„Євреї на Закарпатті”: короткий історичний нарис. Jews in Transcarpathia: a brief historical outline

Він побачив світ англійською мовою та паралельно українською, у перекладі Надії Кушко. Особливість невеликого за об’ємом видання в тому, що наукова розвідка вийшла з друку масовим тиражем.
Це означає, що об’єктивна, виважена інформація, пошук якої вимагав від ученого опрацювання значного пласту наукової літератури, стане доступною широкій громадськості не тільки Закарпаття, але й в цілому по Україні, інших держав Європи, США, Канади тощо. Нова книга ілюстрована архівними та сучасними фотографіями, які вдало доповнюють її зміст.
Короткий нарис (усього 28 стор.) дає можливість простежити життя єврейської громади, присутність якої в реґіоні бере свій початок, принаймні, у 16 столітті. На історичні русинські землі, які на той час були складовою частиною Угорського королівства, євреї втікали з польсько-литовської Речі Посполитої, рятуючись від погромів, пов’язаних із повстанням гайдамаків в Україні та політичної нестабільності внаслідок трьох поділів Речі Посполитої. У більш пізні епохи євреї потрапляли на Підкарпатську Русь в обозі відступаючої з Галичини австро-мадярської армії під час Першої світової війни та в часи утворення першої Чехословацької республіки.
Ще за часів імператора Йосифа ІІ Австрійська імперія у дусі Просвітництва прийняла закон, відомий як Толерантний патент (1781 р.). Цей закон вигідно вирізняв тодішню багатонаціональну Австрію від інших держав Європи, адже усував багато політичних і економічних обмежень, з якими євреї стикалися в інших європейських державах. Це стало запорукою в цілому добросусідських відносин русинів та євреїв протягом більш як двох століть. Загальновідомою є риса національного характеру русинів – неконфліктність і терпимість до вірувань та національних особливостей своїх історичних сусідів. Тому вартим уваги є факт: Підкарпатська Русь належить до тих небагатьох місць у Центральній та Східній Європі, де ніколи не відбувалося погромів.
Жвава єврейська громада Підкарпатської Русі, чисельність якої у 1930 році сягала 102500 чоловік, була повністю винищена внаслідок депортацій 1941 року та найстрашнішої в історії людства трагедії – Холокосту, вчиненого фашизмом. І лише поодинокі члени тої громади по закінченні Другої світової війни повернулися у рідні краї, щоб відродити єврейську громаду, що утворилася з числа 12-ти тисяч євреїв переселенців на Закарпаття з інших частин Радянського Союзу.
Видання побачило світ завдяки спонсору Стефану Молдовану, який народився 1923 року в Сваляві, а нині живе у Канаді, де довгий час працював інженером атомних електростанцій, далі – консультантом у цій галузі. Він один із тих небагатьох представників єврейської громади краю, якому вдалось уникнути в 1944 році депортації до фашистського табору смерті Освенцим. Разом з братом його врятувала русинська родина з-під Мукачева. До речі, С.Молдован – один з тих, хто сьогодні, висловлюючи вдячність нашому краю за свій порятунок, активно сприяє відродженню на Закарпатті русинських недільних шкіл.
Видавництво безкоштовно передасть значну частину тиражу масовим бібліотекам Закарпаття, інших регіонів України, навчальним закладам, єврейським громадським організаціям тощо.
Частину тиражу видавництво планує поширити серед студентів та викладачів МАУП – Міжнародної академії управління персоналом. Ця установа опинилася у центрі скандалу, пов’язаного із випадками відвертого антисемітизму в сучасній Українській державі. Саме це змусило Президента України В.А.Ющенка на знак протесту вийти з наглядової ради відомчого видання МАУП – „Персонал”. У поширеному 5 грудня ц.р. повідомленні прес-служби глави держави (http://main.pravda.com.ua/news/2005/12/5/36349.htm) В.Ющенко засудив політику МАУП. Тут наголошується, що ця установа „систематично дозволяє собі публікації, які можна розцінити як матеріали антисемітського змісту”. Викликає стурбованість те, що в Ужгороді функціонує один із підрозділів МАУП – його Закарпатський інститут ім. А.Волошина, і студентство може знаходитись під впливом антисемітських висловлювань, поширюваних київськими фахівцями цього навчального закладу.
Варто пам’ятати: корінне населення Підкарпатської Русі – русини, яке до цього часу не визнано в Україні окремим народом, в усі історичні епохи проявляло толерантність та повагу, терпимість по відношенню до інших національних громад краю, у т.ч. й до євреїв. Це той приклад, який варто наслідувати молодим поколінням Закарпаття. Нове видання у цьому відношенні – на вістрі часу.

Валерій Падяк

 

16 грудня 2005р. -->