Луганчанин Потап, велетень Потапич, сирота Мішутка і компанія облюбували на Закарпатті ведмежий «курорт»

Луганчанин Потап, велетень Потапич, сирота Мішутка і компанія облюбували на Закарпатті ведмежий «курорт»
25 клишолапих отримали нову домівку в Центрі реабілітації бурих ведмедів, що в Національному природному парку «Синевир» на Закарпатті.

 

Часто тут зустрічають відвідувачів… танцями. Але гості радіють цьому лише спершу. Бо ж потім дізнаються, як саме в минулому цирковий ведмідь Беня набув хореографічних навичок. Мале ведмежатко ставили на розпечену залізну пластину – так Беня навчився піднімати лапки на потіху людям. Змінивши «прописку» з Козятина Вінницької області на закарпатський «Синевир», 10-річний катований голодом і болем ведмідь набрав ваги з 270 до 350 кг і став господарем лісу.

«Щоби ведмідь виконував трюки, треба зламати його волю. А значить – завдати йому страждань, фізичного болю», – так розповідає про методи дресури, від наслідків яких тут лікують ведмедів, керівник еколого-освітнього відділу Нацпарку «Синевир» Юрій Бабічин. Більшість нинішніх «курортників» постраждали від жорстокості, але тепер відновлюють здоров’я і психіку, мешкаючи в комфортних напіввільних умовах. Ці місця для них найкращі: природні умови, клімат і ландшафт закарпатської Міжгірщини досконало підходять бурим ведмедям, а територія, більшість якої вкрита густим прадавнім лісом, – найефективніша «лікарня», чи то радше «санаторій».

І хоча звички танцювати для гостей Беня не позбувся і в дорослому віці, після кількох років у реабілітаційному центрі вже дещо менше боїться людей та й навчився спілкуватися з іншими ведмедями. Знайомство й уміння співіснувати у вольєрі – один з етапів реабілітації ведмедів, кожен з яких має нелегку долю. Ведмедів у «Синевир» забирають зі звіринців, цирків, відпочинкових комплексів і навіть заправок та просто причепів, а також мисливських клубів, де на прикутого ланцюгом хижака притравлюють собак, навчаючи полювати.

Перший тутешній підопічний Дюрі мав найкоротшу дорогу – прибув сюди 24 листопада 2011 року з відпочинкового комплексу на полонині Драгобрат. За рік так само з гірської Рахівщини йому в товариші привезли Вінні – дворічного ведмедя, якого свого часу знайшли малям у лісі й утримували в доволі добрих умовах, а затим залюбки віддали в Центр, коли власник дізнався про відкриття. Добровільно передали сюди і Малиша, якого тримали в причепі вантажівки в антисанітарних умовах у закарпатському Берегові: господар таки послухався зоозахисників. Така співпраця – найпозитивніша. От і «нові відпочивальники» – тріо Боря, Стефані та Бурий – прихали сюди із Франківщини, із Самбора, з місцевого міні-звіринця, за згодою власника, який зрозумів, що в умовах Нацпарку тваринам буде краще. Розу вилучили у власників на Вінничині: 5 років її тримали в клітці біля траси на автозаправці, де ведмедиця дихала отруйними випарами, зле почувалася і погано їла. Дворічний Стелс приїхав із шапіто Рівного і дуже швидко адаптувався. А от із Кузьмою з Кіровоградщини, який мав циркову і кінематографічну кар’єру, було складніше: пенсіонера закрили в темному приміщенні та не дбали про нього, ведмідь мав виснаження і майже не бачив. До слова, про ведмежий раціон тут піклуються належно: дієта для кожного розписана індивідуально за складом і поживністю, містить зернові продукти, м’ясо, рибу, овочі, фрукти і мед (тут є і власна невеличка пасіка). Звісно, Центр не відмовиться від смачних подарунків для своїх клишолапих «курортників», благодійники можуть знайти контакти на сторінках НПП «Синевир».

