Оксана Тиховська: Різдво і Великдень об’єднують нас у єдиний народ

Оксана Тиховська: Різдво і Великдень об’єднують нас у єдиний народ
Карпатський регіон, зокрема й Закарпаття, є однією з тих земель України, де різдвяні традиції збереглися найкраще.

 

Різдвяні свята посідають особливе місце у житті українців. Обряди та звичаї, пов’язані з ними, є надзвичайно давніми, відображають світогляд народу і є ознакою символічного життя людей, котрі на мить ніби переносяться в минуле й стають сучасниками міфічного процесу світотворення та народження Бога. Поєднання християнських звичаїв з давніми праукраїнськими (язичницькими) міцно вкоренилося в нашу культуру, народні й релігійні традиції змогли пережити нелегкі часи заборон та примусового забуття, залишитися живими і в наш час, на початку ХХІ століття. Карпатський регіон, зокрема й Закарпаття, є однією з тих земель України, де різдвяні традиції збереглися найкраще.

Наша розмова із завідувачем навчально-дослідницької лабораторії української літератури та фольклору Закарпаття, кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української літератури  УжНУ Оксаною Тиховською про особливості давніх традицій святкування різдвяних свят у Карпатах.

РІЗДВО

 - Пані Оксано! Чим особлива обрядовість зимових, різдвяних свят, в чому її унікальність у Карпатах?

- Зимова обрядовість цікава тим, що вона міцно пов’язана з ідеєю циклічності життя та календарем, який упорядковує, структурує буття людей.  Зв'язок проявляється навіть у кількості різдвяних страв, адже кожна з них присвячена якомусь конкретному місяцю.

Під час різдвяних свят людина намагається перенестись у давнину, в той час, коли народився Ісус Христос. Символіка цього спостерігається у багатьох обрядах. Наприклад, на всій території України, і Закарпатті зокрема, розкидають під столом солому. Це робиться для того, щоб максимально наблизити умови сучасного часу до історії двохтисячолітньої давності. В хліві, де народжувався Ісус Христос, були тварини, тому так само є повір’я, що треба імітувати голоси тварин перед Святвечором. Тобто в хаті кожної родини повторюється  дійство, дублюються умови, які було при народженні Сина Божого.

 

- Розкажіть про найбільш характерні звичаї, пов’язані зі Святвечором.       

Напередодні Різдва, 6 січня (25 грудня за старим стилем), господині зранку починали готувати страви на Святвечір. Багато різноманітних пісних страв мали навіщувати добрий врожай овочів, фруктів, злаків. Перед вечерею гасили світло і господар у темноті заносив до хати в'язанку соломи. Господиня питала: «Що вносять до хати?», а чоловік відповідав: «Золото!» Тоді запалювали свічку й усі разом починали розкидати по підлозі солому, кричали «звірячими» голосами, наслідуючи домашніх тварин.

Під скатерть, застелену на святковому столі, господар клав сіно, яке отримувало назву "баба", а з соломи в’язав "діда" (дідуха) і ставив у кутку  кімнати. Українці з давніх-давен вважали, що в дідуха на Різдво вселяються душі померлих родичів (діди, прадіди) і у такий спосіб прилучаються до родини, дітей та внуків. На Різдво дідух інколи прикрашали цукерками, різнокольоровими стрічками, іншими прикрасами, подібно до того, як зараз прикрашають ялинку.

У деяких селах Карпат існував звичай заводити до хати коня, аби ціла родина була сильна й здорова, як ця тварина. Господар водив коня по хаті обережно, щоб нічого не пошкодити. А в кого не було коня, ті водили по  хаті козу.  Після цього обряду господар  ішов до стайні  годувати всю худобу, що там була. На Святий вечір всі домашні тварини мали бути ситі, бо вважалося, що в цей день вони можуть розмовляти. І якщо господар добре їх не нагодував, то вони нібито можуть проклясти усю сім’ю.

