Ужгородський музикант Володимир Щобак: Люблю сцену та віддаюся на всі сто на кожному виступі

Ужгородський музикант Володимир Щобак: Люблю сцену та віддаюся на всі сто на кожному виступі
Як правило, почувши слова «молодий ужгородський музикант», одразу в уяві постає образ талановитого хлопчини, що на пішохідному мості грає під мінусовки сумні шлягери, збираючи гроші на батарейки для підсилювача, щоб було на чому грати наступного дня. Виявляється, може бути й інакше. Доказом цього є відомий талановитий трубач з Ужгорода, учасник гуртів Оркестр Радості Ватага, Триставісім та Jam Ungvar Sessions – Володимир Щобак.

 

– Як ти став трубачем?

– Сталося це зовсім випадково. Якось побачив виступ диксиленду і мені страшенно сподобався звук труби. Не попередивши батьків, я самотужки записався у музичну школу, досить таки попсувавши їх плани на моє майбутнє. Мама взагалі мріяла віддати мене у духовну семінарію, про музику ніколи й мови не було. Спочатку мій викладач, який був кларнетистом, порадив мені грати на сопілці, пізніше перейшов на трубу і я назавжди закохався у цей інструмент. Наступним етапом стало музичне училище, де я вже намагався, хоча б по мінімуму, освоїти більше різних інструментів: перкусія, клавішні, бас-гітара. Також займався вокалом, але надаю перевагу грі на інструментах, ніж співу. Я не заучка, навчання давалося легко. На четвертому курсі був старостою групи духового відділу, міг підмінити без проблем тимчасово викладача. З диригування теж тверда п'ятірочка була.

– Чи займаєшся ти аранжуванням? Не здається тобі, що наші гурти та музиканти приділяють мало уваги цій справі. Інколи взагалі складається враження, що кожен музикант хоче заграти все, на що здатен, не звертаючи увагу на загальне звучання і доречність зіграного? Послухаєш окремо треки – ніби нормально, разом – нісенітниця.

– Так, проблема є і вона досить поширена. Не завжди причиною є недолуге чи поверхневе аранжування. У більшості випадків гурти просто мало репетирують, наслідком чого є незавершеність композиції. У нас все строго по графіку – понеділок, середа, п'ятниця репетиція з Оркестром Радості Ватага, вівторок, четвер – обов'язково репетиція з гуртом Триставісім. Тільки на репетиції можна довести до досконалості звучання, зіграність колективу, тут одразу вилазять всі недоліки, над якими необхідно попрацювати. І ще одна проблема, на яку варто звернути увагу – ритм. У більшості гуртів він просто гуляє у недопустимих межах і це якось дивно у наш час, коли є купа пристроїв, що можуть допомогти вирішити цей недолік.

– Питання про вокалістів. У мене чомусь склалося враження, що наших вокалістів вчить співати Софія Ротару, або хтось інший з тих часів. Всі якось на одне обличчя, з характерним присмаком совка.

– Так, проблема є, але це напевно більше психологічна залежність від когось, просто треба перерости творчо, знайти свій голос.

– Колись у розмові ти проговорився про якусь естрадну діяльність. Якщо відверто, мене ці слова здивували і насторожили. Не буду цитувати сторінку української вВікіпедії на цю тему, де саме поняття дуже влучно і правильно описане, просто хочеться задати питання – чи не здається тобі, що наші мистецькі школи, училища ще й надалі готують діячів саме естради, а не культури? Хоча колись була надія, що це поняття зникне разом із зникненням комуністичної ідеології у країні.

– Цілком згоден. Явище присутнє, воно нікуди не ділося. На жаль, обставини складаються так, що дитина, котра вчиться грати класику, з часом дорослішає і починає розуміти, що треба з чогось і жити. Вона бере додаткові уроки, наприклад вокалу у своїх же викладачів, де в основному навчання проходить під мінусовки певного, у більшості випадків, саме естрадного характеру. Світ давно рухається в іншому напрямку. Напевно тут варто згадати Ольгу Сенинець, що співає з селиськими «Гудаками». Дякуючи сильному характеру і рішучості, вона обрала свій напрямок у музиці й вчила саме те, що їй подобається, а не те, на чому наполягали викладачі. І їй вдалося. За що її просто обожнюю.

– Мене завжди цікавило питання – як репетирує трубач? Гітарист увімкнув у процесор, навушники одягнув і нікому не заважає. Як бути трубачеві?

– Все дуже просто – я не репетирую вдома, для цього у мене є студія, щоб нікому не заважати. Мінімум – година в день присвячена трубі, це крім репетицій з гуртами.

– Чи любиш ти сценічні виступи, бо знаю музикантів, які панічно бояться сцени, хоча є майстрами своєї справи?

