Останній бункер. Найбільша оборонна споруда лінії Арпада на Закарпатті (ФОТО)

Останній бункер. Найбільша оборонна споруда лінії Арпада на Закарпатті (ФОТО)
Ще кілька років тому в гірському закарпатському селі Верхня Грабівниця туристу радше би здивувалися. Зараз же без слів вкажуть дорогу до головної принади – найбільшого в Україні бункера часів Другої світової війни, що належить до оборонної лінії Арпада. Завдяки місцевим ентузіастам підземна фортифікаційна споруда відкрита для тисяч гостей, але і досі береже таємниці.

 

Сказати, що бункер при першому візиті вражає, – замало. Масштаб – шокує, дивує і якість будівництва: бетонні стіни досі в чудовому стані, діють вентиляція і дренаж. Одночасно в бункері міг перебувати цілий батальйон – до півтисячі вояків. Сьогодні його жартома називають «карпатське метро», адже тунелі на глибині близько 50 метрів візуально нагадують підземну залізницю, до слова, всіма «вулицями» тут були прокладені рейки для вагонетки.

Бункер у Верхній Грабівниці – найграндіозніша зі споруд оборонної мережі під назвою лінія Арпада (на честь легендарного вождя угрів, який 1100 років тому об’єднав племена і заснував державу). Масштабну мережу фортифікації угорські війська зводили в Карпатах у 1939-44 роках для оборони проти радянської армії, вона простягається на понад 600 кілометрів з перевалу Дукля на заході й до Яблуницького перевалу на сході, не є суцільною, має кілька вузлів. Лінія Арпада – це комплекс оборонних споруд, що включали окопи, ДОТи, ДЗОТи, мінні поля, протитанкові конструкції, навіть лісовали і – бункери. Деякі з них уціліли у Карпатах. Це місце – вершина тогочасної інженерії, найбільший і найкраще збережений бункер.

Екскурсію нам проводить Іван Собран. І саме його руками намальовані знаки питання на стінах: кілька «гілок» споруди досі не відкриті, фахівці не радять їх чіпати без участі саперів. Це лише одна з таємниць бункера. І хоча Іван, мабуть, знає про бункер найбільше з-поміж усіх, питань до цього місця і в нього значно більше, ніж намальовано знаків запитання на стінах. Власне, секретом певний час був і сам факт його зведення…

Будівництво бункера почалося у жовтні 1939 року. Від початку Другої світової війни угорці взялися зміцнювати оборону від радянських військ, і фортифікація у Верхній Грабівниці належить до першого етапу зведення лінії Арпада. Загалом укріплення лінії Арпада будували до 1944 року, також і в Трансільванії, на землях, які теж належали Угорщині, як і Закарпаття тоді.

Фортифікаційні вузли лінії Арпада організовували в ключових точках: біля доріг, на перевалах, там, де Карпати можна було проїхати з технікою. Лінія Арпада мала 96 опорних пунктів. Найбільш стратегічні: Ужоцький, що перекривав шлях на Ужгород, Синевир — Колочава – Усть Чорна, який перекривав Хустський напрямок, Ясіня – Рахів – Яблунецький перевал – Рахівський, а пункт поблизу Воловця на станції Занька «закривав» залізницю, яка, збудована за часів Австро-Угорщини, діє досі.

Оборонні споруди цього горизонту, включно з бункером, мали на меті контролювати дорогу, якою ми і дісталися Грабівниці, звернувши з міжнародної траси неподалік Нижніх Воріт, де й зараз є пункт контролю і де, до слова, в 2016 році тривала акція з блокування проїзду російських вантажівок територією України, так звана «Ведмежа блокада»: шлях направду стратегічний у європейському масштабі. Нині дорогу через Верхню Грабівницю називають «Старою», а у 1940-х роках це була головна транскордонна путь через Карпати, «Львів-Будапешт-Відень».

Грандіозна, коштовна і продумана лінія Арпада, попри весь свій масштаб та витрачені на її зведення сили і ресурси, не виконала свого призначення. У підсумку фортифікаційну мережу радянські війська в 1944 році обійшли через Румунію. У серпні 1944 року король Румунії оголосив капітуляцію, дав прохід війську, і Другий та Третій українські фронти вже за кілька днів зупиняються біля міст Дебрецен і Ніредьгаза. Затим, на початку вересня, Четвертий український фронт іде через українські Карпати, а Перший – через словацькі. За планом ця операція мала завершитися за кілька днів за умови, що війська пройдуть перевал Дукля. Втім, затрималися майже на місяць, тривали серйозні бої, зокрема танкові, було багато втрат.

