Віктор Бондар: В 2019 році прожитковий мінімум в Україні зросте на 6 доларів – ось це і є справжня політика уряду

 -        Чи голосували ви за введення воєнного стану в Україні? І якою загалом у цьому питанні є позиція депутатської групи «Партія «Відродження»?

Ми відмовились брати участь у цьому театрі. Ми не почули від влади відповіді на ключове питання: для чого? Які першочергові кроки плануються на ці 30 днів? Чи розриваємо ми дипломатичні, транспортні, торговельні та інші відносини з РФ? Які реальні військові загрози? Що дасть воєнний стан на території 10 областей? Що буде з валютним курсом? Які перспективи отримання траншу МВФ у разі ВС? Відповідей ми так і не отримали. Тож існує одне припущення: спочатку була спроба перенести вибори, а після провалу відбулася друга спроба, щоб знайти вихід з пікантної ситуації. Я чесно виступив і заявив про нашу позицію, і ми її витримали!

-        Наскільки, на вашу думку, актуальним є запровадження воєнного стану саме зараз?

Вже понад 4 роки на Донбасі тривають військові дії. Ми з вами пам’ятаємо найтрагічніші події – Іловайськ, Дебальцеве… Ми пам’ятаємо, як ще раніше відбувалася анексія Криму. І в жодному з цих випадків не говорили про запровадження воєнного стану. А після інциденту в Азовському морі, за крок до виборчої кампанії, Президент України вирішив, що це потрібно зробити терміново. Це свідчить про те, що ключовим питанням, яке вирішує воєнний стан, є перенесення виборів. Що для влади сьогодні на першому плані – внутрішньополітична ситуація. Що свої політичні питання вони хотіли вирішити за рахунок збройної сутички а Азовському морі. Це дуже цинічно!

Ми також виступили категорично проти того, аби під час воєнного стану обмежували права й свободи громадян. Бо, як відомо, воєнний стан дозволяє проведення обшуків без дозволу суду, інші обмеження прав громадян і бізнесу, які теоретично можуть бути використані не за призначенням. Особливо щодо «нелояльних» і «незручних».

Ще однією ключовою для нас позицією є заборона на обмеження свободи слова. Адже воєнний стан передбачає контроль за інформаційною політикою, а отже, можливість закриття телеканалів, вибірковий доступ до ефірних майданчиків опозиційних лідерів і тих, хто не згоден з думкою влади.

-        Минулого пленарного тижня, саме перед запровадженням воєнного стану, Верховна Рада рекордно завчасно ухвалила Держбюджет на 2019 рік. Ви голосували за нього?

Я голосував проти. І вночі, коли парламентська коаліція поспіхом «протягувала» цей бюджет, я все ж таки намагався переконати колег по парламенту, що він ще не готовий до голосування.

-        Що саме вас не задовольняє у державному кошторисі? Як би ви його оцінили?

Я хочу сказати, що, напевно, більш цинічного документу стосовно українців країна за останні 20 років не бачила. Згідно з цим бюджетом, пропонується додатково залучити в державну казну 9 млрд грн за рахунок підняття тарифів. Хто сплатить ці кошти? Звісно, громадяни України. Друге: цей бюджет не визначає жодних пріоритетів. Не передбачені ні стимули для відродження промисловості, ні потужні державні замовлення. Близько 400 млрд грн передбачені на виплату зовнішніх боргів – це майже 40% всього бюджету, хоча уряд мав час і можливість для реструктуризації боргу, але цього не зробив. Тим часом пенсії пропонується підняти лише на 5 долари впродовж року. Прожитковий мінімум зросте лише на 6 доларів за весь рік. Ось такою є справжня політика уряду. Їхнє головне завдання – протриматися до березня, далі якось дотягнути до осені – а там будь що буде. Тому, власне, я і не голосував за цей бюджет. 

-        Пане Вікторе, тема зниження цін на газ для населення активно обговорювалась у Верховній Раді, але жодного закону або постанови ухвалено не було. Чи може парламент насправді скасувати рішення уряду про подорожчання газу, чи це просто передвиборче «загострення» народних депутатів, які хочуть сподобатися виборцям і обіцяють те, чого зробити не можуть?

Я би сказав, що це скоріше загострення безумства української влади. Насправді люди вже шаленіють від того, що діється в державі, а особливо у питанні тарифів. Нинішні тарифи на газ – непідсильні для населення. За останні 4 роки газ подорожчав у 10 разів, електроенергія – у 3,5 рази. А на скільки зросли за цей самий час зарплати та пенсії? Фактично таку політику можна назвати комунальним терором з боку влади стосовно своїх громадян. І наша депутатська група вже два роки поспіль добивається зниження тарифів.

Ми зареєстрували в парламенті проект постанови №9252 і закликали лідерів усіх фракцій об’єднатися та спільно навести лад з тарифами в Україні, добитися перерахунку «роздутих» розцінок, за якими люди роками переплачували. Також ми пропонуємо на найближчі два роки запровадити мораторій на підвищення тарифів. Ціна газу, встановлена нині урядом, є корупційною. Газ українського видобування коштує 70-90 доларів. То чому нам пропонують його купувати за 300 доларів? Щоб вистачило на зарплати керівників «Нафтогазу України», які цього року тільки премій виписали собі на 1,2 млрд грн? Вибачте, зажерлися вже! Керівники державних підприємств отримують шалені заробітні плати, більші, ніж їхні європейські колеги... 

-        Наскільки більші?

Скажімо, зарплата Андрія Коболєва становить близько 31,5 тис. євро в місяць. Менше за Коболєва отримує керівник британської компанії Ofgem (Великобританія) – 26,7 тис. євро, керівник французької Engie – 19,7 тис. євро щомісяця, литовської компанії – 16,4 тис. євро, румунської – 7,5 тис. євро. Очільник «Нафтогазу України» сьогодні отримує третю за рівнем заробітну плату в Європі. Він закладає собі на зарплату майже 2 млн грн в місяць, це в 150 разів більше, ніж середня зарплатня в Україні. За що? За які такі визначні досягнення? Причому уряд підтримує та стимулює цю політику. Тому наша депутатська група виступила з пропозицією обмежити зарплатні апетити пана Коболєва та інших керівників державних підприємств-монополій, які збагачуються за рахунок держбюджету…

-        Яких ще компаній це стосується?

Наприклад, в «Укрзалізниці» та «Укрпошті» аналогічна ситуація. Зарплата нинішнього керівника «УЗ» Євгена Кравцова входить до трійки найвищих у Європі: він отримує близько 30 тис. євро в місяць – це близько мільйона гривень. Плюс премії, які всі вони собі виписують. Так ось, керівники двох структурних одиниць  залізниці Великобританії отримують 79,8 тис. євро щомісяця на обох. Керівник залізниці Франції – 38,2 тис. євро. При цьому рядовий працівник «УЗ» отримує щомісяця в середньому в 228 разів менше, ніж Євген Кравцов. А оклад машиністів локомотивів у 190 разів менший за ставку керівника «Укрзалізниці». А як ефективно той керував? Та ніяк! Не зробив нічого корисного для галузі!

Щодо керівника «Укрпошти», то від серпня він отримує зарплату, яка становить 744 тис. грн плюс 15% премії. І ці здирники ще сміють ставити ультиматум, що закриють 7 тисяч поштових відділень і не носитимуть пенсії по селах, бо, бачте, це нерентабельно! Якби мені на місці глави уряду ставив ультиматум керівник державного підприємства, я б звільнив його за 2 хвилини – і на тому поклав край.

uzhgorod.net.ua

  Надіслати другу