Іспит для мови. Яке майбутнє видно з вікна угорськомовної школи на Закарпатті

Школа у селі Тисаашвань
Школа у селі Тисаашвань
Освіта національних меншин в Україні зазнає змін. Венеційська комісія підтримала освітню реформу від української влади. Офіційні Будапешт і Київ – кожен на свою користь – називають це рішення перемогою. Чи знайдеться тут місце угорцям Закарпаття?

 

– Хочеш, вгадаю, нащо ти приїхав? До мадярської школи! – водій Іван одразу викриває мої наміри дорогою із Мукачева до Чопа. – Я тобі так скажу: тут родився, тут працюю більше тридцяти років – ніколи не було непорозумінь із мадярами. Непорозуміння у головах тих, хто пише там [у Києві] закони.

Іван живе у Чопі. У місті приблизно порівну угорців та українців. Але його зараховують до «території компактного проживання угорської меншини у Закарпатській області». Так називають ділянку завширшки майже у 25 та завдовжки у 90 кілометрів вздовж угорсько-українського кордону. Хоча чимало угорців живе також в інших містах регіону – Ужгороді, Мукачеві чи Хусті.

Дорогою минаємо українські та угорські села. У кожному Іван не встигає здіймати руку із керма, щоби привітатися із перехожими. Зрештою зупиняється переговорити із своїм знайомим. Декілька фраз українською – а далі за співрозмовником водій переходить на угорську.

– Це не складно. Я частіше спілкуюся українською із ними. Але якщо можу щось по-мадярськи, то говорю так.

– А вони – можуть українською?

– Я знаю, нащо ти питаєш. Звісно, вони повинні знати українську. Але вони не сепаратисти, – для Івана важлива тема нового освітнього закону. Чимало його знайомих, незалежно від національної ідентифікації, вважають, що це впливає і на їхнє життя.

Мова пояснень

– Близько 60% учнів румунських і угорських шкіл завалили зовнішнє незалежне оцінювання з української мови. Це закриває доступ національним меншинам до вищої освіти, – народний депутат Володимир Ар’єв вдався до цифр в освітньому питанні.

Так він намагався пояснити Парламентській асамблеї ради Європи мотивацію української влади перевести навчання в школах нацменшин на мову державну. До цього у більшості таких шкіл українську викладали лише дві-чотири години на тиждень.

Новий закон не збільшує кількість цих уроків. Він зобов’язує викладати українською й інші предмети. При цьому початкова освіта не зазнає змін, а у середній ланці 4-5 дисциплін можна буде і надалі викладати мовами національних меншин.

– Делегація уряду України двічі зустрічалася із представниками Парламентської асамблеї ради Європи. Але поки те, що ми говоримо, нагадує крик у пустелі, – Володимир Ар’єв скаржився, що на Заході не до кінця розуміють позицію Києва в освітньому питанні. Не розуміють наслідків незнання української. Не розуміють мовного та історичного контексту на сході Європи.

Мова сусідів

«Плануєте поїздку за кордон? Скористайтеся вигідним пакетом роумінгу», – мобільний оператор надсилає повідомлення, ледь Іван зупиняється біля таблички із написом «Мінеральне». Це залізнична платформа. Через дорогу від неї стоїть інший знак. Він запрошує до Тисаашвані. За радянських часів це село називалося Мінеральним. До цього – сім століть Тисаашванню.

Іспит для мови. Яке майбутнє видно з вікна угорськомовної школи на Закарпатті

Знак на в’їзді до Тисаашвані

Звідси до Тиси – півтора-два кілометри. На тому березі річки починається Угорщина. Тисаашвань розташована на схід від Чопа. Головна вулиця міста переходить у першу вулицю села.

– Szia, – незнайомий чоловік змірює мене підозрілим поглядом. Він легко впізнає нетутешнього.

– Jó napot! – вітаюся у відповідь, боячись неправильно вимовити звуки складної для мене мови. Цю фразу радять словники. Я не розумію, що означає «Szia».

Цей короткий діалог повторюється тричі, доки я дістаюся Тисаашванської школи. Варто ступити на подвір’я, як у вікні одразу з’являється насторожене обличчя. Про мене знають – зустріч погоджено заздалегідь. Але розмова не виходить: «Директорка сказала «Ні». Не можна про це говорити».

