"Я – не "паркетний" полковник..."

"Я – не "паркетний" полковник..."
Кілька міркувань про пережите, побачене та почуте колишнього першого заступника начальника УМВС Івана Клима з Іршавщини.

 

Мені – сімдесят. Я – ветеран міліцейської служби, якій віддав більше трьох десятків років, а загальний трудовий стаж (держслужби у тому числі) складає понад сорок літ. Працював на відповідальних посадах у обласному управлінні юстиції, мукачівській міськраді, майже три роки очолював Іршавську районну держадміністрацію. Пишаюся, що свого часу стояв на чолі правоохоронців рідної мені Іршавщини (моя вітцюзнина – славнозвісна Ільниця), був начальником РВВС найбільшого сільського району України – Тячівського, відтак реально боровся зі злочинністю у місті над Латорицею – Мукачеві. Відомо, що у дев‘яностих воно входило до першої п‘ятірки найкримінальніших регіонів країни: злочинність тут аж зашкалювала. А майже 100-тисячне місто називали українською Сицилією. Колеги у сусідніх країнах Європи знали про нього, його авторитетів і кримінальних ватажків не гірше, аніж про Москву й тамтешніх бандитів.

Нерідко згадую, як із мукачівськими правопорушеннями (рекетом, убивствами, викраденнями автомашин тощо) тоді воювалося реально, ледь не щоденно про стан справ доповідалося у Київ, тож і зброю нерідко додому брав. Адже "братки" сідали "на хвіст" і прагнули мене, старшого офіцера, залякати. Але я не боягуз, завжди був упевнений у своїх силах. Навіть дотепер не терплю нерішучих і малодушних вчинків і людей. Пригадую, як моя рідна мама застерігала-благала, аби відмовився від цієї роботи, бо, мовляв, у Мукачеві "можуть‘ня постріляти". Однак я категорично відповів: "А хто тоді захищатиме людей від різного роду бандитів, іншої погані, якщо я спасую перед труднощами? Такого рішення від мене не чекайте".

Якось за вечерею рідним роз‘яснив: як офіцер, своєму народу служитиму чесно та надійно усе життя. Повірте, тут не стільки пафосу, скільки чистої та реальної правди. Та на цьому моя біографія правоохоронця не завершується – кілька років займав навіть посаду першого заступника начальника УМВС в Закарпатській області (у так звані часи генерала з Харкова п. Безбородого, хоча до нас прийшов у чині полковника) – очолював кримінальну міліцію. Хто пильно стежить за подіями та перипетіями на обласному олімпі в міліцейській сфері, той неодмінно пам‘ятає, як закарпатські офіцери повстали проти цього керівника, якого вважали слабким професіоналом, нікудишнім організатором і, як виявилося, ще й пияком. Я про це тоді наважився сказати публічно.

Звісно, така "самодіяльність" низів зверху не прощається, тож усі незговірливі у тій чи іншій формі дістали "по шапці". Однак і генерала, який доводився родичем главі АП п. Кушнарьову, невдовзі перевели на іншу роботу, крайове міліцейське відомство також зазнало певних кадрових ротацій. Але багатьох закарпатських стражів порядку це окрилило, вони усвідомили, що не є "баранами" в руках одного погонича. Що було далі – відомо всім: вибори, майдани, революції, розгул корупції, хабарництво, злодійство, формування кланового суспільства, прихватизація й таке інше. Хто як міг, той так і пристосовувався до новітніх реалій. Щоправда, я прагнув жити чесно, хабарів ніколи не вимагав, не брав і ніякими грошима ні з ким не ділився. Так учив і своїх дітей: син, як і я колись, працює у поліції, а донька очолює загальноосвітній навчальний заклад у сільській місцевості. Обоє – патріоти України, якій присвячують свої щоденні знання та досвід.

Статтю, яку, шановні друзі, читаєте, вирішив написати не заради показухи чи піару – спонукали до цього конкретні життєві ситуації. Хотілося б поділитися міркуванням з приводу того, на якому етапі реформи у такому важливому силовому блоці, як поліція, про ставлення правоохоронців до середньостатистичного українця у кабінеті чиновника, на вулиці, у громадському місці, чи подолано корупцію, чи готові наші молодші товариші перейняти досвід старших і спільно повести наступ на ті сили, які заважають жити у спокої, гармонії, благородстві. Мушу констатувати, що, на жаль, і надалі нерідко стикаємося з байдужістю, безкультур‘ям, апатією, неуважністю та навіть явно ворожими силами, які у повсякденному житті відбирають душевний спокій і гарний настрій.

Аби не бути голослівним, наведу приклад, як кілька днів тому їздив в Ужгород і став ходоком до керівника ГУНП у Закарпатській області полковника Романа Стефанишина. Прикро констатувати, але конкретної розмови у нас не вийшло – діалог із незрозумілих причин не склався із перших хвилин спілкування. Склалося враження, що ми з різних планет, хоча мене турбують ті ж самі проблеми, що й нинішню поліцію – свого часу і я також прагнув, аби мої підлеглі приносили для суспільства тільки позитив. Отже, вимагав роботу, був суворим, дбав про порядок і дисципліну, тим паче, що цілі та завдання були одні й ті ж – боротьба зі злом і бур‘яном нечисті. Щоправда, ми не знали тоді, що таке селфі прямо посеред вулиці...

