Анфас і профіль закарпатської освіти

Анфас і профіль закарпатської освіти
Як і чим живуть навчальні заклади Закарпатського краю, який їхній рейтинг на всеукраїнському полі знань та яке майбутнє чекає юнаків і дівчат у світлі майбутньої реформи.

 

Отримавши редакційне завдання написати статтю про реформу закарпатської освіти, показати її анфас і профіль, тобто обидві сторони однієї медалі, абсолютно не вагався, адже тема не стільки благодатна, як значуща, актуальна й животрепетна. Сподіваюся: вдасться розкрити її відповідно до важливих потреб сучасності як українського суспільства, так і болючих питань, вирішення яких має суттєве значення для подальшого руху вперед у цій освітній сфері у одному окремо взятому закарпатському регіоні. Він – один із небагатьох, де реформа школи, що орієнтована на європейські стандарти, просувається повільно та подекуди зі скрипом. Що ж найбільше непокоїть закарпатців у цьому плані? Звісно, у кожного на язиці – якість знань, адаптація юнаків і дівчат до життя в соціумі. Бо якщо зараз у старшій школі обов‘язкових дисциплін 22, то згодом, під час переходу до 12-річного навчання, їх стане усього 9. Радіють цьому всі, і не тільки мої земляки, адже деякі з них, між іншим, пам‘ятають навчання чехословацького періоду, де були і часткова автономія школи, і серйозні вимоги до знань, і відповідальність батьків за успіхи чи невдачі дітей тощо. А потім, як відомо, розпочалася "радянізація" школи зі своїми плюсами та мінусами.

Без найменшого перебільшення: реформа освіти, якій реальний старт дано у останні рік-два однойменним законом, не просто важлива, але навіть історична, а коли точніше, то кардинально-епохальна. Головне, щоби перетворення не робилися наосліп, бо кожен край чи регіон, область у тому числі, мають свою специфіку, територіальну, національну відмітну особливість. Реформа фактично стосується кожної закарпатської сім‘ї, яка має якщо не дошкільнят, учнів, ліцеїстів і студентів, то вже вчителів або викладачів на всі сто відсотків. Словом, що не хата, то її поріг, поспішаючи на уроки, заняття, щоранку переступають представники вищеназваних соціальних груп і прошарків. Зокрема, діти, які підуть цьогорічного першого вересня до 1 класу, атестати про середню освіту отримають у 2030 році (в Ужгороді таких аж 1753, з яких сформовано аж 58 перших класів, але у п‘ятьох школах ще є вільні місця). Час хоча й далекий, але промине хутко. Принагідно зауважимо: українська школа вже переходила на дванадцятирічну освіту – у 1999 р., але рівно через одинадцять літ (2010 р.), коли міністром був Д. Табачник, цю норму відмінили. З дванадцятирічною школою погоджуються не всі закарпатці, адже тут, як і повсюдно на Західній Україні, модні ранні шлюби. Є побоювання, що половина старшокласниць зі школою прощатимуться вагітними, про що говорив депутат Ляшко: не робити з школи шлюбну агенцію.

Тему про реформу дошкільництва, загальноосвітньої, середньої спеціальної та вищої освіти на моє прохання охоче коментували у навчальних закладах, ветерани вчительської ниви, очільники ліцеїв, гімназій, коледжів, навіть професори. Закарпатець Михайло Алмашій (1929 р. н.), заслужений учитель України, відомий дослідник і збирач фольклору, який чотири десятиліття працював заступником директора Залузької (Мукачівщина) середньої школи, обома руками за її реформу, але таку, що дасть реальні якісні результати у навчанні. З метою цього у фокусі має бути творча особистість педагога та вихованця. Низку позитивних й слушних думок з цього приводу висловили кандидат педнаук, філолог Росошанської дев‘ятирічки Надія Марфинець, колишній директор і, власне, фундатор Берегівської україномовної гімназії, Ксенія Маргітич, яка і дотепер переймається її проблемами тощо. До речі, у статті також чимало нотаток і власних спостережень, адже займаюся вище згадуваними проблемами систематично та протягом кількох десятків років поспіль. Між іншим, у сім‘ї – дружина-пенсіонерка, колишній педагог-біолог, невістка щойно влилася у вчительський загін ЗОШ № 1 м. Берегово, вона – англійський філолог. Студенткою і курсантом львівських вишів свого часу були донька Валентина та син Юрій. Отож, який аспект проблеми не взяти, він мені близький, зрозумілий, я готовий вникнути у зміст новацій, осмислити значення перетворень як у середній школі, так і в ліцеях, коледжах, вишах (у краї їх 21 різних рівнів акредитації), а освіту в них здобувають понад 28 тисяч студентів (саме стільки їх навчається у одному тільки Львівському НУ ім. Франка).

