Ужгородець Олексій Уманський про радіо, вінілові вечірки та фестивальне кіно

Фото Svida Videography
Фото Svida Videography
Нещодавно ми писали про старт закарпатського онлайн-радіо Єден, яке започаткував Олексій Уманський. Він, утім, добре відомий також, як ведучий радіо Тиса ФМ, ді-джей і навіть тісно пов'язаний зі світом кіно! Детальніше про це у нашій розмові.

 

- Почнемо. Не всі читачі Neformat.com.ua знають тебе, тож розкажи трохи про себе і чим ти займаєшся.

- Я народився на Мукачівщині, якийсь час жив у Росії, навчався там, потім повернувся знову сюди і не хочу нікуди більше їхати.

Я так зрозумів, що у мене в житті є якісь три вектори важливі. Один — це радіо, як робота на Тисі, так і зараз на радіо Єден. Другий - вінілові вечірки Круглий звук і третій - покази фільмів. Напевно, у цих трьох площинах я можу себе якось уявити і представити людям, які можуть щось про мене почитати або хотіли б дізнатися.

- Поговорімо про твій останній проект - радіо Єден. Як народилася ідея для нього і чому ти вирішив її реалізувати?

- У мене був такий задум давно. Я його спочатку просто описував людям, і всі казали "Круто". Думав зробити не ціле радіо, а, може, окремі радіовиходи. Є, знаєш, такі радіопередавачі портативні, які дозволяють проводити ефіри. Я уявляв, що можна робити конкретно ефір для однієї людини, не хоботитися тим, що ой там нас мало почують, а там у нас контент... От, наприклад, хтось збирається вдома, ти приходиш внизу до під'їзду, підключаєш апаратуру і ведеш ефір. Людина це може почути, їй стане приємно, тобто це така якась унікальна штука. І тому я подумав, що раз це для однієї людини, то і має називатися Єден (ред. закарпатський діалект). Та й ніби прижилася ця назва.

Ми дійсно присвячуємо ефіри людям, це називається плейлист однієї людини. Тобто, хто закинув нам 100 пісень, або менше, або більше, отримує окремий ефір: ми оголошуємо, що от сьогодні з такого-то часу буде грати музон цієї людини. Я розповідаю, що я знаю про цю людину, вона може прийти до студії, ми поспілкуємося. Якщо захоче, може сама вести ефір. Одним словом, хочеться зробити фішку таку, щоб присвячувати все одній людині й не паритися, що це буде нецікаво комусь. Має бути цікаво тій людині та й все.

- Також одним з твоїх правил є повна свобода для ведучих. Це теж частина твоєї концепції радіо?

- Так. Я вважаю, що кожна людина не обов'язково повинна мати якусь професійну освіту, ніхто ж не вчиться на радіоведучого. Навіть у нас на журналістиці тебе можуть навчити, як записати свій голос, але ніхто тобі не розповість, як ти маєш вести ефір і все таке. Кожна людина унікальна сама по собі, вона може прийти і вести ефір.

Само собою, я, коли кажу, що ви можете прийти і робити що завгодно, додаю: напишіть свій концепт. Наприклад, запропонував Вівсянці ефір вести, тому що я знав приблизно, що це буде, яка музика. 

- Ти ще місяць працюєш на радіо Тиса ФМ, але недавно розповідав, що потрапив під скорочення. Не можу не спитати: думаєш, це пов'язано з твоїм новим проектом?

- Звичайно. По-перше, у мене був конфлікт з директором і я послав його, а потім він став ще крутішим директором (ред. сміється). Якби не це скорочення, мене би було важко звільнити, бо нема такої статті, що як ти посилаєш начальника, то тебе звільняють. Але в цілому відбувається скорочення, і коли я поїхав на курси для тих, хто робить кіноклуби від British Council, під шумок мене скоротили, я не потратив у штат.

І плюс, це радіо саме по собі викликає незадоволення у моїх колег. Наприклад, недавно, приходив Тудор Кілару (закарпатський ведучий, меломан ред.) вести ефір і там одна колега писала, що #зрада (ред. сміється). Що Тудор веде там, на Тисі, передачу і прийшов сюди вести, що це зрада Тиси... У кожного своя уява про зраду і перемогу, про радіо і про те, що робити і де.

- Отже, Тису ти практично покинув. Але мушу спитати, що тобі дала робота на цій радіостанції?

- Вона сформувала мене як ведучого. Мій музичний смак. Не можу сказати нічого поганого про Тису ФМ, це дуже крута радіостанція і вона стала такою дійсно завдяки якійсь командній роботі. Але останнім часом я не відчуваю цю командність. Ми там не збираємося, не обговорюємо, ідеї не реалізовують. Всі зробили якийсь внесок, і далі воно так якось саме по собі йде. Ну і до того ж мене скорочують, тому я не можу думати про цю роботу. Не хочу, щоб ця станція стала мені ворогом якимось, але хочеться зробити Єден таким радіо, щоб воно відрізнялося від Тиси, щоб було щось таке, що я звідти взяв і щось нове водночас.

