Футбольний професор України родом із закарпатської Сваляви

Футбольний професор України родом із закарпатської Сваляви
Штрихи до портрета відомого екс-свалявчанина Й. Г. Фалеса – футболіста, спортивного експерта, практика, статиста й теоретика, футбольного тренера, педагога, науковця, журналіста, відповідальної, старанної та ввічливої людини, яка визнання досягла у Львівському державному університеті фізичної культури, а за своє життя побувала аж на п‘ятьох чемпіонатах світу цієї улюбленої для мільйонів гри.

 

Перша, але не єдина моя зустріч із цією унікальною особистістю із закарпатської Сваляви відбулася у далекому вже в часі 1979 році – отож цій культурницькій події ось-ось стукне сорок літ. До нас, студентів-журналістів 2-3-го курсів Львівського держуніверситету, в гості завітали сусіди з Інфізу (так здавна називали Львівський інститут фізкультури) – провідні футболісти тодішніх «Карпат» Степан Юричишин, Андрій Баль, Михайло Батич,  Григорій Суслопаров й інші майстри шкіряного м‘яча. Провели невеличке рейтингове опитування, мовляв, кого найбільше хочемо побачити та послухати, тож ця "четвірка" перемогла. Того сезону названий квартет, завдяки блискучому футболу, вивів свою рідну команду у вищу лігу СРСР. Неможливо описати емоції, почуття, азарт, які вирували у місті Лева тієї пізньої осені – всюди тільки й чути було про футбол, "прописку" у вищій лізі, дриблінги, фінти, майстерні голи кращого нападника у першому союзному ешелоні Юрчишина, який у 42 матчах забив …42 м‘ячі. Це – рекорд першої ліги, який так і не був ніколи та ніким побитий. До слова, Юрчишина на злеті слави порівнювали з Блохіним. Але…

Отже, зустріч з ініціативи однокурсників і футбольних фанатів Володимира Турмиса й Івана Фаріона проходила одній із переповнених аудиторій Франкового вишу  – у президії сиділи футболісти, які фактично були нашими ровесниками, та кілька осіб дещо старшого віку. Виявилося, що це Йосип Фалес (1938 р. н., м. Свалява), завідувач кафедри футболу, а також його колега, кандидат педагогічних наук Василь Соломонко (1927 р. н., сел. Буштино на Тячівщині). Знав би, що минуть роки і я писатиму замальовку з нагоди ювілейної дати – 80-річчя футбольного суперзнавця й тренера Фалеса, то більше інформації зафіксував у роки своє студентської юності про цю подію. Пам‘ятаю, як кілька однокашників легенько (почергово) штурхнули мене під бік, мовляв, Михайле, обидва твої знамениті земляки, свалявець і буштинець. Я був радий, що й тут появилися люди з мого рідного Закарпаття. Така яскрава зустріч із «живими» футболістами, яких знав увесь Союз, назавжди врізалася у пам'ять. До речі, у мене навіть збереглося фото з Юрчишиним і Балем, однак коли останній раптово помер у Києві у 2014 р., я, готуючи про нього спогади, узяв із собою світлину у редакцію, аби її сканувати. Там, на жаль, і загубився її слід.

Між іншим, розповідь на той час сорокаоднорічного Фалеса ми слухали по особливому захоплено. Як футбольний експерт, він нещодавно повернувся з Аргентини (тут у 1978 р. проходив XI чемпіонат світу з футболу). Пригадую, як львівський закарпатець цікаво розказував про Буенос-Айрес, стадіон «Монументаль», на якому господарі за присутності 72 тисяч глядачів із рахунком 3:1 перемогли нідерландців. Були й футбольні кумири: аргентинці Тарантіні, Кемпес та інші. Ми запитували, хто вони на «зеленому газоні» й у житті, чим харчуються, що роблять, коли "припече" під час матчу тощо. Свалявчанин ділився також досвідом, як навчають висококласних гравців, як шукають футбольні таланти. Тим паче, що у 1973 р. очолив кафедру теорії та методики футболу. До речі, південно-американське турне на мундіяль для Фалеса було вже другим чемпіонатом світу – вперше він побував на такого рівня змаганнях у 1974 р. у ФРН, де також «засяяли» зірки Круїф (голландець), Мюллер, Бакенбауер (німці) й інші. Ми, студенти-журналісти, з подивом дізналися, що Фалес – наш колега, він також закінчував факультет, на якому проходила зустріч, але диплом медійника отримав дещо раніше. Хоча навчатися почав у Львові – в ремісничому училищі на початку 50-х, а в 1959 р. вступив у Інститут фізкультури.

