"Заокеанська лихоманка": до 150 тисяч українців Закарпаття в пошуках кращої долі емігрували до США

"Заокеанська лихоманка": до 150 тисяч українців Закарпаття в пошуках кращої долі емігрували до США
В історіографії широко дискутується питання про кількість жителів Закарпаття, котрі виїхали на постійне місце проживання до США, Канади та інших країн протягом так званої першої хвилі еміграції, що тривала з середини ХІХ ст. до початку І Світової війни в 1914 році.

 

Саме із Закарпаття почалася раніше за всіх у Західноукраїнському регіоні (з кінця 60-х – поч. 70-х років ХІХ ст.) заокеанська еміграція. Чутки про існування за морем напівміфічної країни, де можна заробити в десятки разів більше, ніж удома, дійшли до закарпатців від їхніх сусідів – словаків, поляків та угорців.

Важко визначити, коли саме перші закарпатські переселенці ступили на Американський континент, адже міграційні процеси спочатку носили внутрішній характер. Відхідництво жителів краю, особливо з гірських та передгірських районів, здійснювалося переважно в центральні райони Угорщини. Частина людей виїжджала на заробітки до сусідньої Галичини, в Австрію, Чехію, навіть до Німеччини. Були й ті, хто прямував у Російську імперію (Південна та Східна Україна, Далекий Схід і т. д.)

Поряд із відхідництвом та внутрішньою міграцією поступово з’являється як постійний фактор еміграція жителів Закарпаття в «Новий світ». Більшість учених погоджується з тим, що на перших етапах вона носила переважно стихійний, неорганізований характер. Кілька чоловік з’явилися в Сполучених Штатах ще в 1860-х роках. Деякі угорські документи вказують, що 59 жителів Закарпаття подалися на заробітки до вугільних копалень Пенсільванії в 1870 році. Однак їхня кількість швидко зростала в наступний період. Уже в 1884 році в місцевості Шенандора, штат Пенсільванія, виникла перша русинська громада. За ними в Сполучені Штати рушили й галицькі селяни, бідняки з Лемківщини. Сюди ж спрямовувався потік переселенців зі Східної України, хоча він був значно меншим.

Поступово США та Канада стали вважатися найбільш популярними напрямками серед закарпатських заробітчан і переселенців. У вчених не викликає дискусій той факт, що основний потік емігрантів був спрямований у Сполучені Штати. У Канаді зупинявся тільки кожен десятий переселенець на Американський континент. Перед І Світовою війною в цій країні перебувало близько 10 тисяч закарпатців. Основна ж маса емігрантів із Закарпаття осідала в чотирьох штатах США: Пенсільванії, Нью-Йорку, Нью-Джерсі й Огайо. Причому кожен другий оселявся в Пенсільванії.

Утім значна частина закарпатців від’їжджала до Південної Америки, переважно в Аргентину, Бразилію та Уругвай, а також в Австралію, Нову Зеландію та інші райони чи країни Тихого океану або Далекого Сходу. Як повідомляла угочанська газета, переселенці прямували навіть у Південну Африку. Але потік української еміграції до цих країн був порівняно невеликим.

За кількістю емігрантів у США Австро-Угорщина в 1890–1900 роки була на третьому місці (15,5% усіх переселенців). А в 1901–1910 роки ця держава вийшла на перше місце щодо переселенців з Європи (23,8%), друге місце посідала Італія. Поряд з цим фактично всі регіони Австро-Угорщини, які були заселені українцями, мали найвищі показники еміграції.

В угорській частині дуалістичної монархії з середини ХІХ ст. велася статистика осіб, що перетнули кордон. Але відомості за 70–90-ті роки досить неточні, оскільки регулярний державний облік не здійснювався. Значно більш повною картина стала на початок ХХ ст. Однак до 1899 року в статистичних даних не фіксувалася національність переселенців, а тому дослідники робили підрахунки лише приблизно, на основі пізніших матеріалів. При цьому враховувалися тільки особи, що від’їжджали офіційно. Фактична ж кількість емігрантів з Угорщини була набагато більша, адже обсяги нелегального еміграційного руху набули досить значних масштабів. Цим пояснюється й відчутна різниця між статистичними даними США та Угорщини.

Потрібно також брати до уваги кількість реемігрантів. Але до початку ХХ ст. дані про них в Австро-Угорщині були відсутні. До того ж за ці роки частина тих самих людей, повернувшись додому, з часом виїжджала вдруге, а інколи і втретє. Тобто одні й ті ж особи потрапляли до статистичних звітів по кілька разів. Таких людей представники американської еміграційної служби називали «перелітними птахами». Тому щодо обсягів рееміграції немає єдиної думки. Угорська дослідниця Ю.Пушкаш пише, що в 1899–1913 роках відсоток реемігрантів в Угорщину становив 24,3% відносно загальної чисельності емігрантів. За підрахунками В.Ілька, за ці ж роки на Закарпаття повернулося 19162 чоловік, або 20% від усієї кількості емігрантів. За даними ж американської дослідниці М.Совко-Кріспін, до 1914-го рееміграція сягнула 17%. Однак, за даними багатьох дослідників, відсоток реемігрантів до краю дійсно був нижчим, ніж у цілому по країні.