І, що найцікавіше, дві онучки, Юстина з Софією (див. знімок зверху), є ученицями однієї з «Шкіл радості» у сусідньому Львові, а майже трьохрічна Златослава готується до свого першого походу у один із берегівських дитячих садків. Коли б не я, бо особисто ходив до завідувачки освітнього управління Едіти Бабяк, навіть не знаю, якби завершилося це питання. Мабуть, без міні-полеміки чи журналістського допису в медія не обійшлося б. Але завдяки її доброзичливості, сприянню проблему зрозуміли та доволі швидко вирішили. Дитсадки, між іншим, набиті битком, бо деякі з них ремонтують за кошт угорських меценатів. Отже, в окремих за рахунок цього групи переповнені, тобто ущільнені. Але такі незручності тимчасові. Коли проаналізувати, то ніби добре, бо умови стануть значно ліпшими та комфортнішими. Для довідки: мережа дошкілля області сьогодні нараховує близько 600 ДНЗ різних типів і форм власності (584 належать комунальній сітці, решта – приватній). Рівно рік тому, чисельність дітей у дошкільних навчальних закладах краю становила понад 49 тисяч. Найвищий відсоток охоплення дітей-дошкільнят навчанням (від 3 до 5 літ) у Мукачеві, Берегові (100 процентів), а найнижчий у Великоберезнянському та Рахівському районах (відповідно 42 та 50 %). Хоча проблемою залишається питання завантаженості дошкільних навчальних закладів у містах і районах області (у Хусті й Ужгороді відповідно 145 та 138 дітей на 100 місць).

На тлі цього потішила міністерська заява, мовляв, черги у дошкільні дитячі установи мають бути ліквідовані у 2021 р., бо на сьогодні на 100 місць претендує 113 осіб (у області ця цифра донедавна складала в середньому 127 діток, а нині в межах 115). Навіть Прем‘єр В. Гройсман сказав: черги у дитсадки – річ неприпустима. Кілька міркувань для продовження статистики попереднього абзацу: на Закарпатті у міських ДНЗ виховувалося понад 22 тисяч діток, а у сільській місцевості їх трохи більше 26 тис., у 76 дитсадках маляток леліяли-плекали угорською мовою, а для краян дошкільного віку, які потребували додаткового догляду та лікування, функціонували також 11 санаторних груп. Звісно, є значно глибша статистика, адже область наша гірська, тож різниця між столичним Соломенським і Рахівським, приміром, районами, – значуща. Як і знання, нахили, здібності, задатки, повадки, характери дітей, їх індивідуальні, психічні та фізичні особливості тощо. Хіба хтось засумнівається у тезі, що маленькі горяни значно витриваліші, аніж їх ровесники з Дніпра чи Харкова? Тож у перспективі будуть оновлюватися форми, зміст, методи фізкультурно-оздоровчої роботи, шляхи формування у дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров‘я. У школу треба йти не тільки зі знаннями, але й міцненькими, як горішки, здоровенькими, як бабусині рецепти.

Якщо усе це підсумувати, то перетворення, нововведення у освіті – на одній, як кажуть долоні, а проблеми у розрізі окремої сім‘ї, школи чи ліцею-коледжу, вони зрозумілі, очевидні та прозорі. Але перш ніж перейти до конкретного аналізу реформ у закарпатській середній та вищій школі, розглянемо кілька цікавих випадків, які також свідчать про стиль і методи, життя не стільки крайової системи навчання, як всеукраїнської. Тим паче, що національні реформи – це відгомін, їхній відблиск, відлуння у віддалених від центру гірських і низинних провінціях. Отже, описані нижче епізоди – реалістичні, справжні та правдиві. За своєю природою вони хоча й полярні, але стосуються однієї теми – освітньої. Аби вловити їхню суть – треба прочитати обидва сюжети.