Інша точка лінії Арпада, де відбувалися стратегічні бої, – це Рахів. Решта опорних пунктів були застосовані меншою мірою, хоч загалом бої в Карпатах тривали до кінця жовтня 1944 року. Воєнні дії в районі бункера у Верхній Грабівниці точилися зо два тижні. Затим було підписано капітуляцію, наприкінці жовтня 1944 року відкрили трасу, а 28 жовтня 1944 року на Закарпатті встановлено радянську владу (хоч офіційно процес приєднання закріплять пізніше). На Західній Україні воєнні дії тривають аж до 1954 року, коли радянська влада прозвітує про ліквідацію останніх боївок УПА, і тому мілітарні об’єкти тут воліють знищувати. Певні точки лінії Арпада підірвали, відходячи, ще угорці, далі цим опікується НКВС. Бункер у Верхній Грабівниці підірвали вже після війни, заклавши вибухівку на виходах (вони були облаштовані на чотири вогньові точки), і зробили це, якщо можна так сказати, доволі вдало, не спричинивши пошкоджень конструкції, тільки «запломбувавши» її на роки. Всередині, наприкінці бункера, на дальній «вулиці», теж є підірвана ділянка, але як і коли це сталося, ще не дослідили. Припускають, що це могло бути і в радянську добу.

До бункера не було доступу до 1968 року. Аж доти, доки у Чехословаччині не почалися відомі події, і радянська влада вирішила відновити оборонний об’єкт на прикордонні. Цим опікувалися прикордонники Мукачівського загону, облаштували його як військовий комплекс, й аж до 1991 року в офіційних документах верхньограбівницький бункер значиться як «запасний командний пункт». Як каже Іван Собран, насправді це було бомбосховище, і вже в 1980-х роках дехто з місцевих міг у бункер потрапити. На початку 90-х військові передали бункер, як то кажуть, геть з очей – на баланс сільської ради, і люди з автогенами серйозно там «похазяйнували», знищивши все начиння, включно з металевими ліжками та обладнанням лікарні. «Розтягли всі меблі, сантехніку (тут, до речі, були і душові кабіни) – словом, усе, а останньою крадіжкою були двері», – говорить Іван.

Далі історія величної споруди була сумною і в дусі авантюрних 90-х: бункер став просто сміттєзвалищем, за винятком періоду, коли підприємець спробував … вирощувати тут шампіньйони. Справа не вельми вдалася, і найбільший в Україні бункер Другої світової знову засмітили. Зміни прийшли у 2012 році: молоді верхньограбівчани взяли його в оренду з метою перетворити військовий об’єкт на туристичний. Бункер розчистили, уникаючи серйозних втручань, лише трохи повапнували стіни та відновили сходи і дощане покриття підлоги, взялися за територію та стали запрошувати сюди гостей, паралельно вивчаючи історію цього місця, лінії Арпада та загалом Другої світової війни. Надихнули на це угорці: сюди автобусами приїздили групи, які з ліхтариками, переступаючи через купи сміття, ходили, роздивляючись будову.

«Коли ми починали водити сюди екскурсії, бувало, що майже місяць нудьгував без туристів. Але тепер відвідувачів багато, і це не тільки українці», – говорить Іван Собран. Зараз на екскурсії вже варто зголошуватися завчасно: бункер у Верхній Грабівниці став знаменитою туристичною цікавинкою Закарпаття. Багато груп, звісно, приїздить і з Угорщини, щоби побачити об’єкт своєї воєнної історії та видатний на свій час приклад військової інженерії. Для огляду відкриті півкілометра, й уже за цими параметрами бункер у Верхній Грабівниці – найбільший доступний для туристів об’єкт Другої світової війни. Як зазначає Іван Собран, він має сягати півтора кілометра – так кажуть угорські історики, хоча документальних підтверджень іще не вдалося отримати: архіви, що стосуються фортифікаційних споруд, досі втаємничені.

