Закарпатець загинув на війні рівно за місяць до дня народження...

Тиждень, що минає, для берегівської громади став сумним і жалобним: у зоні бойових дій загинув мешканець с. Батрадь (мова – про присілок Нова Бовтрадь, який заселений переважно українцями), контрактник Михайло Кушнір, 1993 р. н. Це вже сьома втрата на Донбасі (дотепер померли один воїн із селища Батьово та п‘ятеро міських бійців) з часу зіткнення з ворогом на українському сході з-серед наших земляків. На час підготовки цієї статті для нашого сайту, офіційних даних стосовно обставин смерті ще не було (натомість низка порталів публікує двояку та неперевірену інформацію). Очевидно, більше знатимемо дещо згодом, коли берегівчанина не тільки привезуть додому, але також із військовими почестями поховають на рідній землі (прощальна церемонія з християнською панахидою планується на п‘ятницю).

До речі, у знак такої трагічно-непоправимої біди та горя, у середу родину новобовтрадьських Кушнірів – Олену Михайлівну та Василя Васильовича – відвідали заступник голови РДА Федір Бімба, військовий комісар Сергій Зейкан зі своїм замом Василем Дзеріним, а також голова Батрадівської сільради Іван Марків. Вони, подякувавши батькам на належне виховання сина (останній був ще холостяком), висловили щире співчуття з приводу такої втрати. Між іншим, Михайло – наймолодший у сім‘ї Кушнірів, бо, крім нього, тут народилися та виросли 33-літня донька Олена, сини Ярослав (1984 р. н.) і Василь (1989 р. н.), які живуть у різних регіонах країни. А стосовно Кушнірів-старших, то 60-річна мати, яка перенесла параліч, – місцева, а батько, який на два роки молодший, уродженець львівської Сколівщини.

Що й казати, смерть воїна-контрактника, який до свого чергового дня народження не дожив рівно місяць, опечалила не тільки невеличку Нову Бовтрадь та, власне, Батрадь, але й інші довколишні села, Берегівщину та Закарпаття загалом. Відхід у потойбічний світ безстрашного молодика з цього присілку, який удруге за контрактом воював на Сході нашої країни, зобов‘язує кожного краянина переглянути свої власні цінності. А рідні, друзі, знайомі та сельчани, як і земляки-берегівчани, військові побратими у тому числі, завжди пам‘ятатимуть Михайла Кушніра, молоде життя якого обірвалося у грудні дві тисячі сімнадцятого року в одній із військових частин Донеччини (неподалік буремної Горлівки).  

Петро Крук   

  Надіслати другу