Вдруге зустрітися нам довелося абсолютно завдяки випадковому збігу обставин: мій 38-річний приятель і шваґер львівського зятя Сергія Павло Онисько (відомий футболіст, довгорічний гравець місцевих «Карпат», столичної «Оболоні», тернопільської «Ниви» й інших команд) запросив мене на каву неподалік Інфізу. Раптом зупинився та перейшов на другий бік вулиці, а за мить покликав і мене. «Знайомтеся, – каже, – футбольний професор Йосип Фалес зі Сваляви, рідного для обох закарпатського курортного містечка». Я мало не оторопів – у кишені ні олівця, ні блокнота, не виявилося навіть фотоапарата – все залишилося у автомашині біля Головпошти. Спілкування наше було недовгим, адже спортивний функціонер кудись квапився. Просив Павла дати його телефон, який у архівній книжці тримаю дотепер. А оце з нагоди 80-річчя вирішив йому зателефонувати, але трубку не взяв ніхто. Написав електронного листа у ректорат, на кафедру футболу спортивного вишу, аби дали хоч якусь інформацію про Й. Г. Фалеса, бо невідомо, він живий чи ні. Виявилося, що кандидат наук, професор-уродженець Сваляви життєрадісний і здоровий, а теперішній завідувач кафедри футболу ЛДУФК Андрій Дулібський додав номер телефону. Щоправда, я його вже мав. Довідався, що недавно пішов із кафедри, якій віддав майже пів-століття. А ось його приятель-колега і земляк-закарпатець В. Соломонко помер цьогорічної зими на 91 році життя.

Якщо заглянути у життєпис нашого земляка, то у ньому значиться, що й насправді на­родив­ся він 12 черв­ня 1938 р. у Сваляві, яка входила до тодішньої Підкарпатської Русі. До того ж, деякі джерела інформують, що по-батькові пан Фалес – Йосип Георгінович. Можливо, адже раз є ім‘я Георгіна, то є, очевидно, і Георгін. Однак усі кликали його Георгійовичем! Спортивні таланти "футбольного професора" проявилися ще в школі, тож юнаком протягом трьох років поспіль вис­ту­пав за ко­ман­ду «Аван­гард» (Сва­лява). Першим його футбольним наставником був шкільний учитель фізкультури Лайор Рейті, німець за національністю. Середнього на зріст хлопчака той учив грати головою, що у майбутньому дозволило перемагати у повітряних дуелях. А ще: прищеплював своїм вихованцям принципи відповідальності, акуратності та старанності на кожному уроці, тренуванні, в робочих буднях. Таких засад Й. Фалес дотримувався усе життя: у стосунках із друзями, своїми підлеглими, а ними часто ставали студенти, футболісти, співробітники тощо. З ким не спілкувався, усі в один голос заявляли: ювіляр – людина толерантна, доброзичлива, щиросердна та працьовита. Він ніколи та ні з ким не конфліктував, навіть на полі, як правило, перший простягав руку для примирення.  

Згодом виступав за «Тру­дові ре­зер­ви» Львова, де у профтехшколі вивчився на екскаваторника. Але за важелі складної машини ніколи не сідав, як не став і журналістом, бо навикнув уміло та вправно «копати» лобду. Тобто футбол, який увійшов у його плоть і кров, кажучи образно, вже нікуди не відпустив свалявчанина, він став сенсом його життя. Далі були однойменні команди «Тру­дові ре­зер­ви» у Ленінграді, Курську, «Сіль­маш», «Кар­па­ти» (обидві в м. Львів), «Наф­то­вик» (Дро­гобич). Але уже в цій порі став чемпіоном Всесоюзної спартакіади профспілок, познайомився відомим у майбутньому тренером Германом Зоніним і, на жаль, отримав перелом ноги й через важку травму змушений був дещо пригальмувати свій стрімкий футбольний злет. Але згодом, як це буває у людей настирливих і завзятих, у нього з‘явилося друге «спортивне» дихання і Фалес продовжив "політ", себто почав здобувати одну сходинку за іншою, у тому числі на стезі футбольного функціонера.  

Скажемо, що разом із легендарним Ігорем Кульчицьким вважається родоначальником львівських «Карпат» (перед тим обидва були лідерами боєздатного «Сільмашу» у рідному Інфізі). Принагідно зауважимо: саме наприкінці 50-х та початку 60-х до Львова (Києва у т. ч.) почали прибувати високообдаровані юнаки з терен Срібної землі, які згодом стали відомими захисниками, напівзахисниками, нападниками та тренерами провідних команд згаданих міст і навіть Москви. Серед тих, хто забивав унікальні голи та кому гаряче аплодували переповнені трибуни, львівського стадіону "Дружба" (нині "Україна") у т. ч., закарпатці Іван Диковець (великоберезнянець), Михайло Михалина, Юрій Сусла (перечинці), Іван Мозер, Степан Варга, Йожеф Беца, Василь Турянчик (мукачівці), два Ернести Юст і Секеч, Арпад Шандор, Дюла Баканчош, Федір Чорба (берегівчани), Михайло Коман, Федір Медвідь, Томаш Пфайфер, а згодом і десятки інших молодших профі «круглого». Працював Й. Фалес також тре­нером-кон­суль­тантом ко­ман­ди Цент­раль­ної гру­пи ра­дянсь­ких вій­ськ у Че­хос­ло­вач­чи­ні після її окупації вояками Варшавського договору (три роки). Тут мав нагоду познайомитися з Президентом країни Людвиком Свободою, приятелювати з відомими колегами з футбольного цеху – кращим футболістом Європи-62 Йозефом Масопустом, віце-чемпіоном 1962 р. Яном Поплугаром, знаменити воротарем Іво Віктором й іншими.