Як це було у минулому – згадав мимоволі. Зараз у стосунках колег мовби щось поламалося – поменшало довіри, ані тих щирості, ані прихильності, якими славилася правоохоронна служба, та й погляди бувають черстві та неприязні. У конкретному випадку перепони та завади розпочалися ще у приймальні, де до кінця не збагнув, чому так довго треба чекати, де мене мало не заставили зняти піджак і охоронці (чергові?) ледь не обшукали. Питається: який контакт після цього може існувати між відвідувачем і господарем кабінету, до того ж у такій державній установі, як Головне управління національної поліції? Переконаний, що ніякий. Так сталося і в цьому випадку: після кількох малозначущих та формальних фраз ми розсталися.

Неабияке здивування було потім, коли, вийшовши у коридор, на видному місці другого поверху не побачив знайому фотогалерею із прізвищами керівників, які свого часу очолювали крайову міліцію. У цій славетній когорті – такі генерали, як Михайло Лялько, Борис Лучок, Володимир Сірик, Дмитро Дорчинець (усі четверо, на жаль, уже покійні), нинішній губернатор Геннадій Москаль і чимало інших. Кожне прізвище – це легенда, яка є символом мужності, відваги, сміливості. Хіба не цікаво бачити увесь ряд тих, кому держава від імені народу свого часу доручала на Закарпатті тримати міліцейське кермо, берегти спокій і людське добро, хто чесно та віддано служив справі, яку обрав на все життя?

Скажу відверто: я не знаю такого циркуляру, розпорядження чи вказівки, які б рекомендували начальникам обласних поліцейських управлінь демонтувати ці історично-цінні знаки та символи, переносити у інші місця – скромні, темніші, незначущі, малоістотні, які не у всіх та не завжди на виду (благо, що не припустилися гіршого та «фотоісторію» не викинули на вулицю або ж не занесли її у підвал). Можливо, що саме так розуміють президентський закон про декомунізацію, саме так найближчим часом зроблять у поліцейських структурах нижчої ланки? А якщо такі рекомендації все ж існують, то хотілося б крикнути, мовляв, гей, ви там, нагорі, що творите?

Повірте: такі ваші діяння є шкідливими, ви аж ніяк не турбуєтеся про майбутнє, його духовність тощо. Цим фактично знищуємо патріотизм, який у цей складний для країни час необхідно всіляко підживлювати й надалі. Чи знатимуть молоді правоохоронці, зрештою, юнаки та дівчата, як міліція протягом майже цілого століття, так і поліція з 2015 року керувалися та продовжують послуговуватися девізом служити народу та захищати його. Хотілося б знати, коли востаннє у відомчому музеї були учні міських чи сільських шкіл краю? Про такі заходи також варто писати, інакше лави патріотів-державотворців рідшатимуть. Чи не тому маємо проблеми з набором у лави правоохоронців, вже не кажучи вояків у ЗСУ?

Натомість на чільному місці – керівник Національної поліції України Сергій Князєв, генерал поліції ІІ рангу. Щоправда, у рамці за склом на стіні він поки що один, бо свого часу очолював Закарпатське ГУНП, звідки фактично і узяв великий старт-ходу в цій силовій вітчизняній структурі. Дивного у цьому нічого немає, портрет першого керманича ГУНП в нашій області на відповідному місці. Усе закономірно – питань немає. Це навіть робить честь закарпатській правоохоронній сфері. Але було б чудово, якби поруч висіли портрети всіх, хто керував міліцією дотепер (можливо, не всі гідні такої шани, але це тема уже іншої розмови). Бо наша міліція – це наша минувшина, учорашній день краю та держави загалом, де також люди не спали, а трудилися задля її соціально-економічного розквіту.

Історію не варто переписувати, як і немає цього права робити ніхто, – це ніколи не було та не є хорошою або доброю, плідною, продуктивною чи ефективною справою. Користі від цього немає найменшої. Між іншим, принагідно поцікавився, чи торкнулися аналогічні зміни в обласній прокуратурі? Виявилося, що там нікого не знімали та не переставляли – фото де були причеплені, там і висять. У Львівській поліції, на Івано-Франківщині, наскільки володію інформацією, також немає цих авторських «нововведень».

До речі, того «ужгородського» дня побував також у «білому домі», де заради інтересу спілкувався з губернатором Геннадієм Москалем, його прес-секретарем Ярославом Галасом і цікавився їхньою думкою з приводу цього рішення полковника Р. Стефанишина. Смію сказати, що аж занадто не пораділи такому вироку "генеральської" фотогалереї. Схоже, що пан полковник прийняв його одноосібно. Звісно, право на це має, але така ідея – шлях не зовсім правильний.

Чомусь про це не вказали йому наші славні ветерани на чолі з Мар‘яном Отовчицем, які систематично засідають і у основному переможців віртуальних змагань визначають. Між іншим, за мас-медійною інформацією, гостем цих конференцій і пленумів моїх колег-ветеранів якраз і є пан керманич обласної поліції. На мою думку, замість славослів‘я краще б на прорахунки, недоліки та недоробки обласної поліції вказали. А вони, безсумнівно, є! До керманича цієї громадської організації, у рядах якої сотні вчорашніх міліціонерів, як голова ГО «Боротьба з корупцією в Закарпатській області» також маю претензії. Їх виклав у низці запитів і згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» очікуватиму відповідь. Як справжній офіцер, він, сподіваюся, не зволікатиме з нею.

Іван КЛИМ, ветеран міліцейської служби, екс-перший заступник начальника УМВС у Закарпатській області.

 

11 березня 2018р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*