Після того, як голова родини обійшов все господарство і зійшла перша зірка на небі, усі члени сім’ї разом ішли вмиватися снігом, виконуючи своєрідний обряд очищення від хвороб і негараздів. Якщо ж снігу на Різдво раптом не було, вмивалися водою з криниці (цей обряд був обов'язковим). У долоні клали гроші і промовляли: «Такі би сь ме були здорові і багаті, як вода взимі і гроші в долонях».  Після цього родина заходила до хати, всі молилися і сідали за стіл.

 

Господиня під час Святвечора сама подавала всі страви. Цікаво, що ніхто крім неї не мав права вставати з-за столу, поки не закінчиться трапеза. Першою стравою була кутя, а потім всі інші. Після  вечері зв’язували ложки докупи, а  стіл, за яким сиділа родина, обв’язували ланцюгом, аби родина не розпадалася, трималася разом. На Святвечір у деяких селах Закарпаття існував ритуал ворожіння: під час коляди ставити на кут стола стільки вуглин, скільки є членів родини. Коли вуглик не згасав, а згорав і перетворювався на білий попіл, це віщувало здоров'я й удачу в роботі для того, кого цей вуглик символізував; а чий вуглик гаснув і чорнів, той нібито мав невдовзі захворіти або ж померти.

 Після вечері на столі залишали посуд і всі страви, оскільки, згідно з віруваннями, вночі душі померлих родичів теж мали прийти вечеряти. Лише дівчата на якийсь час забирали усі ложки зі столу і йшли на вулицю ворожити –  стукали ними по черзі й слухали,  з котрого боку загавкає пес, бо саме звідти нібито прийде суджений. (Також на Різдво дівчата виконували ще один ритуал, щоб дізнатися про свого судженого. Вони розпалювали вогонь із трісок, принесених із дев'яти дворів перед дзвоном у порожній кімнаті, вдивлялися в полум’я і намагалися побачити в ньому судженого та його заняття). Після цього діти йшли колядувати.

Важливим ритуальним атрибутом Різдва був карачун – великий хліб з пшеничної муки, подібний до паски. Він сприймався як символ зимового сонця, котре після 22 грудня починає набувати більшої сили – день стає довшим, світло повільно перемагає темряву й починається новий календарний цикл. Назву карачун пов’язують зі словами «короткий», «краткий». Карачун не їли на Святвечір, він зберігався аж до Старого Нового року 14 січня.

Про карачун згадується в одній із закарпатських колядок:

На святий вечур

Печи керечун,

А на Новий рік

Уже ся іспік.

Сіно, осику чи кукурудзяне листя з-під карачуна згодом не викидали, а обв’язували ним фруктові дерева, щоб краще родили. Ще на Закарпатті на Різдво побутував звичай лякати дерево, яке не плодоносило. Господар брав сокиру, йшов у сад і  казав: «Якщо не будеш родити сього року, то тя зрубаю».

 

 

На Старий Новий рік господар, тримаючи в руках карачун, йшов по воду, а коли повернувся до дому вже з водою, кидав карачун через хату. У такий спосіб відбувалося своєрідне ворожіння: карачун котився по хаті, і якщо він упав верхом догори, то казали що буде щастя в хаті, а як падав навзнак, то казали, що буде щось недобре. Потім карачун підіймали, розрізали прядиво, яким він був обв’язаний, і аж тоді розрізали й з’їдали цей ритуальний хліб, примовляючи: «На Новий рік – керечун утік».

СТАРИЙ НОВИЙ РІК

 

- Яка особливість святкування Старого Нового року?

- Святкування цього дня тісно пов’язано з образом кози. Маю на увазі обряд «водіння кози» – хлопці-колядники інколи вдягали на себе хутро, маски різних тварин (бо вони ніби гості з потойбіччя, ряджені), а один хлопець переодягався в козу. Вони ходили з колядою від хати до хати та розігрували сценку, суть якої зводилася до символічного вбивства і воскресіння «кози». Колядники  починали біля неї стрибати, молити, щоб вона ожила, і вона оживала.