Слід брати до уваги й те, що адміністративні розміри чотирьох комітатів Закарпаття були більшими, ніж сучасна територія області, а тому цифри еміграційних процесів початку ХХ ст. завищені. Це об’єктивно створює для дослідників певні труднощі.

Що стосується американської статистики, то до 1899 року влада США реєструвала переселенців тільки за країною походження. Ці відомості часто ґрунтувалися вельми специфічно. Так, завжди окремо враховувалися поляки, хоч такої держави не існувало. У 90-х роках ХІХ ст. окремою графою реєструвалися також богемці та галичани. Тільки з 1899-го в даних про іммігрантів у США починають братися до уваги, окрім країни відбуття, також ознаки «раси і національності». З 1909 року в країні стали вести також облік етнічного складу реемігрантів.

Переписи населення (цензи) в США, як відомо, проводилися з 1790-го раз на 10 років. У програмах переписів з 1850 року фігурувало питання про країну, звідки прибули опитувані. А з 1910-го американські цензи почали реєструвати осіб так званого «недавнього іноземного походження» за рідною мовою, тобто не тільки переселенців, які народилися за кордоном, але й їхніх дітей, що з’явилися на світ уже в США.

Через заплутане питання про громадянство, важко чи навіть неможливо визначити точну кількість закарпатців, які прибули в Сполучені Штати, пише П-Р.Магочі. Річ у тім, що основна маса переселенців не знали англійської мови та здебільшого були малограмотними, тому замість національності часто називали країну чи регіон, звідки прибули. Таким чином, певна частина українців із Закарпаття могла бути зареєстрована угорцями. Окрім того, деякі з них видавали себе за представників споріднених національних груп, наприклад, словаків. А через те що традиційною для західних українців була назва «русини», американці плутали поняття «русини» та «росіяни» (Rusin – Russian) і деколи записували перших росіянами. Так, у 1910 році американський ценз урахував майже 13 тис. росіян – уродженців Австрії та 1,4 тис. – Угорщини.

Перша греко-католицька церква в Америці, заснована закарпатцями в місті Пассейк у 1890 р. (Фото 1905 р.)

Слід сказати, що з усіх іммігрантів, які прибули до США з України між 1867 і 1914 роками, 40% вважали себе русинами, 20% – росіянами і ще 40% – українцями. Тут необхідно відзначити, що в ті роки назва «українець» була загальноприйнятою тільки на території українських земель, що перебували в складі Росії. На відміну від Наддніпрянщини на західноукраїнських землях, що тривалий період історії входили до складу Польщі та Угорщини, назва «Русь» і «русин» були звичними й загальноприйнятими як серед самих українців, так і поміж сусідніми європейськими народами. У Східній Галичині та Північній Буковині довгий час назви «Русь», «русин» та «Україна», «українець» вживалися паралельно. Тільки в липні 1915 року група українського парламентського представництва Галичини на знак солідарності зі східними українцями звернулася до австрійського уряду з меморандумом про вживання в урядових актах національної назви «українці» замість «рутенці». У цьому документі йшлося про те, що назва «русини» (точніше, її латинська транскрипція «Ruthenes») була прийнята австрійським урядом як національна назва українців, які ввійшли до складу Австрійської держави. На Закарпатті найдовше збереглася стара національна назва «русин». Ще в першій половині ХХ ст. переважна більшість простого люду в краї називали себе традиційно «русини». Отже, русинами вважали себе не тільки переселенці із Закарпаття, а також чимало вихідців зі Східної Галичини та Північної Буковини. Така ситуація спричинила плутанину при підрахунках емігрантів, яка ускладнюється ще й тим, що різні автори оперують різними етнологічними поняттями.

Труднощі аналізу статистики позначилися на роботах учених. Так, сучасник першої хвилі еміграції, російський історик О.Петров писав, що вже в 1892 році в США та Канаді перебувало майже 100 тисяч угорських русинів. Американський автор Р.Господар подає дані Американської комісії з імміграції, за оцінками якої до 1897-го в Америку прибуло близько 500 тисяч русинських емігрантів. Ще один сучасник В.Корольов, праця якого «Українці в Америці» була видана в Києві в 1909 році, пише, що в США й Канаді в 1907-му знаходилося близько 700 тисяч українців.