Повернувшись з-за кордону, пішов працювати на кафедру спортивних і рухових ігор Львівського інституту фізкультури. Згодом став кан­ди­датом пе­дагогічних на­ук, завіду­вачем реформованої у 1973 р. в цьому ж виші ка­фед­ри фут­бо­лу, її професором. Стільки як він, мало хто знає про тодішній і нинішній світовий, європейський, радянський, відтак український і львівський футбол. А коли сказати, що колишній свалявчанин виховав таких тренерів, як Лев Броварський, Мирон Маркевич, Валентин Ходукін, Юрій Дубровний, Богдан Блавацький, Богдан Бандура, Андрій Гусин, Василь Рац тощо, то стане очевидним його вклад у розвиток футболу. Прізвища усіх одразу на згадку навіть не прийдуть. Відрадно, що вихованці вже згадуваного ЛДІФК не тільки готують майстрів шкіряного м‘яча, але й активно займаються науковою роботою, а наш ювіляр є автором понад 100 наукових праць і статей зі згаданої теми. Його футбольні лекції завжди були цікаві та завершувалися практичним розглядом тієї чи іншої важливої гри – як в українській Прем‘єр-лізі, так і в командах, які є володарями європейських чи світових кубків. 

Кілька слів про африканський вояж львівського свалявчанина, який розпочався у 1981-му й завершився у 1986 р. Пройшов він на високому рівні, тим паче, що Фалес працював на однойменній кафедрі Алжирського національного інституту наук і технології спорту. Але алжирська збірна якраз готувалася до чемпіонату світу 1982 р., тож головним консультантом призначили львів‘янина, старання якого марними не були. Команда в Іспанії стала автором чи не найбільшої сенсації, обігравши збірну Німеччини (2:1), а кожен її член якщо й не став національним героєм, та все ж отримав на батьківщині котедж і автомобіль «Хонда». А консультант, якого нагородили автомашиною «Пежо», у цій африканській країні був представлений її президентові Шадлі Бенджидиду, якому накреслив концепцію розвитку футболу в Алжирі.  Не можна не згадати, що кандидат наук зі Львова очолював львівський СКА, але через систематичні втручання та вказівки генералів ПрикВО залишив тренерську посаду. Що ж, такі були часи! І йому було видніше, де талант потрібніший: на практичній тренерській посаді чи на вузівській кафедрі.

Вісімдесятирічний Фалес – один із небагатьох українців, хто побував на 5 футбольних чемпіонатах. Зокрема, у 1974 р. в ФРН, де німці й стали чемпіонами, в Аргентині у 1978 р. (про цю світову першість за кубок ФІФА ми писали вище), в Іспанії (1982 р.), де у фіналі з німцями перемогу святкували італійці, у Мексиці у 1986 р. (тут знову найсильнішими виявилися аргентинці) та у 1990 р. в Італії (німці, перемігши з рахунком 1:0 аргентинців, на той час утретє завоювали золотий Кубок світової першості). А що вже казати про стільки ж європейських першостей – еволюція розвитку футболу, який люблять і шанують на всіх континентах планети, пройшла фактично перед очима професора цієї гри мільйонів. Полюбляє розказувати, як бував разом у компаніях з тренерами В. Лобановським, М. Симоняном, як комунікував із відомими теле- та радіокоментаторами Миколою Озеровим, Коте Махарадзе, Володимиром Маслаченком, Ігорем Фесуненком, Вадимом Перетуріним, Валентином Щербачовим. Про всі закордонні поїздки та тріумфи національних перемог – спогади, зустрічі, сувеніри, пам’ятні речі тощо. Прикро, що під час переїзду на нову квартиру, багато цінностей пропало…

Ось такий портрет недавнього футбольного ювіляра, що родом зі Сваляви. Не секрет: про нього багато хто встиг уже забути, але є чимало тих, хто його пам‘ятає й знає. З рідного міста до Львова «спортивний професор» виїхав більше півстоліття тому. Але треба сподіватися, ще живуть його родичі й знайомі, шанувальники футболу та просто рядові читачі, як тямлять Фалеса у молодості. Нині йому – вісімдесят. Поважний вік надзвичайно доброї, розумної, скромної та начитаної людини, яка знає футбольні нюанси, як ніхто інший, яка завжди каже, що аби бути сильним, умілим і дужим, треба зі спортом день-у-день товаришувати… Або хоча б раз у два-три дні у футбол пограти. Що ж, "футбольному професору" треба вірити.

Міхай ПЛАНКАЧ

 

10 липня 2018р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*