Отже, історія перша. Про Віолетту Македон, учительку іноземної мови Берегівської одинадцятирічки № 5 із поглибленим вивченням англійської (віднедавна вона носить ім‘я Т. Г. Шевченка, а неподалік школи споруджено навіть пам’ятник генію-поету) наприкінці минулого року не писав хіба що незрячий. Про її переїзд у Лондон показували сюжети на українських телеканалах. І хоча журналісти багато чого поперекручували, були навіть "ляпи", однак факт про "переселенку" у іншу країну залишається фактом: кращий «Педагог 2016-го року», яка з рук Президента П. Порошенка навіть отримала посвідчення про присвоєння їй звання «Заслужений учитель України», одного чудового дня у серпні дві тисячі сімнадцятого звільнилася з роботи, попрощалася з друзями – колегами та класом, і за кілька днів опинилася столиці Великої Британії. Тобто першовересневе свято у школі номер п‘ять уже проходило без Віолетти, яка з главою держави на Банковій спілкувалася, між іншим, англійською. Не сказав би, що для школи це був великий шок, але певний струс місцева громада дістала. День-два новину "мусолили" як на Україні, так і в цілій Європі, а потім усе затихло. Вість із закарпатських шкільних терен засвідчила: це явище є непоодиноке, а сміливі, сильні духом учителі і надалі бачать себе за кордоном, бо приклад подала "англійчанка" Македон...

Нема чого таїти: Віолетта подалася туди із-того, що там можна краще облаштувати своє молоде життя (33-річна учителька, до речі, розлучена) та заробити. Зупинилася у родині українки, яка з чоловіком займається фотобізнесом. У інтерв’ю автору цих рядків, який і став зачинателем тої галасливої та надто вже скандальної емігрантської теми (хоча дехто почав "напихати" в неї політичну складову), чарівна берегівчанка зізналася: вона доглядає за 80-річим дідусем, отримуючи за це пристойні гроші. Перевести дідуся через дорогу, поспілкуватися з ним у парку, побути з британцем у театрі – це теж труд. За кордоном він оплачуваний. А цього року туди поїде її син-старшокласник Павлусь, де, скоріше за все, залишиться. У капіталістичному світі він і гроші навчиться заробляти, і мати за ним буде наглядати. Між іншим, пік цього бучного та гучного алярму якраз припав на приїзд в Ужгород (і до провінційного Берегова у т. ч.) українського міністра освіти та науки Лілії Гриневич (під час закарпатського брифінгу їй довелося відповідати і на запитання стосовно вчинку вчительки Македон). Суть звелася до того, що тільки реформи покращать ситуацію і вчителі будуть працювати в рідній країні, отримуючи гідні зарплати. На сьогодні вчитель, за розрахунками, з усіма доплатами та преміями мав би отримувати як мінімум «реформованих» 9600 грн.

У численних коментарях берегівський педагог намагалася роз’яснити глядачам і читацькій аудиторії, чому покинула рідне місто та своїх учнів. Найперше, не влаштовував мізерний і принизливий заробіток, тим паче, що перед тим стала заслуженим учителем сорокап‘ятимільйонної держави. А там, на протилежному боці Ла-Маншу, припильновуючи за Бобом, вона за день діставатиме стільки, як на батьківщині за місяць. Та й сім‘я британців тішиться, що їхня доглядальниця – не будь-хто, а учорашня краща вчителька всієї країни, де відбулася революція Гідності і яка досконало знає англійську. А це значить, що українські реформи у освіті найперше повинні покращити не тільки якість знань, але й дати можливість учителям отримувати пристойні зарплати. Бо шлунок учителя також вередує, коли голодний, він хоче їсти тричі в день. Отож, тільки файна платня може зупинити міграцію педагогів за кордон (і пані Гриневич, і пані Македон для медія сказали це в унісон).