– Так, я безмежно люблю музику і все, що пов'язано з нею. Люблю сцену, віддаюся на всі сто під час виступу. Як кажуть – мене рве на шматки, незалежно від того це концерт, чи якийсь корпоратив. Напевно частка мого азарту передається і гуртам, в котрих граю, бо ми добре «продаємося» й маємо успіх. До речі, у мене такий характер, що кожній справі, за яку беруся, віддаюся повністю. І люблю, щоб все було щиро, без лукавства. Людей, які не відповідають цим вимогам, намагаюся оминати і не мати з ними справи. Як в музиці, так у моєму закладі (ред. – «Погар паб» на вул. Гагаріна, 174), мене оточують друзі, однодумці, інакше й бути не може. До речі, навіть бармен у мене з вищою музичною освітою.

– Маю для тебе одне підступне питання. На скільки знаю, ти з Великого Березного. От у мене якось так склалося, що як не потраплю туди, то завжди почую славнозвісний «владімірскій централ»). Чи то мелодія виклику на мобільному, чи з авто, чи з кав'ярні, ресторану, вікна. Чому так?

– Навіть не знаю! От цікаве спостереження – мені було років десять, коли брат повернувся з армії і він слухав багато шансону, купа тої бридоти виливалася в нас з маршруток, телебачення. Як не дивно, але до сьогоднішнього дня пам'ятаю багацько текстів з тих часів, що вкарбувалися у пам'ять. Врятувала мене від цієї нечисті музична школа. Під час навчання підсів на джаз, було чимало магнітофонних касет з записами відомих джазових виконавців. У мене було двадцять гривень на тиждень, то з них п'ятнадцять йшло на касети, а з п'яти якось вигрібав все інше. Паралельно слухалися Red Hot Chili Peppers, System of a Down і отой блатняк десь забувся на тлі нормальної музики. Звісно ж, при нагоді намагаюся своїми виступами у складі Триставісім, Оркестр Радості Ватага привезти у Великий Березний сучасну українську музику. Нещодавній виступ чудового гурту Вандор, теж працює над популяризацією вітчизняного продукту в тих краях.

– Ще одне, як на мене, важливе питання – про відповідальність музиканта, за формування правильного музичного смаку у слухача.

– Поза сумнівом, моя відповідальність як музиканта - завжди приносити тільки якісну музику як на сцені, так і у себе в закладі. Навіть такий суто комерційний проект, як Оркестр Радості Ватага не грає відверту попсятину. Кому цікаво, може впевнитися сам у нас на сторінці, прочитавши список композицій, які виконуємо. У моєму закладі, лунає тільки сучасна, високоякісна музика. Ранок понеділка починається з того, що завантажуються останні, найцікавіші і найкращі композиції, котрі лунають цілий тиждень. І так постійно.

– Про інструмент. Он у гітаристів купа критеріїв вибору інструмента, починаючи з "дров", закінчуючи модністю використаної електроніки. Здається, у трубачів з цим значно простіше. Можна позаздрити?

– Я б не сказав, що набагато простіше. Так само матеріал, якість виготовлення, машинка. А якщо потрапити в якийсь спеціалізований магазин у США, чи навіть у Німеччині, як мені це вдалося, де нескінчена кількість кращих одна від одної труб, то я, вже вибачте за вираз – боявся, що слина замастить мені топанки. У мене є недолік, бо якщо задумав щось придбати, то будь-якою ціною повинен цього добитися. Так сталося і з інструментом. Після туру з Перкалабою, де я брав участь як сесійний музикант, весь гонорар витратив на придбання бажаного інструменту. Грошей не лишилося навіть на поїсти. На даний момент граю на інструменті Conn professional USA. Маю більше інструментів, один з них, Yamaha, має свою цікаву історію. Мені, у зв'язку з цим, приємно згадати свого вчителя Михайла Бачинського, який у відповідальний момент, коли був потрібен хороший інструмент, а я грав на "шкварці", взяв на себе кредит і купив мені Yamaha ytr 25-35, за що я йому безмежно вдячний і ніколи не продам її ні за які гроші.

– Чи може музикант чи гурт в наших умовах сам добитися успіху, без участі ділків, що у першу чергу дивляться на фінансову вигоду, а не на рівень музичного продукту?

– Так, звичайно. Але для цього, як будівельник йде зранку на роботу, так музикант повинен займатися музикою. Тільки в такому випадку на нього чекає успіх. Оркестр Радості Ватага – це постійні репетиції. Може хтось з хлопців десь і гнівається, але все забувається після вдалого виступу, коли колектив відпрацював як налагоджений механізм. А ділки, що б не робили, в першу чергу від музиканта, від гурту залежить, чи доб'ється він чогось, чи будуть запрошувати на виступи.

– Як сім'я сприймає активну концертну діяльність, репетиції?

– Тут у мене немає проблем. У нас повне порозуміння, злагода. Дружина теж творча людина – хореограф, функціональний тренер у студії Bodyzone. Як правило, ми їздимо разом на гастролі. Якщо випадає вільна хвилина, то намагаємося кудись втекти на природу, в ліс. Нам всюди і завжди добре разом.