Цей образ пов'язаний з місяцем (оскільки роги кози нагадують молодий місяць) – він проходить фази свого розвитку, зокрема зникає з неба (ніби «помирає»), потім народжується знову – у формі місяця-молодика. Цей обряд пов'язаний як з народженням нового місяця, так і з Новим роком. Так, обряд «водіння кози» мав закріпити процес відходу старого року і всіх негараздів, що були в ньому, й утвердити настання нового періоду, кращого, більш успішного, символом якого й була «воскресла» коза.

- Що означає образ Маланки?

- На новий рік було два дійства – водіння кози і маланкування. Дійство з Маланкою – це своєрідний жарт, кпини над буденністю та дівчатами, що були поганими господинями. В образі Маланки переважно виступав огрядний чоловік, перевдягнутий в дівчину-нечупару. Маланка мала бешкетувати, оскільки була образом антигосподині,  розкидати речі, бешкетувати. Це образ хаосу, який руйнує порядок і має зникнути, а на його місці має з’явитися новий упорядкований космос. У наших давніх віруваннях Маланка, очевидно, асоціювалася з якимось певним божеством, яке подібне до трикстера (архаїчного персонажа, що присутній у міфології майже  всіх народів світу, характерний приклад – бог Локі зі скандинавської міфів). Потім Маланку виганяють зі свята, ніби проганяючи хаос, а натомість має створитися впорядкований простір. Цікаво, що в одних щедрівках Маланка змальовується як гарна господиня, що допомагає своєму чоловіку,  в інших же навпаки – вона невміла ледащиця. В одних ватагах це підмальований хлопець у дірявому жіночому одязі, в інших –  красуня-матір, що має кілька діток,  щаслива у шлюбі  до того ж з пишною  статурою. Парубок – уособлення Маланки підмінної, жінка-матір, мабуть, є образом справжньої Великої богині, богині плодючості.

На старий новий рік сіно, яке принесли на Різдво, вимітають із хати, в напрямку до дверей і спалюють. Часто доручають спалити сіно тому хлопчикові, який прийшов щедрувати вранці 14 січня. Також на Закарпатті був звичай, коли сіно підпалювали та обкурювали ним дерева. Це було важливою умовою їх родючості.

ВОДОХРЕЩА

 

 - Завершальним у циклі різдвяних свят є Водохреща…

- Якщо вогонь символічно присутній у Різдві, Новому році, то вода як символ, проявляється у святі Водохреща. Це останнє свято різдвяного циклу, воно пов’язувалося з вірою в очищувальну силу води, у те, що вода в цей день здатна вилікувати різноманітні хвороби, усунути негаразди та вроки. В цей день вся вода, де б вона не була, є  священною – у крані, річці, озері. А особливо цілющою вважалася вода набрана до сходу сонця або та, що цілу ніч стояла «під зорями», «зоряна вода» (у ніч перед Водохрещам на підвіконня ставили мисочки з водою, на яку потрапляло світло місяця й зірок).  Існувало вірування, що якщо купатися на Водохреща у відкритій водоймі, незважаючи на мороз, то захворіти неможливо. Колись напередодні цього свята на всіх вікнах і дверях українці випалювали чи малювали крейдою хрести (своєрідний оберіг), щоб ніяка нечиста сила не змогла потрапити до хати. А в деяких селах Карпат селяни малювали на стінах хат та шибках вікон знак трисуття або викладали його з гілочок смереки (аналогія до свічок, що використовує священик під час богослужіння на Водохреща).  У Карпатах цей древній символ ніби захищав людей від зла, нещастя й притягував добро.