Варто підкреслити, що у низці районів (Берегівський, Виноградівський), у містах Ужгород, Мукачево чимало молодих освітян виїжджають за межі країни, влаштовуючись на роботу як за фахом, так й обираючи інші сфери діяльності. Ця тенденція, слід констатувати, починає набирати незворотних ознак. Дивно якось виходить: український вуз навчає юнака та дівчину, бюджетникам навіть платить стипендію, а ті, ставши дипломованими спеціалістами, оформляють документи та шукають теплі місця у ситій, щедрій і багатій Європі. З цього приводу депутат облради Чоба Пейтер якось сказав, що за останні роки з Берегівського району та міста до сусідньої Угорщини виїхало понад 50 освітян, де замість трьох тисяч гривень зароблятимуть близько 150 000 форинтів (у еквіваленті десь 500 доларів). Бізнесмен зауважує: хто має можливість та знає угорську мову, той удома за такі мізерні гроші не працюватиме. А шкода…

У нас тим часом народжуються проблеми, бо немає кому навчати молоде покоління. Видно це навіть неозброєним оком. У результаті – 24 місце за підсумками складання ЗНО у Всеукраїнському рейтингу протягом трьох останніх років. І це не голослівна заява – є відповідні цифри. На Закарпатті у 2017 р. середній бал за зовнішнє незалежне оцінювання з-серед 8423 тис. випускників склав усього 134.08 (на Львівщині, яка у цьому плані є лідером, цей показник рівний без однієї сотої 150 балам). Якщо у нашій області один або більше тестів не склали 50 відсотків випускників (4203 учні), то на тій же Галичині таких усього 2859, тобто тільки 21 процент із понад 13 тис. тих, хто складав ЗНО. Ось така картина: у нас – половина, у них – кожен п‘ятий. Звісно, тут також є чим мотивувати слабкі знання юних закарпатців, мовляв, назад область «тягнуть» випускники угорськомовних шкіл. Проти істини не попреш, але списувати абсолютно все на цю обставину – несолідно та негоже. Хоча, до прикладу, в цій нацгрупі з 663 випускників 74 % не змогли здолати порогу "склав/не склав". Лише 164 особи здобули результати з 3-4 предметів, які дають право на вступ. Із 164 лише 39 брали участь у вступній кампанії та тільки 20 з них вступили до вишів.

Активісти й експерти вже вкотре нагадують директору департаменту освіти та науки ОДА Ганні Сопковій, що треба кардинально переглянути підхід до підготовки учнів середніх шкіл. Але у області апелюють, мовляв, закарпатські випускники не такі вже й дурні, як їх малюють. Понад 60 їх процентів стають студентами вишів, тоді як загальноукраїнський рівень цього показника – 54 відсотки. Отже, в країні ми на 5 місці за цими результатами й трохи поступаємося лідерам (хоча на "найпроукраїнськішій" Тернопільщині в університети й інститути вступають усього 38 процентів абітурієнтів). Такі цифри, захищаючи молодь краю, навів нещодавно губернатор Г. Москаль. Що далі? Яка у цьому плані перспектива? Про це, а також про те, чому з-серед 200 найкращих шкіл України за підсумками ЗНО тільки перечинські гімназисти та хустські інтернатівці, 21 червня на базі ЗОШ № 8 Ужгорода звітували начальники місцевих органів управління освіти в рамках розширеного засідання колегії вже згадуваного департаменту. Потім, забувши на місяць про шкільні уроки, для них будуть канікули, для інших вступна гаряча пора у виші. Відтак колегія освіти та науки проведе підсумкове розширене засідання, аби вже 27-29 серпня фінішувати на щорічній конференції, де буде розглянуто реалізацію концепції державної політики у сфері "Нова українська школа". Безсумнівно, доки освітяни будуть готуватися до нового 2018/19 навчального року, ми станемо свідками багатьох історичних заходів на цьому фронті.

