Кістлява забирає найкращих, або Смерть дяка Яника із закарпатського Горба

Кістлява забирає найкращих, або Смерть дяка Яника із закарпатського Горба
Днями не стало поважної у всьому селі Росоші людини, яку відспівували 18 священнослужителів православної церкви.

 

Минулого сльотавого та наполовину сніжного тижня у Росошах ховали гарну людину – сільського дяка Юрія Яника. Покійному чоловіку, істинному трудівнику духовного фронту, якого йменували навіть дияконом (це середнє між священиком і дяком), йшов шістдесят другий рік. Сумна звістка про його кончину багатьох сельчан і вірників приголомшила – хоча лікарі столиці й Ужгорода діагноз про невиліковну хворобу винесли трохи давніше. Нікому не йнялося віри, але така скорботно-печальна мить настала. Очевидно, так було написано у господньому календарі цього росошанина. Йому, церковному співцю та найголовнішому помічнику священика Василя Островки (уродженця Стройного), ще б жити та жити. Але наприкінці грудня дві тисячі сімнадцятого року закінчилося його яскраве земне життя.

Отже, з цього світу пішов прекрасний мешканець села Росоші. І це при тому, що цього простого, добродушного чоловіка любили, поважали у рідному населеному пункті (довколишніх у тому т. ч.), бо ані одна церковна відправа чи служба, жоден похорон, інші богослужіння чи дійства не проходили без його участі. Поважний Яник не просто запалював свічки чи носив кадило, а навіть читав Євангеліє, прислуговував у вівтарі, у його функції входив також нагляд за церковною громадою. Усі знали: де панотець Василь (Островка), там і Юрій Яник. Останній мав незвичайної краси голос, як і належить першому після батюшки церковному співцю. Навіть він, у ризах, прощаючись із дяком, не стримав жалісливо-розлучну сльозу за своїм "псаломщиком". А що вже казати про смуток вірників, які також шанували цього чоловіка.

Тож і зібралося їх багато, аби провести в останню путь свого земляка, який і наспраді був доброю, зичливою челядиною. Знали його у кожній росошанській сім‘ї, адже багато років працював завгоспом у дев‘ятирічній школі. Трудоголік Юрій Яник ніколи не тікав від труднощів, ні за яких обставин не марнував дорогоцінний час. Тож і встигав зробити чимало. Коло церкви неодмінно щось лагодив і рихтував, храм і доокіл завжди були у порядку, прихожани знали, що дяк – дивовижно працьовита особа. Якщо вже говорити про його "золоті" столярські руки, то язик не повертається сказати, що дяка Яника з Горба серед нас уже нема. Вічная йому пам‘ять...

Без перебільшення, ховали цю чудову людину всім селом – такого велелюдного прощання тут не пам‘ятають давно. Кажуть, процесія з труною розтягнулася на цілий кілометр – дуже багато парафіян прийшли провести в останню дорогу цього росошанського дяка. Осиротіла родина, де 58-річна дружина залишилася вдовицею, а син, донька, онуки, друзі, знайомі, сусіди, прихожани також уже не почують голос батька, дідуся, духовного співця. Та й піп, сказати відверто й щиро, зостався без правої своєї руки – дяк для сільського священика під час виконання ним душпастирських обов‘язків був і залишається другою особою у парафії. Між іншим, у старі часи дяки були вельми шанованими персонами у селі, вони навчали дітей грамоти, а найздібніші нерідко ставали дияконами, відтак їх висвячували у попи.

Шкода, що жадібна кістлява "поклала" око на такого добродушного, чесного та працьовитого християнина, яким у житті був Юрій Яник. Здавалося б, у кафе "Рів‘єра" ще недавно святкували його ювілей, а ось на цей раз тут уже зібралися з приводу скорботної та сумної дати – аби востаннє Божу пісню заспівати та спом‘янути красним словом колишнього завгоспа, а відтак – дяка православного храму у Росошах. Варто також сказати, що покійний у 9-10 класах учився у Дусинській середній школі, за дружину мав чарівну односельчанку-росошанку, донька мешкала на Івано-Франківщині. Він дуже добре знав село та його жителів, адже у багатьох родинах, як не прикро про це писати, відспівував померлих, а також освячував-хрестив новонароджених тощо.

На цей раз відкланятися із ним навіки зібралося вісімнадцять священиків із сусідніх сіл і парафій. Панотці прийшли не самі, а зі своїми соратницями-попадями.

Отже, вірою та правдою служив дяк-диякон Юрій Яник Богу, церкві, громаді, він був доброчесним і слухняним їхнім сином. За це й заробив від мирян і пастви Росошів гарні та подячні слова. Його світлий образ, співочий голос дяка ще довго тямитимуть усі ті, хто з ним товаришував, кому він творив добро, за кого молився, кому підкладав плече допомоги, кого освічував, кому давав життєві поради та настанови. Жаль, що родина, село, храм назавжди залишилися без Юрія Яника.

Петро КРУК

 

26 грудня 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*