А Тиса — дуже важливий досвід для всіх. І я завжди радувався, коли мені казали, що "тєлік гівно, а радіо круте", тому що рідко коли радіо може якось впливати на людей, бути на слуху і бути важливим.

- Чи варто звичайним ФМ-радіостанціям боятися конкуренцію з боку онлайну і навпаки?

- Насправді так. Ми живемо у час, коли все в інтернеті і 4G з березня запуститься. Наприклад, я через 3G можу слухати радіо Єден, їдучи на велосипеді. По суті мені не треба приймача, якісь інші примочки. Всі ФМ-станції мають свої інтернет-трансляції. Так, там менше народу, бо, наприклад, в автомобілі незручно слухати з телефон радіо: хтось подзвонить і це збиває, плюс, не всюди зв'язок нормальний, радіо може підвисати. Тому, звісно, класно, коли є ФМ. Але майбутнє потрошки скорочує цю тенденцію. Я чув, що у Швеції, здається, вже не лишилося ФМ-радіостанцій.

У мене особисто немає мети назбирати 100 чи 300 людей. Так, мені було б приємно, якби так було. Зараз нас в середньому до 60 людей слухає, коли анонсуєш ефір. Якщо не анонсуєш - 15, є таке число стабільне. Це каже про те, що ми таки радіо. Нехай буде, що 15 слухачів, але стабільність — це добре.

- Очевидно, перед запуском радіо ти мав вивчити ринок онлайн-радіо в Україні. Що ти можеш розказати про нього?

- Я слухав радіостанції, спілкувався з людьми, які їх створювали, зокрема, з людьми, які робили радіо Сковорода, Аристократи. Мене дуже здивувало, що це люди дуже відкриті, вони одразу відписували, хоча мене не знають і могли морознутися, казати, що нема часу або ще щось. Вони розповіли, з якими проблемами я можу стикнутися у майбутньому.

Найбільше, що я боюся, що доведеться платити за авторські права на музику. Але, думаю, поки що ми на тій стадії, коли нас слухає мало людей, ми некомерційна структура і що з нас візьмеш? Ну я можу запропонувати якісь 200 гривень, але хіба це задовольнить ті контори, які відповідають за авторські права. А от Сковорода, Аристократи, вони платять кожен місяць. Але у них є аудиторія, мабуть, велика.

- Ти згадував про серію вечірок Круглий Звук, що передбачає музику виключно з вінілів. Я якось і сама не знаю, коли і чому ти почав цим займатися? І чому саме вініл?

- Я виріс на вечірках Chicharrones (серія закарпатських вечірок ред.), завжди відпочивав там, танцював, слухав музику і мені хотілося зробити щось таке ж. Тобто не просто вечірку, а щоб вона була виправдана якоюсь концепцією. Я тоді жив у Києві, хотів озвучувати фільми, і у мене там нічого не виходило, окрім вечірок. Я робив вечірки у трамваї, зустрічі ужгородців. Це була така віддушина.

У мене був програвач, я купував платівки, слухав їх, і мені ставало якось краще від музики з вінілу. І я подумав, що зіграти сет з вінілу — це взагалі круто. Це ж не просто з ноутбука потицькати. Це історія. Кожна платівка має значення, а якщо ти обираєш ще і місце, у якому цю платівку послухаєш, то воно ще бонусом дає якийсь настрій. І от я приїхав в Ужгород, у мене народилась дитина, я осів, кайфанув від того, що тут все спокійно після Києва, всіх знаєш добре і якось так воно завертілося. Я зробив першу вечірку, вона досить добре зайшла. Потім шукав різні місця, і вже зараз та історія триває 5 років. 

- І які були найбільш незвичайні локації? Пригадую, одного разу ти грав прямо на вокзалі...

- Вокзал, мені здається, дуже незвичайна локація, тому що це потяги, відкритий простір, люди. Це було цікаво. Бібліотека теж здивувала людей, баня. Зараз хотів би пограти у в'язниці такий вініловий сет, який би складався з платівок людей, які і самі сиділи за ґратами, але це дуже складно зробити. Треба виходити на якісь правозахисні організації, пропонувати. Люди, які працюють у цих СІЗО не відкриті для діалогу, їм не треба для зеків щось робити, тому важко туди потрапити.

- Ти і сам збираєш вініли? Назви кілька, які тобі найбільш дорогі і які ти б ні на що не проміняв.