Чи є плани відкрити відгалуження бункера? «Плани – як у Гітлера! – усміхається Іван, закоханий у військову історію Європи. – Але потрібні інвестиції. Загадок тут маса. Є забетонування “вулиць”, зроблені в радянський час. Геолокатором ми, звісно, не “били” – то надто дорого. Але в 2014-му сканували ехолокатором, знайшли кілька замурованих порожнин, встановлена протяжність відгалужень 25 метрів, і треба розуміти, що пристрій показує лише по прямій. Свого часу голову села і підприємця, який орендував бункер, попередили, щоби туди носа не сували, бо може бути заміновано. До речі, через Грабівницю колись поїзд ходив, тож золото Третього рейху там може бути запросто!»

У 1939 році про те, що бункер так і не буде використаний у воєнних цілях, звісно, невідомо, і в гірському селі оселяються солдати й інженери. Попри намагання тримати в секреті будівництво, яке здійснювали винятково приїжджі військові, певний витік інформації таки стається, адже вони протягом п’яти років все ж контактують із селянами: харчуються, відвідують корчму, залицяються до дівчат, бувало, навіть справляли весілля і заводили дітей… За легендою, у Верхній Грабівниці у 1939-му «почали будувати шпиталь», але ж приховати на відстані в 300 метрів від села земельні роботи такого масштабу і надзвичайну кількість бетону – нереально…

«Місцевий дідусь розповідав, що йому вдалося побувати в бункері після завершення воєнних дій. Казав, що у казармі – ось це приміщення з вражаючою акустикою – залишилося дуже багато форми, амуніції, черевиків. А ось там, на території складів, лежали ящики із сухариками, бубликами, тушонкою, іншими консервами, у скляних пляшках – шнапс, ром, коньяк. Лишилася невелика кількість зброї, зокрема снарядів. До речі, біля цієї кімнати-зброярні якраз і є забетонування. Дідо пригадує, що в лікарні залишилося багато маленьких пляшечок з медичним спиртом, це він добре запам’ятав, бо тоді уперше і спробував, каже, що мав приємний запах. Йому та друзям тоді було по 16 років, хлопців ще не призвали ані в угорську, ані в радянську армію. Вони були тут одразу після закінчення боїв, і чоловік припускає, що радянські солдати могли умисно їх туди пустити, щоби перевірити, чи нема розтяжок, замінувань. Обійшлося. Пригадувала ці часи й бабуся, якій за 90, розповідала, що угорські вояки ходили на танці та навіть грали в самодіяльному театрі в селі», – говорить екскурсовод.

«Ось тут, у казармі, одночасно могли спати 150 чоловік, так експерти розрахували кількість ліжок залежно від площі приміщення. На таких об’єктах, як і на підводних човнах, обов’язковий вахтовий метод: частина працює, інша охороняє, інші відпочивають. Разом з медиками, офіцерами й інженерами тут легко могло бути до 500 людей. Але і в час воєнних дій тут ніколи не перебувало так багато людей. У ті два тижні, що тут точилися бої, лишилося 50-60 осіб. І, врешті, капітуляція. Тобто цей бункер не змінив хід війни, це зробила більше політика», – констатує Іван Собран.

Він розповідає: лінію Арпада облаштовували, застосовуючи напрацювання лінії Мажино (система французьких укріплень на кордоні з Німеччиною, збудована в 1929–1934 роках й удосконалювана до 1940 року, довжиною близько 400 кілометрів). Ця фортифікаційна система майже не відіграла ролі в обороні, і після докладного її вивчення угорці зупинили роботи на лінії Арпада. «Але цей бункер усе ж збудували, і саме таким масштабним. Чому? Досі на це питання ніхто не може відповісти. Навіщо саме тут, у селі Верхня Грабівниця, звели таку грандіозну споруду? Так, звідси гарний огляд і можливість обстрілу – три кілометри, мало де в Карпатах таке є, це складна місцевість. Але замість цього об’єкту могли побудувати кількасот невеликих оборонних об’єктів.

Основна функція бункера – заховатися від артобстрілів, авіації, бомбардувань. Тут ми маємо цілий комплекс: казарма, шпиталь, зброя, склади, припаси, всі комунікації. Є інформація, що військове формування могло протриматися тут два місяці в автономному режимі. Але такого ніколи не було. П’ять років роботи і вкладення надзвичайних ресурсів, масштаб яких навіть складно уявити, і – таке коротке перебування власне в епіцентрі воєнних дій… До речі, я ще не брався вивчати можливий кошторис, зрозуміло тільки, що він величезний. Зараз у нас є надія на нову цікаву інформацію: сподіваємося, що угорці все ж нададуть щось із архівів для вивчення. Не так давно стало відомо, що в Угорщині таки знайшлися документи про це будівництво. Досі ми мали інформацію лише зі спогадів, без документальних підтверджень. Є дві версії: папери знищені, бо місцевість, де перебували ці архіви, сильно бомбардували, а ще, що їх радянські війська вивезли з Будапешту в Москву. Разом з тим, угорські історики припускають, що дещо може бути в архівах, але до них нема доступу як до військових документів. Навіть у книгах угорських істориків, які вивчають лінію Арпада, присвятивши цій темі своє життя, про бункер є хіба згадка».