Центр у «Синевирі» – перший в Україні і найбільший у Європі. 25 теперішніх клишолапих «відпочивальників» – це найбільше за всю історію Центру. Територія сягає 12 га, і у так званому «великому вольєрі» (а за фактом у лісі) ведмеді вже мають майже природний спосіб життя. Великим досягненням Центру та свідчення успіху програми реабілітації є те, що тварини, більшість яких ніколи не була в диких умовах, «згадують» природні звички – повертають свої інстинкти. Так, першою відзначилася ведмедиця Ірина, котра викопала барліг у лісі та залягла в зимову сплячку. Поважна пані Іра тут найстарша: 30-річну тварину, котра голодувала більшість свого життя, привезли із Хмельниччини, де вона жила в клітці з підлогою з арматури, по якій навіть ходити було важко… Поживний раціон, турбота та підходяща територія швидко відновили сили літньої ведмедиці. Нині повернуту нею традицію – спати взимку – підтримують уже 11 ведмедів Центру, притому що в перші роки лягати «смоктати лапу» ще не наважувався ніхто: надто вже був зруйнований звичний ведмежий спосіб життя. Сьогодні ж клишолапі не лише вільно гуляють і граються, а й збирають собі на десерт малину і чорницю, повертають навички лазити по стовбурах та чухатись об дерева і навіть утворюють пари.

 

З ведмежою романтикою пов’язаний і курйозний випадок, про який не надто любить розповідати адміністрація, але котрий був позитивно сприйнятий тими, хто цікавиться життям Центру. Так, позаторік тут з’явилося поповнення… природним шляхом. Чого, власне, не мало б бути: ведмедів стерилізують, бо ж мети розводити хижаків тут немає, та і повертати їх у природу, на жаль, неможливо, адже вони надто пов’язані з людьми і завжди до них вертатимуться. Тим не менше, навесні молода ведмедиця Маша влаштувала сюрприз: просто привела до огорожі двох маленьких ведмежат – так би мовити, показати громаді. Сьогодні їм уже дали імена, і Боря й Настя гуляють лісом разом із матусею. А тоді поруч із такою собі сенсацією виник і скандал. Як з’ясувалося, один із ведмедів-«курортників» надто рано проявив мужність: самців зазвичай каструють у віці 3 років, але майбутній тато виявився зрілим ще до досягнення цього віку. Крім того, всі карантинні клітки були зайняті новоприбулими ведмедями… Словом, утворилася сім’я, яка подвоїлася. Варто зазначити: хоч і попри правила, але поява нового покоління чи не найкраще свідчить про успішність реабілітації ведмедів. І тепер, навесні, тут теж спостерігаються ведмежі любощі, можна навіть натрапити на сцени «для дорослих», от тільки потомства у пар не буде…

Уродженці «Синевира» – не єдині маленькі вихованці Центру в його історії: ще двійко ведмежат потрапили сюди в 2015 році просто з митниці в Борисполі – тваринки були живою контрабандою і мали відправитися літаком у Дубай. Але замість служити розвагою арабським шейхам, 3-місячні на той час ведмедики отримали нагоду спокійно зростати і вивчати ліс… Мішу також 3-місячним знайшли на околиці села Тячівського району Закарпаття, мама-ведмедиця за ним не прийшла, і тваринку відвезли в «інтернат», де маля гарно прийняли інші ведмеді. А піврічному сироті МішутціЦентр замінив родину ще у 2013 році, тепер колишній смішний малюк – доволі великий грайливий ведмідь.