Язичники пов’язували це свято з образом богині Дани, покровительки води. Згадка про це залишилася у приспівах пісень «Гей дана-дана гей». Це свято було спочатку язичницьким, тепер існує й у християнстві. Колись на Водохреща вирізали хрест з льоду, ставили його біля ріки чи озера, і священик освячував водойму. Цей хрест поливався червоною рідиною (з до мішками бурякового соку), та відбувалася Служба Божа. Вважалося, що вода набрана в цей день, є святою, лікує від хвороб та пристріту, зберігалася протягом року.

- Є ж ще особливий, «Бабин вечір», який святкують 18 січня…

- Так, він подібний за о своєю семантикою Святвечора, так само є  пісна вечеря, роблять «голодну» кутю, всі страви пісні, обов’язково – вареники, риба, кутя... Збирається ціла родина, але співають не колядки, а щедрівки. При чому у більшості регіонів це роблять жінки і дівчата – тому й назва «Бабин вечір». Тут маємо ще один гендерний поділ – Різдво, Новий рік асоціюються зі стихією вогню, їм притаманна чоловіча символіка,  а Водохреща – пов’язане з водою – жіночим началом, тому велика роль в обрядодіях відводиться жінкам. Це останній вечір зимових свят, коли дівчата ворожили (часто на варениках).

- Чи багато язичницьких символів залишилося у колядках?

- Колись багато символів було, але вони вже зникли. Більшість сучасних колядок  містять християнську символіку. Хоча сенс залишився подібний – якщо у язичників коляда стосувалася народження нового сонця, відродження Всесвіту, то зараз ми прославляємо народження Ісуса Христа (символом якого теж є сонце, як уособлення просвітлення, світла вищої свідомості).  Звичайно, є вкраплення язичницьких елементів у колядках, згадується Дажбог, наприклад, у приспівах:  «Ой дай Боже / Ой Жажбоже», але їх небагато. Є колядка записана П. Лінтуром на Закарпатті у 30-х роках ХХ століття та раніше, на Надніпрянщині, Пантелеймоном Кулішем про створення світу трьома голубами. Наразі я не зустрічала, щоб  її хтось виконував, скоріше за все, вона залишилася лише в архівах.

Були також колядки присвячені господарю, господині, їхнім дітям, були жартівливі колядки. Колядки, як і всі календарно-обрядові пісні, мали також магічне значення. Кожна словесна формула мала змінити певним чином життя людини, мала прикликати позитив, гаразд у домі, добрі стосунки в сім’ї. Вважалося: те побажання,  що звучало в колядці чи щедрівці, обов’язково збудеться.

- Чи достатньо ми зберігаємо народні традиції та цікавимося ними?

- Після здобуття незалежності в Україні народні традиції почали відроджуватися. На мою думку, молодь повинна розуміти значення колядування та свят. Українці будуть сильні тоді, коли буде сильна родина, сильна нація, зберігатиметься історична національна пам'ять. Наші свята, зокрема Різдво, Великдень об’єднують нас у певну спільноту. Адже тих обрядів та звичаїв, які є у нас, нема в Японії, Китаї чи Америці. Вони об’єднують нас у народ і є елементом нашої самоідентифікації.  

Коли ми беремо участь у родинних, календарних ритуалах, то стаємо частиною чогось великого, спільного. Психологічно людина більше відчуває свою значущість, робить добрі справи, лаштує подарунки на Різдво своїм близьким, допомагає готуватись до різдвяного столу – це дуже важливо для відчуття спільності. І безперечно є елементом символічного життя.

- Як ви ставитеся до переходу на святкування християнських свят за Григоріанським календарем?

- Позитивно. Це відповідає і календарному циклу, і нашим давнім українським традиціям. У плані будь яких факторів правильною є дата 25 грудня, адже Різдво мусить бути перед Новим роком, а не навпаки.

Розмову вели Олексій Шафраньош, Вероніка Кобаль

Фото Вероніки Кобаль

Інформаційно-видавничий центр УжНУ

 

20 січня 2018р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*