– Чому в Ужгороді практично нема джазу? За винятком Jam Ungvar Sessions, по суті і згадати нічого. Обмаль музикантів спроможних проявити себе у цьому жанрі, чи нема потреби?

– Я схильний до думки, що в першу чергу, слабкий попит. Особисто я мрію грати джаз на такому рівні, щоб він не тільки слухався, але й продавався. За потреби, в Ужгороді можна зібрати непоганий джазовий колектив. Наразі є плани проводити джазові тематичні, тобто по різних джазових напрямках, вечори на базі Jam Ungvar Sessions. До речі, на ці заходи, запрошуються музиканти-імпровізатори міста і України.

– Оркестр Радості Ватага – це суто твій проект, а Триставісім? Який твій вклад у формування гурту?

– Гурт Триставісім, започаткували вокаліст Павло Генов, ударник Ігор Магада і басист Андрій Шаповалов. Вже пізніше приєдналися я та акордеоніст Станіслав Микульця, що у певній мірі сформувало сучасне обличчя колективу, як турбо-панк-фольк-рок гурту.

– Чи були в минулому ще якісь гурти?

– Так, у 2006 році познайомився з Тетяною Шабановою. Я дуже вдячний цій людині, бо як кажуть – вона мені розкрила вуха. До того часу я був суто нотний музикант. Пані Тетяна навчила мене блюзовій імпровізації, різним джазовим хитрощам. Також результатом зустрічі став гурт Джаз квартет.

– Які музичні стилі тобі до вподоби, що найчастіше слухаєш? Ти всеїдний у цьому плані?

– Практично слухаю все крім попси, шансону і всялякої чорнухи, та російської музики, котра взагалі не подобається.

– Як справа з студіями для репетицій?

– Все чудово! Всі три студії на території колишнього ФМК, затишні, облаштовані. Jam Ungvar Sessions займається у студії Степана Гіги-молодшого. Студію Ватаги я облаштував власноруч.

– Який виступ тобі запам'ятався найбільше?

– Напевно найцікавими були перші виступи з Триставісім на Захід Фест, Файне Місто, Дністер Фест. Нові враження, великі сцени, тисячі глядачів. Познайомилися з гуртами Гайдамаки, Гуцул Каліпсо та багатьма іншими.

– З ким би ти хотів пограти собі в задоволення?

– Ой, та таких купа, навіть важко обрати. Напевно з метром Артуро Сандівалом, Маркусом Міллером.

– Що скажеш про звукозапис в Ужгороді?

– Наразі пишемося у Віталія Лєвшакова, Олега Орєшнікова. От з зведенням, мастерингом проблема. Є надія, що підросте нове покоління спеціалістів, яким можна буде доручити цю відповідальну справу. Хоча, з іншого боку, я помаленьку сам починаю задумуватися над цим, прикуповую якесь обладнання, чомусь вчуся, щоб забезпечити хоча б свої, та гуртів у котрих граю, потреби у цій складній справі.

– Ще одне болюче для мене, як для практикуючого дідуся питання – от хочеться малечу кудись дати вчитися музиці. Посидиш під дверима, послухаєш старі радянські мелодії, котрі грають дітки, та йдеш геть. Ну не хочу я, щоб дитину змалку підсадили на ту музичну основу. Виліземо ми колись з того?

– Давайте розкажу вам з власного викладацького досвіду. От я ніколи не давав дітям грати етюди, вправи з радянських часів, розуміючи, що воно їм не дуже треба. Є звичайно вправи для засвоєння основ з того періоду, що можна використовувати у процесі навчання, але краще сучасну школу гри, наприклад, від Маджіо. Зате нам дають на руки програму, де чітко написано – «труба, перший клас, Усов». Чому Усов, а не Армстронг? У останнього, всесвітньо відомого трубача, купа простих мелодій, що чудово підходять для навчання у початкових класах музичної школи. Якраз цими речами ми закладаємо основи музичного смаку майбутніх музикантів. Я дуже часто давав саме такі завдання учням.

– Чи пишеш ти власну музику? Є якісь творчі плани у цьому напрямку?

– Так, певні наробки є, але наразі, доки все не визріло у щось завершене, про це зарано говорити.

– Що би ти ще хотів сказати від себе читачам?

– Хочеться бачити більше людей на виступах Jam Ungvar Sessions. Ми там реально викладаємося і фізично і творчо, прихожу додому напівмертвий. Напевне будемо міняти локацію, щоб більше глядачів могло зручно розташуватися. Видам невеличку таємницю – планую створити концертний майданчик, зручний для слухачів і з якісним звуком. Навіть назву придумав – Варош шатор. Це буде реальний шатор, щоб у випадку несприятливих погодних умов було, де сховатися від негоди.

Карл Смутко, Varosh

 

21 серпня 2018р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів