Філфак Ужгородського університету став для нього майже домом на багато років: тут був студентом, став аспірантом, викладачем, доцентом, професором… Був і проректором, і директором НДІ україністики ім. М.Мольнара. Мав багато інших великих і малих посад. Нині він уже спокійний. Земна суєта суєт дала йому спокій.
У Хрестовоздвиженському греко-католицькому соборі Ужгорода зібралися його рідні, друзі, приятелі, колеги, учні, студенти… Щоб провести в останню путь.
Факультет цього тижня планував цілу низку заходів до Дня філолога. І мали вони бути веселими та драйвовими, як і завжди. Натомість запала тиша… Схиляємо голови перед пам’яттю одного з наших.
Професор Белей мав на факультеті своє слово. Й має. І матиме. З ним можна було погоджуватися й не погоджуватися, дискутувати. Він говорив тихо і спокійно, але завжди вагомо й переконливо. Бувало, й емоції вирували…
Любомир Омелянович був відданий науці. Повністю. Кожним фібром своєї душі. Це не кожному до снаги. Та й дано не кожному.
Спочивайте з миром, шановний і дорогий професоре.
Скорбимо разом з Вашою мамою, дружиною, дітьми, братами та їх родинами, з усіма, хто Вас любив і шанував за життя, хто пам’ятатиме й далі… Отаким, як на цьому відео – життєствердним, напористим, відвертим, удячним…
Джерело: Медіацентр УжНУ
До цієї новини немає коментарів