- Однозначно, Daft Punk, альбом "Homework". Як каже мій друг Толя Neutrino, це робоча платівка. Робоча, бо вона і вдома класно заходить, і на будь-якій вечірці ти її поставити можеш. Обов'язково, щось із саундтреків мушу включити, дуже їх люблю. Наприклад, музика із фільму Стенлі Кубрика "Баррі Ліндон". Із джазу - Ніна Сімон. Є рок. Я люблю дуже британську сцену, наприклад, цього літа я придбав вініл Slaves, також маю Sex Pistols, Joy Division, такого характеру. Вони і дорогі матеріально, і дорогі мені, серцю моєму.

- Ну і згадаємо ще фільми, третю важливу складову твого образу. В Ужгороді всі знають, що ти організовуєш покази досить незвичного кіно, яке, швидше за все, у звичайному кінотеатрі людина б не побачила. За яким принципом ти їх відбираєш?

- Я дуже давно читаю різні книги про кіно, замовляв їх із закордону, і тут купляв, слідкую за критиками, які пишуть про кінофестивалі. Фестивальне кіно дійсно не потрапляє на широкий екран, дуже рідко, і то о шостій вечора, коли люди не мають нагоди його побачити. Але я маю до цього тягу. Не знаю, чому мені хочеться не тільки подивитися те кіно, але й подивитися тоді, коли його вперше показують. Тому я купую фільми в Артхаус Трафік і, наприклад, долучаюся до всеукраїнської прем'єри.

Відбираю не тільки художні фільми, інколи є настрій концерт подивитися. Я уже показував Sade. Дуже хотів би показати якийсь концерт Massive Attack, але нема його у хорошій якості та ще й зі звуком пристойним.

Так і вибираю, що у голову стрілить, але є пару контор, у яких я купую кіно постійно, у них хороший продукт. І намагаюся про старе кіно не забувати, якихось хороших режисерів. Щоправда, воно не дуже знаходить відгук у людей, тут ніколи не вгадаєш. Наприклад, я показував фільм Спайка Лі дуже класний - "Їй це дуже треба". І прийшло 4 людини. І я у такі моменти думаю, нащо я це роблю?.. Я ж можу дома подивитися, для чого мені тягнути проектор, екран. Ніби розвиваєш якусь культуру, але не завжди вона потрібна.

-У тебе неодноразово бували фільми про музикантів чи про музику. Міг би ти назвати кілька стрічок, які варто побачити саме музикантам?

- "Звуки шуму" радив би музикантам. Фільм, у якому банда людей створювала музику з підручних предметів у різних місцях - кухня, лікарня, електричні стовпи.

- Як, на твій погляд, зараз виглядає андеграундна сцена Ужгорода? Кого б ти виділив із діючих гуртів?

- Мені подобається ЙУЙ. Я взагалі не дуже люблю грайндкор, ніколи вдома не слухаю, але на радіо, наприклад, люблю включити якийсь рок після спокійних музонів, рівних, і ЙУЙ — це якраз суто закарпатська тема, замішана з грайндкором. От воно мені заходить, я люблю пару треків послухати, як там свиня піщить, або як вони про бринзу щось співають. Мені здається, це дуже круто. І якби я робив якийсь концерт від радіо Єден, то я собі уявляю, що я б ЙУЙ запросив.

А, в цілому, у нас дуже мало гуртів. Порадував новий гурт Hacked Face, який міксує рок з драм'н'басом. Якісь такі зародки з'являються... Само собою, Обрій, Скрута, які вийшли на вінілі. Їх можна вважати командою, яка презентує Ужгород, але в такому "роковому" напрямку. Взагалі ж мало команд, які щось роблять. Ну, ми ж провінція.

- Розкажи щось, про себе, що не просочується у соцмережі? Може, ти таємний фанат Бокшая або зачитуєшся творами Сергія Федаки?) (ред, відомі закарпатці - художник та історик, відповідно) 

- Я так собі знайомий із закарпатською школою живопису (ред. сміється). Раніше збирав значки, у мене є там колекція якась. Веду щоденник інколи, намагаюся писати. Раніше частіше це робив, зараз менше, але цікаво брати ті старі щоденники і дивитися, над чим ти тоді переживав, чим переймався, що відбулося. Інколи я це роблю.

- Зараховано) І наостанок. Назви три місця, які має відвідати в Ужгороді кожен порядний турист!

- Однозначно, Снек або Малу Штацію Дюрі-бачія (ред. власник закладів). Там ще не кожен ужгородець побував. Це готель в австро-угорському стилі початку 20-го століття з таверною невеличкою і каміном. Потім обов'язково треба відвідати бар Корзо 10, бо там нормальне пиво. Туристи, думаю, полюбе доходять до нього. І третє, щоб це не були якісь замки або хатки, - треба пройтися до Боздоського парку по набережній пішки.  

Автор: Ярина Денисюк

Neformat.com.ua

 

12 лютого 2018р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*