Закарпатське село Синевир святкує свій "день народження"

Закарпатське село Синевир святкує свій "день народження"
Це високогірне село на Міжгірщині - один із найпривабливіших для туристів регіонів Закарпаття.

 

День села Синевир святкують цими вихідними на Закарпатті. Цей населений пункт з фантастичними краєвидами і околицями, цікавою історією не втрачає своєї популярності серед туристів

За традицією, Синевир відзначає свій "день народження" наприкінці жовтня. Село з околицями у Міжгірському районі - одна з найгарніших частин Закарпаття. Недарма тут у будь-яку пору бувають сотні туристів, екскурсоводи розповідають захоплюючі історії, а за гірським повітрям і "родзинкою" - озером Синевир - хочеться повертатися.

Село належить до Синевирської сільської ради. Населення - майже 5 000 осіб. Перша письмова згадка про Синевир припадає на XVI - початок XVII століття: в документах йдеться про те, що у верхній течії верховинської річки Талабори (Тереблі) є село, оточене великими лісами, що в 1604 році називалось Зіневер.

Село дійсно оточують гори центральних лісистих Карпат (масив Привододільні Горгани). Ці землі були володінням спадкоємців Карніша і Крічфолуші. Серед землевласників згадуються і Бернат Ласко, Кун Петер, Тегза та інші. В їхні володіння входили луки, пасовиська, полонини, ліси. Згідно з письмовими джерелами, 1851 року лісові багатства села складалися з прекрасного смерекового лісу.

На початку XIX століття почалося хижацьке винищення лісів. Торгівля лісом приносила великі прибутки, тож в лісовому господарстві було задіяно понад половини жителів села. З давніх років ліс був одним з основних видів заробітку для місцевого населення. Майстри виготовляли різні вироби з дерева, а також переправляли його в інші регіони. Найоптимальнішим варіантом було сплавлення деревини по швидких річках. Вони, у свою чергу, забезпечували лісопильні промисли надійною транспортною артерією, якою заготовлені колоди спускалися вниз за течією. В середині ХІХ століття на річці спорудили греблю, якою також транспортували ліс. У процесі її перебудови і розширення вона досягла 80 метрів довжини.

Сотні тисяч кубометрів деревини за мінімальних економічних витрат сплавляли на відстань 60-80 кілометрів до найближчої залізничної станції на плотах - бокорах, складених зі стовбурів дерев. Бокорашів (працівники-плотогони, які й забезпечували сплав) було 3-5, інколи й більше - залежно від розмірів плоту і складності та довжини маршруту.

У повоєнні роки, коли деревини потребували всюди, професія сплавника була затребувана. Лісу було вдосталь, роботи також. За неї непогано платили, тому люди йшли сюди з усіх усюд. Сплавляти ліс починали вже з ранньої весни і до тих пір, поки річка не почне примерзати.

Праця лісорубів та бокорашів була тяжкою і небезпечною, вимагала великих затрат фізичної сили. Професія бокораша давно вже відійшла у минуле, і від часу сплаву останнього дарабу (дарабами або бокорами називали ті плоти з дерева) річкою Теребля пройшло вже понад півстоліття.

Не дивно, що саме тут, біля Синевиру, на річці Озерянці, якою колись сплавляли ліс, постачаючи його до Угорщини, було створено Музей лісу і сплаву. У місці, де створено музей, в середині XIX ст. було побудовано унікальну гідротехнічну споруду - клявзу, греблю з воротами для скидання води. Гребля функціонувала до 1960 року. Історія унікального музею (єдиного у Європі і одного з двох у світі) не менш "закручена". Під час катастрофічних паводків 1998 та 2001 років музей зазнав значних пошкоджень, а у 2008 році обласна влада віддала його у комунальну власність. За якийсь час на місці колишнього сховища історії лісу і сплаву залишилися тільки його рештки та глибочезна вирва.

Унікальний об'єкт не дозволили приватизувати місцеві мешканці, громадськість та влада. Нинішній очільник області Геннадій Москаль через суд ініціював повернення Музею на баланс Мінекології.

Підрядна організація, яка виграла тендер на відновлення Музею лісу і сплаву на Чорній ріці в Міжгірському районі, розпочала роботи. Необхідні кошти надійшли від Міністерства екології України. Завершення робіт і відкриття оновленого музею очікували вже цьогоріч. Але, традиційно, з термінами поки не складається.

Неподалік села розташований не менш цікавий і вже точно більш відомий об'єкт, на цей раз природний: Синевир - найбільше озеро українських Карпат. Воно причаїлося на висоті 989 метрів над рівнем моря і входить до складу Національного природного парку "Синевир".

Площа озера дорівнює близько п'яти гектарам, середня глибина становить 8-10 м, а максимальна – аж 22 м. Через те, що Синевир позташований високо над рівнем моря та є досить глибоким, то навіть у найтепліші дні лише поверхня озера прогрівається до помірно теплої температури, решта ж не те, що холодна, а крижана. Оскільки озеро входить до Національного природного парку, то купання та вилов в риби в ньому заборонені.

Для багатьох мандрівників околиці Синевира є джерелом натхнення, місцем, де вони черпають енергію, набираються сил. Сюди з'їжджаються митці звідусіль, адже куди не глянь – скрізь краса. У той же час для місцевих мешканців такі речі давно вже стали буденними і втратили своє естетичне значення.

Пасма Карпатських гір, що оповивають село, долина гірської річки Тереблі, зелені полонини, що здіймаються у небо, непрохідні хащі – лише маленька частина того, за що можна покохати Міжгірський район.

Джерело: Депо Закарпаття

 

27 жовтня 2018р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*