Екскурсовод, показуючи кімнатку, чи то радше нішу в стіні, колишню зброярню, де на полицях зберігалися гвинтівки і боєприпаси, нарікає: не можуть похвалитися надміром експонатів: «Якби ми відкривали тут музей років зо 20 тому, то нам би, може, і місця бракувало. Але “бізнес” зі збору металобрухту так тут процвітав, що добряче “почистили” не тільки бункер, але і всі Карпати. За останні 10 років чорна археологія неабияк прогресувала, нині важко щось знайти: перекопали й гори, знаючи, що тут був важливий оборонний вузол. У Колочаві, на Міжгірщині, бункер відкрили раніше нашого років на п’ять, також і місцеві позносили багато експонатів, там можна побачити амуніцію і навіть зброю різних держав. Ми ж шукали своїми силами, і, вважаю, для атракції мало би бути більше предметів. Ведемо розмову з угорським музеєм техніки Другої світової війни, може, щось з’явиться». Ми ж, завертаючи за ріг, бачимо дещо незвичне для мілітарі-туризму: для забави туристів у командному пункті тепер можна … продегустувати закарпатське вино.

Йдемо далі – до більших приміщень. «Збудований бункер у скелі – це піщаник, а не граніт. Копали “шахтарським методом”, за допомогою техніки, з бурами і перфораторами, застосовували передові на той час технології; у бункері є гідроізоляція, а штукатурка армована. Як бачите, ці кімнати по три метри, а бетонні стіни – метр, тобто викопували порожнини із стороною в п’ять метрів. “Чорної” робочої сили в армії ніколи не бракує; у нас такі частини називають “штрафбат” або “будбат”, а мій знайомий так переклав з угорської: “батальйон ненадійних солдатів” – це ті, кому автомат не довіриш, а лопату можна. А от фахівці-будівничі отримували дуже високу на ту пору платню, про це є згадки людей, інженери знімали житло у селі. До речі, є спогад про такого пожильця: старший чоловік розказував, що якось квартирант прийшов з роботи і став палити папери, багато, і вранці поїхав, а незабаром прийшла радянська армія, місцевих евакуювали. Ненадовго, на пару тижнів. І першими повернулися найенергійніші – підлітки, яким було дуже цікаво побачити, що ж тут будували, от вони першими і потрапили в бункер».

«Я ж сюди вперше потрапив у 2013 році. Кожна наступна екскурсія ставала цікавішою за попередню, і вивчаю, звісно, й досі. Буває, що і гості розповідають нам нове і цікаве. От днями турист, який сам підводник, розповів, що для перебування в цьому місці має бути особливий відбір солдатів: це або дуже дисципліновані люди, або, навпаки, найбільші відчайдухи, і що не кожна людина може тривалий час служити в таких умовах. Київські дослідники розповідали про бетон і походження елементів конструкції. Встановлено, що частина обладнання була з Німеччини, ось як ця арматура, дещо – з Румунії. Також нещодавно дізнався, що вже в 1988 році сюди приводили школярів на екскурсію», – каже Іван.

Він додає: «Так, ця споруда вражає. Але угорці програли війну як союзники Гітлера, бункер не відіграв важливої ролі навіть у ці якісь два тижні, коли на цьому вузлі точилися бої. «Тут знімали документальний фільм про лінію Арпада і цікаво поставили крапку фразою Наполеона: “Якою б геніальною не була ідея на війні, вона стане абсурдом, якщо війна буде програна”. Так і сталося. Втім, зараз сюди приходять люди, і їм цікаво. Та й нам цікаво. Тим паче, що так багато секретів тут ще чекають розгадки», – говорить Іван Собран в одному з тунелів, на стіні якого – знак запитання…

Текст: Алла Хаятова

Фото: Сергій Гудак

opinionua.com

 

28 жовтня 2018р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*