Одна ж із найтрагічніших історій – у Потапа. На нього в мисливському клубі Луганська «Барс» притравлювали собак. Ще молодому ведмедеві одягли металевого ошийника, якого не замінювали, коли Потап ріс, і відтак утворилася велика незагойна рана на шиї. Фахівці Центру проводили спецоперацію з порятунку, тривалий час лікували ведмедя, і тепер Потап тут – за головного у «ведмежій чоті». З ним конкурує хіба майже тезка – Потапич, який приїхав із Миколаївщини, на щастя, здоровим, має всі 650 кг ваги та гучний бас. Серед старожилів відкритого в 2011 році закладу – й улюблениця публіки Бубочка з Харкова, котра стала третьою вихованкою Центру, і 29-річна Бася, яка вже відновилася після не надто щасливого існування при держлісгоспі на Тернопільщині, а скоро зустріла в Центрі й давнього друга – ведмедя Джина, якого так само забрали від тамтешніх лісівників.

«Чи є в мене улюбленець? Я їх усіх люблю! Але так, кожен зі своєю вдачею, всі різні: і зовнішньо, і характером! Найбільше шкодую Беню і Потапа, такі страшні історії, тварини натерпілися. Радий бачити, що вони вже добре почуваються, такі сильні, веселі та згадують свої ведмежі звички», – розповідає звірівник Михайло Сятиня. Загалом у Центрі, окрім адміністрації та ветеринараМихайла Маслея (який, як не дивно, є ведмежим улюбленцем – тварини впізнають його голос здалеку і приходять до огорожі поспілкуватися), позмінно працюють 12 чоловіків, тут постійно є люди. Сьогодні в Центрі, потенціал якого дозволяє прийняти ще кількох ведмедів, не планують розширення: території вдосталь, от тільки дбають про покращення господарства. Мріють про якісну під’їзну дорогу. Мають плани добудувати адміністративну споруду, де, окрім візит-центру, буде і стаціонарне приміщення для ветеринара, і комора з харчами. Також йдеться про повне (а не часткове, як зараз) охоплення периметру «великого вольєра» відеоспостереженням. Найбільша проблема – ветеринарне забезпечення, адже у цих великих тварин специфічна діагностика і лікування, що є й доволі коштовними. Нацпарк співпрацює з іноземними медиками, зокрема, ветеринарами з Берліна, а ще… місцевим стоматологом: у кількох ведмедів проблеми із зубами, і їм разом із ветеринаром допомагає лікар, який зазвичай працює з людьми.

Окрім власного біологічного годинника, ведмеді мають і розклад, диктований людьми. Так, двічі на добу без запізнень приходять на годівлю, не зважаючи на те, що більшість зараз вільно пересувається всією 12-гектарною територією. Для колишніх в’язнів звіринців – це цілий світ. Недарма на території Центру залишили клітку, в якій сюди привезли ведмедя-велетня Потапича, аби людям були зрозумілі умови утримання: тварина у своєму ув’язненні не могла навіть розвернутися.

Деякі з ведмедів із засторогою освоювали навіть малий вольєр, так званий «ігровий майданчик» з атракціонами та басейном, у котрому в спеку залюбки купаються наші «відпочивальники». Загалом схема така: новоприбулий ведмідь відправляється у «карантинну» зону (таких вольєрів тут 7), де його оглядають фахівці Центру, передусім ветеринар. Відбувши карантин, ведмідь поки на самоті прогулюється спільним малим вольєром, вивчає його, бавиться з колодами та іншими «спортивними снарядами», а для пришвидшення реабілітації співробітники ховають їжу на території, щоби тварина проявляла активність та призвичаювалася. Затим співробітники Центру пробують знайомити ведмедів, дбаючи, аби тварини були для цього готові та не виникало конфліктів. Коли ж усе гаразд і баланс віднайдено, ведмідь отримує путівку в ліс – у «великий вольєр», де повертається до природної поведінки. Що, власне, і є метою Центру реабілітації – припинивши страждання, завдані людьми, повернути тваринам максимально можливу волю та гідне життя. На яке, власне, заслуговує кожна істота, і ведмідь, котрий насправді не повинен ні для кого танцювати…

Текст: Алла Хаятова

Фото: Сергій Гудак

opinion.biz.ua

 

27 травня 2018р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів