Внучка живописця Манайла закарпатка Тетяна Монич увійшла в тридцятку впливових дизайнерів України

Внучка живописця Манайла закарпатка Тетяна Монич увійшла в тридцятку впливових дизайнерів України
2017-го року закарпатка Тетяна Монич увійшла в тридцятку впливових дизайнерів України за версією видання «Салон. Interior Guide». На конкурс дівчина представила проект львівського магазину «Duna», над яким працював колектив заснованої нею студії MON design. Сьогодні у портфоліо Тетяни чимала кількість найрізноманітніших об’єктів в Україні і закордоном. Вона – представниця нового покоління дизайнерів, вільних від стереотипів, географічних рамок і умовних кордонів. Її офіс – онлайн-бюро, колектив – спеціалісти, що живуть у різних куточках планети. Інтер’єри Тетяни емоційні, комфортні, лаконічні, а ще вони мають здатність розвиватися разом зі своїми господарями.

 

– Знаю, що в тобі тече кров відомого закарпатського живописця Федора Манайла. Це вона тебе спрямувала в бік творчості і дизайну?

– Дійсно, Федір Манайло мій дідусь по маминій лінії. У нашій родині поважають мистецтво, хоча батьки обрали для себе правничу сферу. Але я змалку любила малювати, навіть прокидалася о 4 ранку, щоб нікого не розбудити, і бралася за олівці. Потім ходила на малювання, ліпку. Перший свій заробіток отримала, коли в 11 років виліпила з глини вази і продавала їх у невеличкому магазинчику в селі Доманинці під Ужгородом. Всі продала. Правда, згодом дізналася, що їх всіх купив тато, щоб підтримати мене. Але це мене не зупинило. З 5-го класу вирішила, що стану дизайнером інтер’єрів. Вдома завжди переставляла меблі, кожні 3 місяці щось міняла у своїй кімнаті і вітальні.

– Яким ти бачила своє майбутнє?

– Бачила себе на будівництві. Коли робота кипить, щось з’являється, оновлюється. Але є будівництво як будівництво, а є – як дизайн. На людей дуже впливає те, як і де вони живуть, що їх оточує. Це формує їхні думки, а відтак – реальність. Тому важливо глибше підходити до цього процесу. Наприклад, у комерційних закладах інтер’єр напряму впливає на потік клієнтів, а клієнти – на прибуток. Вдома кожна кімната має свої емоції. На кухні має бути по-одному, в спальні по-іншому. І як це чудово, коли твій простір повністю відображає тебе, стимулює і надихає. От я бачила себе реалізатором таких якісних перетворень.

– Але вступила все ж таки на міжнародні відносини.

– Виключно для того, щоб вивчити мови. Потім відразу поїхала до Праги вчитися на дизайнера інтер’єрів. Далі ще закінчила літні курси в Мілані. Це дало можливість зараз багато працювати закордоном.

– Що означає «бути дизайнером» у твоєму розумінні?

– Часто люди думають, що дизайнер – це дівчинка, яка міняє вазочки. Але в сучасному світі це дуже важлива професія. Люди стають більш свідомими. Вони думають, що їдять і де живуть. Вони більше цінують природу. Один мій знайомий архітектор сказав: «Всі люди раніше хотіли будувати замки, а зараз тягнуться до простоти думки». 80% свого життя ми проводимо в приміщеннях. А їхня якість пливає на якість вашого життя. Тому так важливо бути уважним і відповідальним, проектуючи інтер’єр. Певною мірою дизайнер проектує людині її життя.

– Головний тренд сучасної моди на інтер’єри – масова індивідуалізація. Дизайн не для всіх, але для кожного. Яким є свій стиль, вектор, концепція роботи?

– Пошук стилю, мені здається, процес безкінечний і триває все життя. Я стараюся вловити в людині емоції, якими вона живе. Це і визначає вектор конкретного проекту. Сама заряджаюся настроєм і відтворюю його в просторі. Ще важливо, щоб інтер’єр разом з людиною потім дорослішав.

– Ти молодий дизайнер, але вже маєш багато замовлень. Як тебе знаходять клієнти?

– Головне – почати працювати. І багато стукатися, щоб тобі відчинили. З кожної подорожі неодмінно приводжу 2-3 клієнтів. Буваю на виставках, розповідаю про себе, знайомлюся з людьми і таким чином напрацьовую базу. А далі вже сама робота говорить про тебе.

– 2017 року ти ввійшла в 30-ку впливових дизайнерів України за версією журналу «Салон. Interior Guide». Розкажи про проект, який ти представила на конкурс.

– Це магазин львівської фірми «Duna», яка виготовляє шкарпетки. Задача була непроста: невеличке приміщення, маленький бюджет, велика кількість товару. Ми подали ідею через призму емоцій. Розробили для них концепцію «Пеппі Довгапанчоха сучасного світу». Візуально був дуже стриманий лінійний інтер’єр, а на підсвідомому рівні відвідувачі магазину опиняються в гардеробній дівчинки Пеппі Довгоїпанчохи.

– Які інтер’єри ти ще робила?

– Офіси, магазини, будинки, квартири, кафе, навіть завод. Щодо локацій, то це Ужгород, Львів, Одеса, Київ, закордоном – різні регіони Німеччини і Франції.

– Які світові дизайнери тобі імпонують?

– Ті, які вміють створювати інтер’єри «поза часом». Наприклад, віллу Тугендхат, у 30-х роках минулого століття збудував архітектор Людвіг ван дер Рое. Вона знаходиться у Брно і є досі актуальною. Але на мене справляють вплив не тільки дизайнери. Це можуть бути письменники, композитори.

– Ужгородці дуже полюбили стильне сучасне кафе Folks. Знаю, що це твоя дизайнерська робота. Що підштовхнуло тебе до створення саме такого простору?

– Фраза Ф.С. Фіцджеральда : «Занадто багато чого-небудь – це погано, але шампанського багато не буває». Кольорова гама і декор кафе Folks асоціюється з цим іскристим напоєм. Для стін були спеціально розроблені мармурові шпалери, які нагадують піну. Золотисті світильники – бризки і бульбашки. «Смачні» деталі лимонного, полуничного і м’ятного кольорів завершують ідею.

– А якийсь звичайний предмет, образ може стати поштовхом для реалізації віртуозної ідеї?

– Дуже часто таке трапляється. Але натхнення потрібно тренувати. Це не те, що зовні, це всередині. Воно є, або нема. От зараз ми з тобою сидимо, а за вікном дерево. Ти бачиш в ньому одне, а я інше. Це сприйняття іде зсередини. Тому треба розвивати своє натхнення. І при потребі давати душі відпочивати, щоб воно з’являлося.

– Зараз ми з тобою знаходимося в недобудові. Це котедж. Тут житиме сім’я з маленькою дитиною. Яким буде цей простір?

– Він максимально відображатиме стиль життя цієї сім’ї. Вона дуже динамічна, цікава, любить подорожувати, тому інтер’єр асоціюватиметься з рухом життя. Акценти будуть зроблені на те, що ці люди пізнають світ крізь призму мандрів. Знову ж таки інтер’єр дорослішатиме разом з дитиною. Зараз їй 4, але навіть у 14 років цей простір буде актуальним для неї.

– Як функціонує твоє он-лайн-бюро?

– Нас восьмеро. Мої працівники з різних куточків України та з-закордону. Працюємо завжди в он-лайн режимі, з клієнтами на об’єктах зустрічаємося в різних куточках планети. Кожен відповідає за свою ділянку роботи, разом – за відмінний результат.

– Яка твоя мрія?

– Напевно, як і кожному дизайнеру, мені хочеться створити новий унікальний стільчик. Їх так багато, що зробити це дуже складно. Він має бути цікавим і впізнаваним. Щоб це зробити, треба досягнути високого рівня. А ще хочу продовжувати створювати простір та предмети інтер’єру, в яких люди відчувають любов до життя, забуті емоції та кайф.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко

Дизайнерські роботи: Тетяна Монич

 

13 листопада 2018р.
Çàãðóçêà...

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*