Трохи пізніше дослідник О.Мицюк зробив підрахунки на основі угорської статистики. За його даними, з 1889 до 1913 року з 8 комітатів, де жили русини, до США виїхало 54980 чоловік русинського походження. Однак сам О.Мицюк називає цю цифру применшеною. На думку радянського автора В.Усенка, з 1870 по 1920 рік із Закарпаття в інші країни емігрувало 430 тисяч осіб. Канадський учений українського походження П.Кравчук вважає, що до початку І Світової війни із нашого краю до США виїхало всього 300 тисяч чоловік. В «Енциклопедії українознавства» вказується, що до 1914 року із Закарпаття емігрувало близько 100 тисяч українців, і майже виключно до США. П-Р.Магочі вважає, що за цей же період у Сполучені Штати виїхало 125–150 тисяч закарпатських русинів. Сучасна американська дослідниця М.Совко-Кріспін зазначає, що до 1914 року близько 225 тисяч русинів емігрували до Сполучених Штатів. Імовірно, тут ідеться не тільки про вихідців із Закарпаття, а й усіх іммігрантів, що називалися русинами.

Дослідники В.Копчак і С.Копчак розглянувши територію чотирьох закарпатських комітатів, які в 1945 році майже цілком увійшли до складу Закарпатської області України, дійшли висновку, що найбільш сильним відтік мігрантів тут був у 1869–1880 роках – 26,8 тисячі чоловік. У 1881–1890-х виселення звідси різко зменшилося (усього 8,6 тис. чол.), оскільки угорська влада прийняла різні обмежувальні заходи для послаблення руху переселення. І все ж у 1891–1900 роках цю територію покинули 24,8 тисячі чоловік. За підрахунками авторів В.Ілька, М.Кравця та О.Пастуха, усього із Закарпаття за період 1871–1900 років у пошуках кращої долі виїхало 170 тисяч чоловік, а зі Східної Галичини та Північної Буковини за океан емігрувало щонайменше 250 тисяч чоловік. Російський дослідник В.Кабузан пише, що у 80–90-ті роки в країни Нового світу вибуло всього близько 136 тисяч українців (у США у 1881–1890 рр. – 19,6 тис., у 1891–1900 рр. – 59 тис.). У 1891 – 1900 роках у Канаду виїхало 25 тисяч, у Латинську Америку в цей же час – 18,5 тисячі.

Водночас, за даними вченого, у 1901–1913 роках із чотирьох комітатів Закарпаття, де переважну більшість населення становили українці, емігрували 226 тисяч чоловік, серед яких українців було 49,5 тисячі, або 21,9%. В.Ілько у своїй праці про розвиток закарпатського села на початку ХХ ст., посилаючись на дані угорської статистики, пише, що від 1899 до 1913 року в Америку виїхав 92421 закарпатець, у тому числі 62571 чоловік і 29850 жінок. Разом з тими, хто покинув край нелегально, численність емігрантів за ці ж роки, на його думку, сягала близько 120 тисяч чоловік.

Угорська дослідниця Юліана Пушкаш наводить такі дані: з 1899 по 1910 рік загальна численність емігрантів-українців з усієї території Угорщини становила 128460 осіб. Згідно з урядовою статистикою США, найбільше закарпатських іммігрантів прибуло в Сполучені Штати між 1899 і 1914 роками. Дослідження історика Уолтера Варзескі показало, що піковий рік для Австро-Угорських іммігрантів був 1907-й, але для українських іммігрантів (як з Австро-Угорщини, так і з Росії) – 1914-й, коли їхня загальна кількість сягала 42413 осіб.

Таким чином, більшість дослідників подають цифри, за якими у 1914 році в Сполучених Штатах перебувало як мінімум 250–300 тисяч українців. Майже половину з них становили закарпатці та лемки, що почали іммігрувати у 1880–1890-х роках, решта складалася здебільшого з галичан, масовий виїзд котрих почався наприкінці ХІХ ст.

Отже, шляхом екстраполяції з різних джерел можна припустити, що до початку І Світової війни від 120 до 150 тисяч українців Закарпаття в пошуках кращої долі емігрували до США і стали постійними жителями цієї країни. До названої кількості можна сміливо додати ще близько 10% тих переселенців, котрі осіли в Канаді, та приблизно 10–15% емігрантів, що потрапили в країни Латинської Америки та ін. Тож до початку І Світової війни мінімум 150 тисяч українців Закарпаття назавжди покинули батьківщину. До речі, у 1914 році, за даними урядової статистики, в угорській частині дуалістичної монархії, до якої входила на той час територія Закарпаття, проживало всього трохи більше 400 тисяч українців.

Руслан ФАТУЛА

 «Карпатський об’єктив»

 

10 березня 2018р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*