А стосовно директорів деяких загальноосвітніх шкіл, то вони, очевидно, соромляться заглядати до рейтингів, адже з кожним роком «просідають» усе нижче й нижче. Візьмемо, для прикладу, кілька середньостатистичних середніх навчальних закладів: найвіддаленішу у горах Тячівщини Лопухівську (258 місце), Дубівську цього ж району, у якій понад 80 років тому вчився український письменник і Шевченківський лауреат Іван Чендей (231) Драгівську на Хустщині (192), Оніцьку на Виноградівщині (139), де знання здобував новоспечений доктор наук і завідувач кафедри журналістики філфаку УжНУ Юрій Бідзіля, Залужанську (37), яка дала старт у велике життя в. о. українського Прем‘єра, 81-річному генералу армії Василю Дурдинцю, Горінчевську на Хустщині (173), в стінах якої здавна шанували та записували українські казки, у тячівському Широкому Лузі (250), у якій уроки з укрмови та літератури веде поет і Шевченківський лауреат Петро Мідянка, в с. Загаття (163), малій батьківщині академіка-художника Ерделі та в якій середню освіту здобували два екс-губернатори Сергій Устич і Віктор Балога, Довжанську (131) – обидві в Іршавському районі, з якої вийшов мовознавець Василь Німчук та ще кілька знакових освітніх установ. У найбільших закарпатських селах Колочаві, Білках і Ракошині, де є навіть по дві середні школи, вони займають відповідно 228, 160, 109, 64 і 75 місця, а ось знаменита Осійська ЗОШ (Іршавщина), класи якої пам’ятають дитячі літа поета-перекладача Івана Петровція, артиста Івана Поповича, відомого вченого-археолога, філолога-краєзнавця Федора Потушняка, аж на 176 місці. Натомість Чумалівська ЗОШ, де свого часу вчився власкор «Урядового кур‘єру» Василь Бедзір, а батько у ній директорував – на 141 сходинці, лише на кільканадцять позицій відстає від неї угорськомовна Косинська (165 місце).

Хоча важко пояснити інший, так званий свалявський феномен: тут діє 6 середніх сільських одинадцятирічок, зокрема, Керечанська, Неліпинська, Полянська, Дусинська, Березницька та Плосківська. Вони далеко віддалилися у рейтингах від міських ЗОШ Сваляви: якщо три перші школи посідають 114, 45, 50 місця, то Дусинська, яку за післявоєнний період ще жодного разу не очолював вихідець цього колоритного села (крім уродженця Плав‘я Василя Миговича), аж на …204 місці. До речі, Дусинська, Березниківська та Неліпинська школи у 2015 р. у ранжирі були 189, 178 та 49-ми, то через три роки обидві, крім першої, піднялися у рейтингу до 95 й 45 місць, а ось дусинці чомусь опустилися ще на 15 позицій. Ніби люди тут талановиті, вчителі досвідчені, а ось її сусідство з Грушівською та Кричівською навчальними закладами мало б змусити районну владу задуматися: а чи все тут в ажурі із кадрами? Кандидат педагогічних наук і районна очільниця освіти Едіта Грабар мала б розуміти, що окреслено тільки епілог у проблемах знань у цій ЗОШ, яка за межами 7000 шкіл України у плані знань. Хоча подібну ситуацію з кадрами мали б аналізувати на рівні області та Києва. Таку ідею варто «підкинути» очільниці департаменту ОДА Г. Сопковій і міністру Л. Гриневич.

Насамкінець – розповідь про сімнадцятирічного генія із Сокирницької школи на Хустщині Валентина Фречка. Випускник цього середнього навчального закладу щойно із США привіз «золоту відзнаку» за винайдений спосіб виготовляти папір із опалого листя. Тут змагалися 1300 юних винахідників. Зараз закарпатець готується до Міжнародної олімпіади з екології у Кенії, а відтак поїде у Південну Корею та має запрошення навчатися у низці найпрестижніших вишів планети, Америки в тому числі. Зауважимо: у випадку захисту власної технології хлопчина зможе стати безплатним стипендіатом. У вівторок його з таким успіхом поздоровив глава держави Петро Порошенко, назвавши бізнесовий проект хустянина унікальним. Ось він, рейтинг української школи майбутнього.

Цією історією завершимо нашу статтю про плюси та мінуси закарпатської освіти.

Юрій КЕРНИЦЯ

 

10 липня 2018р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*