Чи повернуть обласній журналістській премії ім’я Михайла Бабидорича?

Презентований покажчик став третім виданням бібліотеки в серії «Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія» – досі були збірники про праці Олександра Гавроша та Петра Часта.

«Ми перегорнули номери часопису за всі більш ніж 50 років, які Михайло Іванович пропрацював у «Закарпатці», вишукуючи його публікації, – повідомила модераторка зустрічі, укладачка покажчика Іванка Когутич. – Разом із колегинею Маргаритою Бадидою перечитали все. Відзначу, що Бабидорича часто люблять ідентифікувати тільки за рубрикою «Партійне життя», хоч насправді в нього дуже багато ґрунтовних і цікавих статей на моральні теми, маса інтерв’ю з відомими постатями Закарпаття, судових нарисів, неординарних роздумів, авторських колонок. Покажчик охоплює творчість знаного журналіста за всю другу половину ХХ століття, а в публікаціях фактично відбита картина дійсності за весь цей період».

Крім власне переліку майже тисячі публікацій, книжка вміщує передмову Віктора Дрогальчука (свого часу головреда «Закарпатки»), єдине інтерв’ю з Михайлом Бабидоричем авторства Василя Комарницького, також розмову з донькою ювіляра пані Валентиною, записану Олександром Гаврошем. Додано й пояснювальні записки Михайла Бабидорича, що проливають світло на питання, чому він так і не став головним редактором; та уривок зі спогадів про непересічне явище – організовану заступником редактора «Закарпатки» школу журналістики, аналогів якої на Закарпатті не було й нема.

Загалу представили й підготовлену статтю у Вікіпедії, ознайомитися з якою можна за посиланням.

Ідейний натхненник укладання бібліографічного покажчика – письменник і журналіст Олександр Гаврош зауважив: «Дуже приємно, що така серія почала видаватися в обласній бібліотеці. І тішить, що третьою в ній стала книжка про Михайла Бабидорича, котрого я вважаю своїм учителем. Узагалі ж він виховав цілу плеяду відомих у закарпатській журналістиці постатей. Нині йому дорікають компартійністю, хоч статті, написані через ідеологічні вимоги, займають насправді досить незначне місце в доробку публіциста.

Його доба дуже непроста, бо все тоді «розвивалося» в умовах повної несвободи під суворим наглядом цензури. Не дивно, що й постать Михайла Івановича досі викликає гарячі емоції: здавалося б, пристрасті вже мали б улягтися, але цього не стається, очевидно, через те, що досі належно не вивчено його спадщину. Презентований покажчик – перший вагомий крок у цьому напрямку. А далі слово молодому поколінню медійників, зокрема на відділенні журналістики УжНУ. Впевнений, у книжці – теми курсових робіт для багатьох студентів».

Валентина Бабидорич

Донька ювіляра Валентина Бабидорич почала з подяки укладачам бібліографічного покажчика: «Це величезна праця, що має значення не тільки для збереження пам’яті та вивчення спадщини Михайла Івановича, а й для того, щоб молодь бачила: в історії Закарпаття були визначні постаті, що викликають дискусії й донині…

Батько був великим патріотом свого краю: йому пропонували високі посади й чудові умови в Одесі, Києві, Москві. Та єдина причина, через яку відмовлявся, – він просто не міг би жити без Закарпаття».

Більшість присутніх зналися з журналістом особисто – це родичі, товариші, колишні колеги, учні. Завітали й представники Медіацентру УжНУ, які мають безпосередній стосунок до вшанування пам’яті Бабидорича: свого часу були серед ініціаторів ідеї виготовлення й встановлення горельєфа легенді закарпатської журналістики, цього разу підготували відеоспогад про нього.

Із особливим блиском в очах говорили про свого Вчителя ті, кому зумів прищепити любов до письма, – його учні в «Школі майбутнього журналіста».

«Очі мав блакитні, глибокі… Був імпозантним і дуже-дуже рухливим, – пригадує одна з відвідувачок школи, нині доцент кафедри української мови УжНУ Віталія Папіш. – Я ніколи не думала, що матиму стосунок до журналістики чи філології загалом – готувалася пов’язати життя з медициною. А Михайло Іванович сказав: «Який з тебе медик? Ти будеш писати». Не всі з нас хотіли стати журналістами, але під його керівництвом писали абсолютно всі. Він поєднував у собі риси і журналіста, редактора, і вчителя, наставника, доброго порадника, якого згадую з великою вдячністю».

Із 2004 року на Закарпатті вручали обласну премію імені Михайла Бабидрича. Однак ось уже два роки як ім’я одного з найвідоміших у краї журналістів із її назви просто зникло. При цьому жодних офіційних даних про причини цього, відбитих у рішеннях обласної влади, годі знайти.

Очільниця філфаку й директорка Медіацентру УжНУ Галина Шумицька закликала учасників зустрічі до конкретних дій у будь-якій справі щодо відновлення справедливості, зокрема й пошанування знакових особистостей краю: «Я прибічниця хай маленьких, але реальних кроків. Хай вони не будуть бозна-якими радикальними. Але щоб вони були. От найперше, я би пропонувала з’ясувати в обласної влади через офіційний запит, чому премія перестала бути іменною. І якщо не ім’ям Михайла Бабидорича, то чиїм іншим цю відзнаку найменувати? Такі речі можуть і мають бути обговорюваними. Найбільше мені хочеться, щоб ніхто відтак не соромився через бездіяльність чи демагогію».

За підсумками обговорення учасники круглого столу схвалили резолюцію, серед положень якої –

• повернути обласній премії в галузі журналістики ім’я Михайла Бабидорича;
• до 100-річчя відомого журналіста краю укласти новий збірник його статей;
• зібрати спогади про Михайла Бабидорича;
• продовжити серію «Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія»;
• рекомендувати кафедрі журналістики УжНУ використовувати матеріали покажчиків згаданої серії при написанні студентами курсових робіт.

  Надіслати другу