– Це не зовсім зручна тема для обговорення. Ніхто поки не знає, що буде. З нами про це [запровадження закону про освіту – авт.] поки ніхто не говорив, – сільський голова Тисаашвані Чаба Ферко також учитель. Він викладає угорську мову та літературу у сусідньому селі Есень. За час викладання Чаба Йосифович встиг побувати директором тисаашванської та завучем есенської шкіл.

На його обличчі з’являється усмішка, коли я питаю, скільки випускників угорських шкіл виїжджають до Угорщини. Так люди усміхаються, коли вкотре чують старий анекдот.

– Треба розділяти. Ті, хто йдуть після 9 класу, залишаються на Закарпатті. Йдуть в училища чи технікуми. Далі працюють або вступають до університетів. Звісно, в університеті мусять вивчити українську.

– Якщо у сільській школі є 11 клас, у якому десятеро осіб, скільки із них залишаться вчитися і працювати в Україні?

– Небагато: 1-2. Але більшість не поїде навчатися до Угорщини – вони їдуть на заробітки. В Україні залишаться небагато. Знаєте, ми тут і ЗНО погано складаємо… Багато хто просто не має змоги вступити до університетів, – Чаба Ферко знизує плечима. – Чотири години української мови на тиждень – це, певно, замало.

Учитель угорської мови згадує, що розмови про зміну методики викладання української йдуть із 1991 року. У шкільній програмі суттєво нічого не змінилося.

– Ніхто не проти знати краще українську. Але рівень знання залежить від того, хто який потенціал має. Хто хоче продовжувати навчання, комусь воно не треба. Але це не проблема угорських сіл. Це проблема сіл взагалі.

Після зустрічі у сільській раді Чаба Йосифович каже, що проведе мене. Хоче перевірити, як ремонтують дорогу на в’їзді до села. Вперше за багато років до Тисаашвані можуть пустити автобус.

– Szia, – говорить сільський голова кожному на вулиці.

– Я вітався «Jó napot». Це правильно?

– Ми говоримо «Jó napot» в офіційних розмовах. Або коли не знаємо людину. «Szia» – це «Привіт». Так вітаються із друзями.

Іспит для мови. Яке майбутнє видно з вікна угорськомовної школи на Закарпатті

Чаба Ферко із колегами в Есенській угорськомовній ЗОШ (у центрі із квітами), травень 2015 / фото з архіву Чаби Ферко

Мова претензій

– Ми знаємо, це не ви. Це Порошенко, – говорячи російською, випереджає будь-які заперечення літня пані. – Я народилася у Виноградові, консерваторію закінчила у Львові. Сорок років тому виїхала сюди. Знаєте, навіть коли я жила у СРСР, до угорців так не ставилися. Цей новий закон – просто жах.

Вона прийшла під посольство України у Будапешті, щоби «захистити угорців Закарпаття». Тут чимало людей, які народилися на теперішній українській території. Різні спікери зі сцени говорять, що чимало угорців через історичні несправедливості опинилися поза межами своєї держави. Отже, вони мають право щонайменше на автономії. У натовпі видно плакати «Ukrajna: Pa-pa, Európa!» та «Порошенко, не ставай Сталіним».

Цю акцію підготувала угорська крайньо права партія «Jobbik» після дебатів про новий освітній закон України у ПАРЄ. Сьогодні це друга за популярністю політична сила Угорщини.

– Ми розглядаємо політику України як подвійну гру. Коли ви потребуєте нашої підтримки, ви обіцяєте одне. Потім робите інше. Ми говорили про це вашому уряду і Президенту, – спікер уряду Угорщини Золтан Ковач флегматично відповідає українським журналістам.

Запорука його спокою – простота аргументів. «Новий український закон про освіту порушує базовий юридичний принцип: жодне право не може бути применшене або забране», «офіційний Будапешт не відповідальний за роздавання угорських паспортів на Закарпатті. Люди вільні самі обирати, громадянами якої держави хочуть бути» – головні меседжі речника.

– Не треба думати, що ми відступимося. Ми захищатимемо свою меншину до кінця, – Золтану Ковачу складно не повірити. Зобов’язання уряду піклуватися про співвітчизників, де б вони не жили, внесене до Конституції Угорщини.

«Результати з української мови та літератури на Закарпатті є низькими тому, що вимоги з цих дисциплін для випускників шкіл національних меншин такі самі, як для учнів шкіл з українською мовою навчання, для яких українська мова є рідною і які всі предмети вивчали рідною мовою. У такому разі не виконується принцип рівного доступу до ВНЗ, що гарантується новим Законом «Про вищу освіту», – угорська національна меншина України також демонструє бажання захищатися. Одночасно із дебатами ПАРЄ та розмовою Золтана Ковача Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство (KMKSZ) звернулося до влади України із цими словами.

Мова зусиль

– Знаю, це звучить як нонсенс: вивчати українську в Україні як іноземну. Але от з англійською у мене не було проблем, бо її я освоювала саме так, – Беттіна Кішаріпригадує, як у дитинстві їй спершу було складно на уроках української мови. Дівчина закінчила угорськомовну школу у Чопі. – Не треба забувати, що це дві абсолютно різних мови. У нас все не так: 44 літери, немає категорії роду, 18 відмінків, інша лексика. Але у школі уроки були побудовані так, наче ми говоримо українською вдома.

Жоден із 28 випускників 11-го класу Беттіни не поїхав до Угорщини. Усі залишилися на Закарпатті. Хтось почав працювати, хтось склав ЗНО і вступив до університетів. Дехто почав ходити до репетиторів з української мови ще за два роки до випуску. Дехто вчив за останні три-чотири місяці. Кожен, хто планував виїхати, пішов ще після 9-го класу.

Беттіна говорить, що ніколи не зустрічала складнощів у навчанні чи роботі через своє етнічне походження. Угорці Закарпаття не ізолюються у своїй спільноті, каже вона. Вони товаришують, працюють та одружуються з українцями, румунами, росіянами. У 2014-2016 роках Беттіна збирала допомогу українській армії: гроші, медикаменти, одяг, амуніція та продукти. Оскільки її перша освіта – психолог, багатьом бійцям, які повернулися зі Сходу України, вона допомогла повернутися до нормального життя.

Іспит для мови. Яке майбутнє видно з вікна угорськомовної школи на Закарпатті

Беттіна Кішарі у посольстві України у Братиславі / фото з архіву Беттіни Кішарі

Сьогодні Беттіна Кішарі – студентка Ужгородського національного університету. Вивчає країнознавство на факультеті міжнародних відносин. Вона певна, що її теперішня вища освіта не була б можливою без доброї початкової.

– Усі предмети у нас були угорською мовою. Я впевнена, що якби їх вели українською мовою, то ми просто ходили би повз школу. Тому не думаю, що через новий закон нацменшини стануть більше знати українську. Вони не знатимуть ні українську, ні угорську, ні жодного іншого предмету. Від різких змін результат буде ще гірший, — переконує дівчина.

Мова порозуміння

Венеційська комісія ж дійшла іншого висновку:

«Це законна і похвальна мета для держав – сприяти зміцненню державної мови та її використання та вивчення усіма громадянами. Якщо це спосіб вирішення наявних нерівностей та сприяння більш ефективної інтеграції до суспільства осіб, які належать до національних меншин…

Прийнята стаття про мову навчання суттєво відрізняється від редакції, погодженої із меншинами… Вона дійсно дозволяє радикально змінити мовний режим, принаймні, у середній освіті. Ця система може бути зосереджена на обов’язковому використанні української мови як мови освіти».

Міжнародний арбітраж визнав прийнятним новий український закон про освіту. Однак у Венеції зосередилися на тому, що запропонований українською владою документ має неконкретні – занадто гнучкі – формулювання. Отже чіткі норми навчання національних меншин мають бути прописані у плані запровадження закону.

– Я питав у дівчат і хлопців: «Яка ваша мрія?» Вони кажуть: «Поїдемо навчатися до Будапешта». А що далі? «А далі – то життя». Вони ж сюди все одно не повернуться. Це виклик, – міністр закордонних справ України Павло Клімкін напередодні висновку Венеційської комісії таки приїхав на Закарпаття. Дипломат жартує, що його колезі з Будапешта – Петеру Сійярто – набагато ближче приїхати до Берегова чи Ужгорода. Але український міністр обіцяє приїздити й надалі.

Іспит для мови. Яке майбутнє видно з вікна угорськомовної школи на Закарпатті

Павло Клімкін на зустрічі із журналістами в Ужгороді, 1 грудня 2017

– Ніхто не зацікавлений у тому, щоби створювати загрози національній ідентичності українських громадян: румунської, угорської, інших громад. Вони мають залишатися угорцями чи румунами за визначенням. Оскільки у цьому реальне багатство регіону, — сказав український міністр. — Я не просто вважаю, що угорська громада готова до діалогу. Вона цей діалог веде. Є специфічні питання, які мають бути вирішені із міністерством освіти. Я не вважаю себе фахівцем у середній освіті. Але мені важливо, щоби були збережені базові основи того, про що ми розмовляємо: право на освіту та право бути тим, ким ти є.

Пізніше з’явилися рекомендації Міністерства освіти і науки України для запровадження нового закону про освіту. Вони пропонують три варіанти імплементації.

Перший стосуватиметься народів, які не мають власної держави. Діти із таких громад зможуть навчатися рідною мовою протягом усіх шкільних років. Але також вони вчитимуть українську.

Другий запропонували представникам народів, які мають свою державу. Якщо це слов’яни – болгари, поляки чи словаки – вони вчитимуться українською, починаючи із 5-го класу. Але деякі предмети у середній школі їм все ж викладатимуть мовами меншин. Якщо це неслов’янські народи – румуни чи угорці – кількість предметів українською поступово збільшуватиметься із 5-го класу.

Третім варіантом користуватимуться носії мов, споріднених з українською – білоруси та росіяни. Вони повністю перейдуть на державну мову навчання із 5-го класу. Адже у своїх спільнотах вони, здебільшого, не використовують українську.

Мова сподівання

Із 815 людей, які живуть у Тисаашвані, більше половини – пенсіонери. Ці люди навряд чи думають про міграцію до Угорщини чи інших країн ЄС. А от серед молоді чимало тих, хто їздить на Захід на сезонні заробітки.

– Мені хотілося б сказати, що одиниці поїхали у Європу назавжди. Але, насправді, таких чимало було у Тисаашвані. У більшості є відчуття дому. Вони хочуть жити і працювати тут. Але це не завжди вдається. Уже якщо людина закінчила навчальний заклад в Угорщині, вона не повернеться, – Чаба Ферко намагається приблизно порахувати тих, хто емігрував. Зрештою збивається з ліку.

Іспит для мови. Яке майбутнє видно з вікна угорськомовної школи на Закарпатті

Табличка перед входом до Тисаашванської сільської ради

Раніше жителі Тисаашвані працювали на залізниці – у Чопі величезний транспортний вузол. У 1990-ті роботи не стало. Селяни почали жвавіше шукати грошей на відстані.

За цей час дехто із його односельчан вивчив українську, адже потребував для роботи. Коли в області відкрили заводи Jabil та Eurocar, ситуація покращилася. Сьогодні майже сотня тисаашванців працюює на цих підприємствах. Дехто із селян мав вивчити українську для здобуття посади.

– Ми ж тут якось будуємо своє життя, сподіваємося на розвиток. Хто чим займається: хто знаходить роботу, хто має свій бізнес, хто стає фермером.

Невелику фінансову підтримку надає й уряд Угорщини. Двічі на рік вчителі та медики угорських сіл отримують надбавку до зарплати. На Закарпатті також діє програма від Будапешта «Egán Ede». Її названо іменем угорського економіста Едмунда Еґана, який у ХІХ столітті матеріально підтримував русинів Закарпаття.

Сьогодні ця програма допомагає угорським фермерам регіону: їм дають суму на придбання техніки та усього необхідного для ведення господарства. Селянам необхідно сплатити 20% від загальної суми, говорить Чаба Ферко: «В Угорщині підтримують ці території не для того, щоби привабити людей до себе. Там зацікавлені, щоби люди розвивалися на місцях свого проживання».

Нещодавно у Тисаашвані створили власну футбольну команду. У селі поки достатньо молоді, щоби це можна було реалізувати. Але щороку із вікна тутешньої школи дедалі недовірливіше поглядають на майбутнє.

– Моя донька посідала перші місця в олімпіадах з угорської мови в Україні, – Чаба Йосифович знижує офіційність тону, коли говорить про своїх дітей. – Але вона дуже любила англійську. Зараз їй 17 – вчиться в англомовній гімназії у Ньїредьгазі. Вона точно вже не повернеться. Але є ще син. Між ними десять років різниці. Йому цікавий трактор, хоче бути фермером. Цей вже, певне, залишиться вдома.

Текст і фото Михайла ДРАПАКА

Джерело: dyvys.info

 

25 січня 2018р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів