Життя, як смертельний номер: Історія легендарного фокусника із закарпатським корінням

Історія Гаррі Гудіні – найвидатнішого фокусника усіх часів та народів саме про це. Про злети і падіння, божевільний ризик і про життя, як ходіння лезом ножа.

…Нині маленька мініскульптурка великого Гудіні є одним із популярних туристичних місць Ужгорода. Скульптура стоїть на постаменті біля однойменного готелю, на площі Богдана Хмельницького.

Автор цього мінітворіння – відомий також завдяки іншим мініскульптуркам Михайло Колодко. Після урочистого відкриття скульптури в Ужгороді її відразу ж подарували Будапешту – місту, в якому народився Гудіні. Однак через деякий час ілюзіоніст знову з’явився, наче нізвідки, в Ужгороді. Воно й не дивно, адже Гудіні – ілюзіоніст. Після повернення скульптура стоїть на своєму звичному місці біля готелю.

Більше того, мініпам’ятник уже встиг «розжитися» кількома додатковими замками, які на ілюзіоніста одягнули жителі міста. Адже, за задумом авторів, кожен бажаючий може прикріпити на Гудіні свій недозволений «замок-проблему» і фокусник посприяє її вирішенню так само, як свого часу спритно звільнявся від неймовірних пут і вузлів.

Ви запитаєте, яке відношення ілюзіоніст зі світовим ім’ям має до Ужгорода? Мало хто знає, що саме звідси походить його коріння.

Бабуся Гудіні із рабинської сім’ї Вайс народилася та проживала в селі Йовря (тепер Сторожниця на Закарпатті).

Як свідчать документи, майбутній фокусник народився в Будапешті в рабинській сім’ї, хоча сам Гудіні стверджував, що місцем його народження є американський штат Вісконсин.

Його справжнім ім’ям було – Ерік Вайс. Він народився 24 березня 1874 року в Будапешті в дуже релігійній єврейській родині. У 1878 році сім’я хлопчика емігрувала до США. У місті Аплтон (штат Вісконсин) батько Еріка – Мейер Самуель Вайс – став рабином у реформістській громаді.

Атмосфера, в якій виховувався хлопчик, була не надто привітною: батько мав непростий характер, був похмурим і ставився до дітей дуже стримано, якщо не сказати прохолодно.

Однак, незважаючи на це, природа нагородила Еріка веселою вдачею і допитливим розумом. Як і кожній дитині, йому було надзвичайно цікаво, що ж знаходиться всередині кожної іграшки. Пізніше він почав розбирати і збирати настінні годинники. Найцікавіше те, що після цього вони працювали! Трохи пізніше Ерік майже цілими днями просиджував із замками, стрічками, картами, мотузками і монетами, вивчаючи і придумуючи всілякі фокуси. Він навіть устиг певний час попрацювати в слюсарній цеху з метою досконально вивчити принцип роботи замків. Хлопець також приділяв велику увагу своїй фізичній підготовці, займаючись вправами, які розвивали мускулатуру, гнучкість суглобів, витривалість.

Одного разу в його місто приїхала циркова трупа Джека Хефлера. Щоправда, попри всі намагання, у трупу Еріка не взяли, але це було непоганим початком – він показав унікальний номер, який придумав самостійно, можна сказати, свій перший номер. Будучи підвішеним за ноги, хлопчик бровами і повіками зібрав усі голки на підлозі. Відомий циркач Хефлер схвально відгукнувся про його уміння, і це остаточно утвердило хлопця у виборі свого покликання.

Із тринадцяти років, після переїзду сім’ї до Нью-Йорку, Ерік разом зі своїм братом Теодором починає виступати на провінційних заходах: ярмарках, виставках, благодійних вечорах.

Одного разу до рук хлопцеві потрапила книга знаменитого ілюзіоніста і мага Роберта Гудина «Мемуари Роберта Гудина, посла, письменника і мага, написані ним самим». Ця книга дуже надихнула Еріка, і після її прочитання він вирішив змінити прізвище. З тих пір його творчим псевдонімом стало – Гаррі Гудіні.

На початку кар’єри в його творчому репертуарі основне місце займають трюки із самовизволення від наручників та водних резервуарів. Також він неодноразово навідується із репортерами до в’язниці, аби продемонструвати їм трюк свого непомітного зникнення з тюремної камери.

У 1894 році Гаррі придумує свій знаменитий номер «Метаморфози». Його суть полягала в тому, що в дерев’яному ящику із замками замість спочатку поміщеного туди Гаррі виявлялася його симпатична асистентка.

У 1899 році Гаррі разом із дружиною робить турне по Європі. Тамтешня публіка була не особливо досвідченою в сенсі фокусів. Великий успіх йому приніс номер «Зникнення слона» – накрита оксамитовою тканиною тварина зникала відразу ж при зриванні з неї полотна. Також був дуже популярним номер, коли Гаррі з кайданами на замках і чавунним вантажем скинули просто в Темзу.

На піку своєї популярності Гудіні навідувався навіть у Росію, де побував у 1903 і в 1908 роках. Саме там він із незмінним успіхом продемонстрував номер зі зникненням із карцерів таких суворих в’язниць, як Бутирка в Москві і Петропавлівська фортеця в Санкт-Петербурзі.

Що стосується особистого життя, то в Еріка було дві жінки, яких він любив: його мати Сесілія і дружина – Вільгельміна Беатріс Ранер, яка незмінно супроводжувала його у всіх гастролях. Її знали як асистентку Бесс.

Утім мама для Ері завжди залишалася ніжно коханою жінкою. Вона була тією, яка незмінно вірила у нього і в усьому його підтримувала. Дитячою мрією Гаррі було озолотити маму. Адже матеріальне становище сім’ї завжди було скрутним.

Обіцяне в дитинстві мамі він таки втілив у життя. Сталося це в 1912 році, коли він демонстрував на Бродвеї свій знаменитий трюк зі звільненням із мотузок на висоті двадцятого поверху. На його прохання директор розрахувався з ним саме золотом. Пізніше він сам згадував, що мить, коли він висипав перед Сесілією блискуче золото, була найщасливішою у його житті. Коли матері не стало, його горю не було меж. Він цілими днями пропадав на кладовищі, розмовляючи з мамою…

А ось знайомство Гаррі зі своєю майбутньою дружиною відбулося за досить дивних і навіть трохи комічних обставин: під час демонстрації одного зі своїх фокусів Гаррі зіпсував Вільгельміні сукню, випадково бризнувши на неї кислотою. Прекрасна дівчина, захоплена трюками талановитого ілюзіоніста, прийняла вибачення, а Гаррі пообіцяв, що його мати зшиє для Вільгельміни ще кращу сукню. Через три тижні молоді люди одружилися. У їхньому житті бували різні моменти, але вони ніколи не розлучалися. Бог не дав їм дітей, але вони настільки сильно хотіли мати дитину, що придумали собі насправді неіснуючого сина, і назвали його Меєр Семюель.

Життя Бесс ніколи не було спокійним – вона завжди боялася втратити Гаррі, адже його професія була пов’язана із шаленим ризиком. Чого тільки вартий епізод у Детройті, де він у наручниках кинувся в зимову річку і під кригою звільнився від кайданів. Або його звільнення від наручників із могили завглибшки в шість футів під час гастролей у Лос-Анджелесі.

Таке, повне несподіванок, життя спочатку тішило Бесс, але згодом почало втомлювати.

Заповзятливість, з якою Гаррі тренував свою витривалість і силу, викликає повагу. Він міг майстерно вигинатися, тим самим змінювати обсяг своїх м’язів. У його будинку була ванна спеціальної глибини, де він робив затримку дихання, а пальцями ніг міг розв’язати будь-який мотузковий вузол. Про те, що він відточив до досконалості трюки з картами і краще, ніж будь-хто, розбирався в механізмі замків, і говорити зайве.

Він ніколи не прагнув охопити свою роботу серпанком таємниці, скоріше, навпаки: його перу належать такі книги, як «Викриття Роберта Гудіні», «Торговці чудесами і їх методи», «Фокусник серед духів».

Тож не дивно, що він свого часу боровся та майстерно викривав популярних тоді медіумів, які начебто розмовляли з померлими, тощо.

Його життя і смерть до сих пір оповиті таємницями. Він помер напередодні Дня всіх Святих – 31 жовтня 1926 року в лікарні Грейс, що в Детройті. Йому було 52 роки. До лікарні його поклали 25 жовтня з перитонітом. Лікарі стверджували, що Гудіні не проживе й кількох годин, він же боровся зі смертю майже тиждень, у черговий раз доводячи, що наука ще багато чого не знає про можливості людського організму.

Офіційною причиною смерті став розрив апендикса і, як наслідок, гнійний перитоніт, отриманий у результаті ударів у живіт від студента-боксера, якого цікавило, чи правда, що Гудіні може витримати будь-які удари. Ефект несподіванки зіграв злий жарт – Гаррі просто не встиг напружити м’язи преса. Друга версія – отруєння недоброзичливцями.

Як би там не було, але цього дня світ утратив дійсно непересічну особистість. Такі люди, здається, народжуються раз на сторіччя. Особистості, які реалізовують сповна свій талант, йдуть уперед до своєї мрії, ризикуючи усім. Знають, чого вони хочуть, навіть якщо життя перетворюється на божевільний смертельний номер.

Христина БІКЛЯН, Карпатський об’єктив

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу