Відпочиваємо в Карпатах (частина 2)

Стомившись від буденної роботи та нудних політичних подій всередині країни, громадяни України почали користуватись своїм законним правом на відпустку.

 

Національний природний парк "Синевир"

Дорога до "Синевира" була довгою. 135 км від Солочина гірськими дорогами довелося долати близько 3-х годин із зупинками на перевалах. Шлях до природного парку був унікальним тим, що пролягав через п’ять перевалів, з яких вимальовувалися просто казкові види.

Синевирський національний парк розташований на території Міжгірського району, який вважається наймальовничішим куточком Закарпаття. Міжгірщина вабить мандрівників лісистими горами, підхмарними полонинами, швидкоплинними ріками Теребля і Чорна Ріка та цілющими джерелами мінеральних вод.

Воловецький перевал
Ще посилання
Відпочиваємо в Карпатах (частина 1)
Заметки в дорожной пыли: Часть 6 - Таджикистан (окончание)
Заметки в дорожной пыли: Часть 5 - Таджикистан (начало)
Дорогою до нього не можна було не помітити, що в Карпатах активно розвивається туризм, якщо не на державному, то точно на приватному рівні. Згадане мною вище Солочинське "котеджне містечко" не є поодиноким явищем. Скрізь, де є можливість, будуються котеджі, облаштовуються підйомники й організовуються справді хороші умови для зимового відпочинку.

Взимку туристи приїжджають у Карпати покататися на лижах і санках, а влітку ходять у походи, проводять екскурсії до мальовничих місць, відвідують міста Західної України, багаті замками, палацами, фортецями.

Початок Національного парку "Синевир"
Від туристів місцевим жителям чимало користі. Для багатьох з них, вони – єдине джерело прибутку, а для екології Карпат туристів можна назвати одними із головних ворогів екосистеми. Вони неначе смерчем проносяться по горам і галявинам, залишаючи після себе купи сміття.

Цю тематику ми неодноразово піднімали в І-РЕПОРТЕРІ, і вона лишається актуальною й нині. Прикро, що на заповідній території є не лише природні гори, а й створені людиною – гори сміття.

Сміття біля ресторанів в Національному парку
Слід відзначити, що біля самого озера та вздовж національного парку сміття не так багато, проте на в’їзді до нього та біля ресторанів значні площі землі зайняті переважно пластиковими відходами, які чомусь ніхто не прибирає. Прикро, що українці й досі не навчилися цінувати красу природи.

А цінувати дійсно є що. Чисте повітря, високі гори, відсутність шуму, за винятком співу пташок та плину річок, воду з яких можна пити! Дорогою до озера Синевир, одного з найбільших озер України, є близько 10 "будиночків" з написом "Чиста джерельна вода. Пийте на здоров’я".

Статуї Синь і Вир
Про озеро Синевир склали легенду. Власне, весь Карпатський край повен легендами, здебільшого на тему нещасного кохання. Ось і відносно створення озера теж ходить легенда на цю тематику. Жили собі якось дівчина Синь та хлопець Вир. Кохали вони один одного, проте батько дівчини був проти шлюбу. На вимогу батька хлопця було вбито, а дівчина від горя наплакала ціле озеро, яке стало носити назву Синевир. Біля озера стоять статуї, неначе пам’ятники, Сині та Виру.

Насправді ж озеро, яке знаходиться на висоті 989 метрів над рівнем моря, утворилося в післяльодовиковий період внаслідок перекриття річкової долини зсувами. Улоговина заповнилась водою трьох гірських струмків. Розмір озера та глибина змінюються в залежності від кількості опадів. Середня площа – 4-5 га, глибина - 8-10 метрів. Найглибша точка – 22 метри. У прозорій холодній воді добре почувається форель озерна, райдужна та струмкова. Цікаво, що риба дуже голодна і з радістю їсть усе, що кидають їй туристи. А варто лише опустити ногу в озеро, як до неї одразу припливе цілий косяк форелі і почне її "пощипувати".

Озеро Синевир з висоти пташиного польоту схоже на око, тож його називають ще "Морським оком". Вздовж нього красуються стрункі ялини, вік яких сягає 140-160 років.

Озеро Синевир
Навесні озеро охоплює понад 7 гектарів, а от літньої пори зменшується майже вдвічі. Водойма має тріщини, через які вода витікає в струмочки. Втім у Синевирському національному парку запевняють, що загрози зникнення озера немає.

Національний парк відвідують як українські, так і закордонні туристи, кількість яких щороку збільшується. За сезон сюди приїжджає до п’ятдесяти тисяч туристів.

Купатися в озері заборонено, проте можна плавати на переправі, чим користуються гості "Синевира". Вода дуже чиста, можна навіть побачити дно.

Крім озера, в Національний парк багатий флорою і фауною. З лісової фауни водяться олень, косуля, дикий кабан, вовк, куниця, рись, ведмідь тощо. З птахів – глухар, дятел, канюк звичайний та ін. Звісно, раніше тваринний світ був значно багатший, проте люди винищили чималу кількість тварин, та й тих, що залишилися, продовжують вбивати. Місцевий ресторан, зокрема, пропонує "екзотичні" страви з лісових мешканців.

Шипітський водоспад

Останнім пунктом мого пристанища був Шипітський водоспад. Власне Шипіт відомий не лише ним, а й фестивалем, який розпочнеться вже 4 липня, а про водоспад ходить легенда. Знов таки: нещасне кохання пастуха до значно багатшої дівчини призвело до фатального наслідку: батько дівчини був проти стосунків, хлопця вбили, а дівчина почала плакати, і так утворився водоспад. Шепіт водоспаду немов нагадує про цю історію.

Водоспад не є найвищим в Україні, проте менш красивим від цього не стає. Дивовижна природа, яка розкинулася вздовж водоспаду, його холодна вода, яка на тлі неймовірної спеки видавалася "манною небесною", все це справляє дуже приємне враження.

На жаль, й тут не можна обійтися без ложки дьогтю. Окрім сміття, якого вдосталь дорогою до водоспаду (окреме мерсі туристам), необхідно згадати про жалюгідний стан доріг і подекуди взагалі відсутність заасфальтованості. Власне на дорогах до Синевиру та Шипітського водоспаду місцеві жителі заробляють оригінальним способом. Взимку, коли дороги замітає так, що там майже неможливо проїхати, володарі тракторів допомагають за певну плату витягти загрузлу в снігу машину. Загрузти їй дещо допомагають малі діти, які "раптово" вибігають на дорогу. Ось такий бізнес, дещо нечесний, проте так і доводиться виживати людям. Також є й інший вид заробітку – "гужове таксі". Машина не проїде до водоспаду, особливо взимку та після дощу, у той час, як на конях проїхати туди не важко. Так і зароблять міжгірчани.

Залишати Закарпаття і повертатися до Києва було не дуже приємно: прощатися з красою природи і чистим повітрям, обмінюючи його на загазовану й брудну атмосферу Києва ніяк не хотілося, проте жителі Закарпаття не дуже радіють цим природним умовам. У них вистачає проблем, передусім соціальних. Влада й досі не може забезпечити населення достойною роботою, села часто піддаються повеням.

Інтернет-репортер, http://rep-ua.com/40653.html.

 

31 липня 2006р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів