Невинний Невицький. Замок-підсніжник, зведений «на дівочій крові і грудному молоці», мало не продали камінням на кубометри

Точка тяжіння. Залишки мурів на пологій горі неподалік від Ужгорода, у селі з відповідною назвою – Кам’яниця, завжди були магнітом не тільки для закарпатців. Невицький замок – це про любов. Прогулянки вихідного дня, невеличкі втечі від міського життя, романтичні зустрічі, сімейні пікніки, найкращий фініш веломаршрутів та милування метеоритним дощем. Осередок цього – один із найвідоміших і найбільш таємничих замків Закарпаття – Невицький.

Він не належить до найкраще збережених фортець краю, тут першість за Ужгородським замком, Паланком у Мукачеві та Сент-Міклошем у Чинадієві, але тут точно багато серця. А ще – знань. Бо ж цей замок має свого лицаря, дослідника, хранителя, і йти в кам’яне царство поблизу Кам’яниці найліпше саме з ним. Це археолог Олександр Дзембас: кажемо «Невицький» – розуміємо «Дзембас», кажемо «Дзембас» – розуміємо «Невицький».

– Відчуваєте автентику? Відчуваєте. А ще багато молодої енергії. Два десятиліття тут працюють волонтерські археологічні табори, і завдяки молоді маємо про замок знання. Молодь з усієї України, а також іноземці, яких об’єднує небайдужість, любов до історії та це особливе місце. Тут були сотні дітей з усіх регіонів держави – Заходу, Сходу, і, до речі, я певен, що жоден із тих, хто за ці роки тут побував, не став «там» бойовиком, натомість усі передружилися і спілкуються далі. Невицький замок став точкою об’єднання. Але нумо до самого замку. Раніше було відомо, що він належить до XIV століття. Але вдалося з’ясувати, що замок уже був у XIII і мав кілька етапів перебудови. Вигляд, який можемо уявити собі зараз, набутий приблизно в середині XV століття. Збудована башта-барбакан, у скельному моноліті видовбана зовнішня стіна, завершено основні конструктиви. Завдяки дослідженням виявили, що замок мав ще одну зовнішню стіну, яку зробили з дерева і глини, вона замикала палісад (територію, де проживало населення та гарнізон) на підступах до фортеці. Але його ще досліджувати й досліджувати!

Середина XV століття – розквіт Невицького замку. Опісля були лише незначні внутрішні перебудови, мури ж завершили зводити саме тоді. Замок проіснував до середини XVII століття, до 1644 року, коли його зруйнував трансільванський князь Дьордь Ракоці, а загалом фортеця пережила три цикли знищення й відбудови. Утім, основна принада – відсутність пізніх добудов, тобто автентичність, це дуже цінують зараз. Невицька фортеця пов’язана з добою Відродження, адже нею володіли італійці за походженням графи Другети, які з королем Карлом Робертом із династії Анжу потрапили до Угорського королівства, де монарх і подарував їм кілька замків.

– Як археолог запевняю: це видатна споруда й пам’ятка, з XIV століття будівельники використовували тут найпрогресивніші технології й матеріали свого часу. Наприклад, у будівлі знайдені вітражі, які датуємо тим періодом. А сенсація замку – це водогін, збудований у середині XV століття! Його спорудили одночасно зі зведенням рову й останньої захисної стіни. Вода йшла знизу догори! Тогочасні інженери використали закон сполучених посудин, це чиста фізика. Але річ у тім, що цей закон Блез Паскаль сформував і довів наприкінці XVII століття! Будівельники використали цей принцип суто емпірично, спорудили на сусідній горі водозбірники, сполучили їх із замком дерев’яними трубами: вода йшла вниз, а потім через перепад висот піднімалася вгору й заповнювала зовнішній рів. Колодязь, який є всередині, ще не досліджували. Прогнозуємо, що він XVII століття.

Із нотками закоханості в голосі наш гід розповідає про те, що було в залах (саме стоїмо посеред кам’яних галерей), у баштах, як сполучалися поверхи, яким був міст, що ним завозили будівельні матеріали: їх здебільшого доставляли з території, яка нині має відповідну назву – Кам’яниця. Використовували підйомник, так званий «журавель», що працював за принципом противаги, один або два охоронці могли самі підняти чи опустити важезний міст, це на той час теж було передовим інженерним рішенням. Інформацію про замок порціями відкривають протягом нового часу та й досі. Невицький повний загадок.

– Протягом років трьох я не міг зрозуміти, навіщо в замку побудували два мости відносно поруч, адже міст – це завжди послаблення захисту замку. Розгадали завдяки колезі з Португалії, архітектору, який запитав: «А ви пробували возом піднятися наверх і спуститися?» Археологічно вдалося з’ясувати, що, певно, з будівництвом замку дуже поспішали. Вози з камінням, розчином і таким іншим заїздили через один міст, розвантажувалися й виїздили через інший, тимчасовий.

Саме каміння й спричинилося до цієї історії, що досі триває – історії зв’язку замку і його хранителя. Молодий історик Ужгородського державного (нині національного) університету Олександр Дзембас вирішив досліджувати городища й фортифікацію Верхнього Потисся. Замки цього регіону розташовані здебільшого саме на городищах, це стосується й Невицького. От під час розкопок 1991 року, коли зруйнувалася радянська система охорони пам’яток, а нова лише мала будуватися, він почув розмову…

– Був хаос, ніхто не знав, що робити з цими пам’ятками, замками… Я просто копаю, я ж археолог. І стаю свідком роботи комісії. Не знаю, що в них було на меті, чи продати, чи, може, щось тут зробити. Приїхала комісія, мене ніхто навіть не спитав, що я тут роблю з лопатою. І якийсь їхній експерт (я юнак, нікого не знаю) цікавиться: а як визначати вартість об’єкту? Це зараз є надскладна методика, яка дає змогу вирахувати можливу вартість, тоді ж… І лунає пропозиція: мовляв, погляньте, замок стоїть, з каменю, а камінь має якусь кубатуру, поряд маємо кам’яний кар’єр, давайте порахуємо об’єм, помножимо на ціну куба й матимемо суму… Я це сам чув! І в ту мить я переосмислив і наукову тему, і все взагалі. Я ж іще ніхто, юнак-археолог, я цією темою ще не займався, але хтось же мав розпочати. Тепер, слава Богу, є послідовники, є хлопці-історики, які починали дітьми тут, у таборі, як Ігор Прохненко, інші, а тоді я став першим. Ми ж повинні хоч ось це врятувати! У мене принципова позиція: кожен замок повинен мати свого дослідника, хоча б одного! Я став дослідником Невицького.

Олександр Дзембас певен: Невицький замок має величезне значення не лише для Закарпаття та усієї України, а загалом для Карпатського регіону, для розуміння історії цих земель. Твердиня пов’язана з кількома країнами Європи, відігравала стратегічну роль контролю над великим торговим шляхом, який ішов Ужанською долиною. Тим безглуздішою була історія, яка тривала до 2018-го, коли замку… не було. Не існувало офіційно на паперах, не було відповідального, споруда не значилася ніде «на балансі».

– Зберігати пам’ятки історії й культури зобов’язані передовсім органи місцевого самоврядування. Тим більш дивною була історія, про яку ми дізналися постфактум, під час чергової археологічної експедиції. З’ясувалося, що на території Кам’янецької сільської ради «виявили безгосподарну житлову споруду» – саме так значилося в паперах 2010 року. Що таке пам’ятка? Вона має свою територію, палісад, підступи, врешті, так званий сервітутний доступ дороги тощо, і цим вона відрізняється від будь-якої «будівлі», її охороняє держава. Але в газету Ужгородської районної ради дали оголошення, аби власник «безгосподарної нежитлової споруди» зголосився. Затим рішенням Ужгородського міськрайонного суду замок, точніше, оту «безгосподарну споруду», передають на баланс сільради. Відтак стало можливим усе те, що зараз тут відбувається і про що я не дуже хочу говорити (впритул до замку триває масштабне будівництво відпочинкового комплексу – прим. авт.). Це велика небезпека для пам’ятки, і не лише цієї. Про це давно говоримо, не завжди нас чують: Закарпаття – єдиний регіон України, де відсутні заповідники, які б убезпечували історико-архітектурні пам’ятки.

Невицький замок був і є в реєстрах як пам’ятка національного значення, та сільську раду це не зупинило назвати його «безгосподарною спорудою», яка, звісно, має зовсім інший режим охорони та господарювання поруч. Правова колізія, а власне безглуздість, завершилася лише влітку 2018-го, коли нарешті вдалося рішенням Апеляційного суду передати Невицький замок на баланс області. Тоді ж знову заговорили про те, що «із замком треба щось робити». Тимчасом готельно-ресторанний комплекс, який зріс під боком фортеці, навіть збудував копію вежі, яку так само, як і оригінал, видно з дороги, а відвідувачі йдуть до замку через величезний будмайданчик, який розгорнули за лічені метри від фортеці, просто на території давнього городища.

Про реконструкцію Невицького замку «предметно» говорять уже зо два роки, на початку 2018-го область навіть виграла грант Євросоюзу на суму понад 10 млн грн, тоді ж обіцяли до кінця року почати реставраційні роботи. Декларували це завзято, бо 2018-й у Європі оголосили роком збереження та відродження пам’яток історії й культури. Власне, саме про реставрацію говорять чиновники. Фахівці натомість кажуть, що треба говорити про консервацію та часткові ремонти ділянок, які слід вважати аварійними, але й це можливо лише після ґрунтовних досліджень. Але безвідносно до термінології і бачення майбутнього Невицької фортеці досі нічого не відбувалося. Аж до 11 березня 2019 року, коли про замок нагадали … сам він та природа.

У ніч проти понеділка впав дах донжону – великої вежі. Про це Олександр Дзембас застерігав роками, найбільше побоюючись, аби не сталося трагедії. До слова, справами пам’ятки, яка вже перетворилася на сиві кам’яні мури, опікувалися ще за часів Австро-Угорщини та тоді, коли Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини, у 1920-ті роки вперше й відбудували дерев’яні дахи на двох вежах (стріха малої башти впала кілька років тому). У 1968-1970 роках зробили капітальну консервацію руїн, з тих часів і лишилася залізна балка, підведена до великої вежі.

11 березня закарпатці, прокинувшись, прочитали новину про те, що вже не побачать знайомого силуету на горі. Дехто навіть оптимістично повірив у початок робіт: Закарпатська ОДА, ніби передчуваючи чи прочитавши прогноз погоди, пішла на випередження і 9 березня анонсувала демонтаж даху башти й закриття фортеці від туристів. Ще ввечері 10 березня загрозливий скрип стріхи під вітром зафіксували відвідувачі. На щастя, під час падіння конструкції на території фортеці нікого не було, дах упав, не пошкодивши й стін.

«З Невицького замку впав дах. У Закарпатській ОДА сказали, що це все Погань-діва», – так жартують ужгородські гумористи. «Штатний привид» фортеці, зла володарка чи навіть чаклунка – основна його легенда. Поруч із оповідкою про дівчину лихої вдачі побутують похідні історії. Мовляв, вона хотіла зробити мури найміцнішими й вирішила додавати в розчин не лише класичний інгредієнт – курячі яйця, але й молоко, а саме грудне. Для цього в місцевих породіль його відбирали, немовлята гинули з голоду. Затим Погань-діва вирішила зміцнити мури ще й кров’ю незайманиць. У фортецю звозили незаміжніх панянок, так буцім і з’явилася назва місцевості (поруч село Невицьке) та замку: «Невістський» замок, від слова «невіста», дівчина. Звісно, є версії, включно з традиційною оповідкою про нещасливу закохану, що кинулася з вежі, і про те, що в замку «невіст» охороняли від ворога…

А тимчасом уже пора охороняти сам Невицький замок – від часу. Про плани досі говорять чиновники, наразі – лише говорять. А люди продовжують відвідувати місце, що, скинувши рясні сніги довгої зими, а заразом і аварійний дах, таки лишається точкою тяжіння, магнітом над Ужанською долиною…

– Моє улюблене місце в замку? Отут, на стіні, звідки зараз уся Ужанська долина як на долоні. Коли триває табір, я прокидаюся дуже рано, на світанку, тут усе в ранковому серпанку. Спостерігаю, як він потроху розсіюється, і це такі моменти, коли шкодую, що нема під руками фотоапарата… Тут – туман просто під тобою, тут – розрив, у якому проглядається згин річки, тут відчуваєш, що ти на горі, над долиною. І стоїш, як на небі, під тобою – хмари…

Хранитель Невицького замку Олександр Дзембас уранці після звістки про падіння даху процитував вірша з британської пісенної гри 1744-го року, London Bridge Is Falling Down, де змінив Лондонський міст на «наш, Невицький, замок»:

Our (Nevitsky) castle is falling down,

Falling down, falling down

Our castle is falling down,

My fair lady!

Але абсолютно точно, що мрія про збереження Невицького, який не винний у байдужості відповідальних, і про нову його славу – жива, і вона міцніша за мури твердині Ужанської долини.