагалі нашу групу забрав літак, який прилетів по поляків. По-друге, події вплинули на мене так, що я зрозуміла: повернуся зараз в Україну – точно впаду в депресію.

Пригадую, що три кілометри несла у шоці мертву дитину, я не знала, що вона померла, хотіла її врятувати. На моїх очах стіна обвалилася на літню жінку. Я дістала її з-під завалу і ми потоваришували. Виявилося, що ця жінка з чоловіком мають свій готель в Катманду, де вони мене і поселили. Щоправда, спати ми у приміщенні не могли, ночували у спальниках на вулиці. Ці нічліжки допомогли мені подолати один зі страхів – боязнь мишей. У Непалі вони скрізь, заповзають у спальник, бігають по тілу… Пізніше мені сказали, що поки миші біля тебе – ти в безпеці, бо вони відчувають підземні поштовхи і розбігаються з небезпечного місця.

«Пішла працювати у китайський «Червоний хрест», щоб хоч якось допомагати людям»

Окрім альпінізму, Ірина займається спортом, зокрема бігає марафони

Я пішла працювати у китайський «Червоний хрест», щоб хоч якось допомагати людям. Тисячі людей залишилися без покрівлі над головою, усі вони потребували підтримки і допомоги.

Мені в той час також повернули гроші за похід, я знайшла місцевого гіда і пообіцяла віддати усю суму, якщо він відведе мене у найближчі гори. Того ж дня ввечері до мене звернулися з «Червоного хреста» і сказали, що треба відправити гуманітарну допомогу постраждалим американським альпіністам. В 5:00 я прибігла до гіда зі словами: «Збирайся, ми летимо з гуманітарною допомогою!».

Ми вилітали з аеропорту «Лукла», одного з найнебезпечніших летовищ у світі, оскільки злітна смуга тут має лише 50 метрів, далі починається величезна гора. Коли я вилітала з цього місця, то зняла батькам на мобільний прощальне відео. Я зрозуміла, що аеропорт поганий, літак теж, погода жахлива, це було щось неймовірне.

«Після землетрусу ми були першими людьми, які прибули на базовий табір Евересту»

Після землетрусу ми були першими людьми, які прибули на базовий табір Евересту. Якщо ви були у Непалі, то знаєте, що для альпіністів є крови, де ви можете зупинитися, поїсти та відпочити. Це все було закрите. Ми спали в палатках і могли розраховувати на ті харчі, які мали з собою. Коли ми підходили до базового табору, то до мене підбіг американець і благав дати будь-яку помаду, за це обіцяв віддати всі свої гроші. Його губи були вже у жахливому стані, його група потрапила під страшну лавину і без елементарних засобів вони ледь змогли вижити.

Виявилося, що він з заможної родини, приїхав з друзями, але частина з них загубилася. Батьки відправили за сином приватний літак, але без своїх товаришів він відмовлявся повертатися.

«Я мушу зібрати хоча б їхні тіла», - розповів мені американець.

Попри стрес і втрати, він сказав, що повернеться сюди наступного року, аби піднятися на Еверест у пам'ять про своїх друзів.

Я тоді сфотографувалася на фоні Евересту і жартома написала у Facebook: «Поки не заб’ю свій льодоруб у цю вершину, то не заспокоюся». Насправді, я тоді серйозно про це не думала, але мій знайомий, який теж у той час був у Непалі, написав під постом: «Ок, я допоможу тобі це зробити».

Ірина Галай на Алясці

За кілька днів я про це забула, а ще за деякий час повернулася додому в Україну. Думаю, я стала іншою людиною. Для мене життя поділилося на «Іра до землетрусу» та «Іра після землетрусу». У Києві я навіть поводилася інакше: якщо раніше була залежна від речей, то тепер роздавала все друзям.

У серпні поїхала у Шамоні, щоб побачити Монблан. Там зустріла Валентина Сипавіна, який увійшов у вісімку найкращих льодолазів світу. Ми провели неймовірні два тижні, а вже після подорожі, сидячи у літаку, Сипавін каже: «Бачу, що ти фізіологічно дуже легко адаптуєшся до висоти, чого не хочеш спробувати стати першою Українкою на Евересті?». Я тоді була дуже здивована, що жодна українська альпіністка не була на цій вершині, а їх було дуже багато, мені доводилося стільки про них читати. Тоді відповіла, що це класна ідея і треба це зробити. Валентин порадив три роки готуватися, піднятися на висоту 7 тисяч і зрозуміти, наскільки це непросто.

«У серпні вирішила, що піднімуся на Еверест, у травні вже була там»

Та я прилетіла у Київ і вже знала, що зроблю це цього року. Тим паче, коли дізналася, що у групі є Тетяна Яловчак, яка теж вирішила підкорити Еверест, то зрозуміла, що саме час. Отак я почала готуватися, від серпня до травня тривали мої тренування. У травні я була на вершині.

Ірина Галай у Бразилії

Я зараз розумію, що у цій історії мені було дуже важливо знаходити в собі нереальні ідеї і не боятися їх втілювати.

Коли зараз раджу людям багато подорожувати, то мені відповідають, що для цього потрібно багато грошей. Я згідна. Чесно кажучи, я майже всі свої гроші витрачаю на подорожі. На додачу, в мене такий азартний характер, що я постійно сперечаюся і останнє парі, яке я програла, змусило мене пробігти марафон 42 кілометри. Вирішила, що якщо бігти, то десь у красивому місці, тому поїхала у Ісландію. Так я опинилася у Рейк'явіку. Природа там дуже класна, але після Аляски мене вже так просто не вразиш. Мені здається, що навіть Карпати – яскравіші.

Зараз, коли побачила стільки країн і маю тисячі друзів по усьому світу, то я можу сказати таке: ставте цілі і йдіть до них. Навіть світ нам підказує, що життя – це рух, зараз всі починають бігати, стають ironman і це дуже круто. Подорожі – це не завжди великі гроші, можна отримати кайф від недорогої мандрівки. Ходіть в гори і шукайте себе!

Джерело: zaxid.net

 

24 листопада 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*