Штрихи з історії Ужгорода. Сад Лаудона

Мова, звичайно, йде про славнозвісний сад Іштвана Лаудона (1862—1924), викладача Ужгородської гімназії. Більшість ужгородців вважають, що він був талановитим ботаніком, та насправді рослинництво було лише його хобі, адже відповідної освіти Іштван Лаудон не мав (закінчив Будапештський університет, де отримав диплом учителя грецької та латинської мов). Свого часу пан Лаудон об’їздив усю Австро-Угорщину, Італію, побував у Єгипті, звідки, до речі, привіз для музею частину руки мумії. З кожної подорожі ботанік-любитель завжди повертався з цінними й рідкісними видами рослин, частину яких висаджував у своєму саду. Колись там росли чудові магнолії, таксодіуми, закордонні види сосен і ялин (вірджинська, канадська, китайська, нормандська ялина тощо), багато інших екзотів. Надзвичайно багатий парк знаходився позаду будинку родини Іштвана Лаудона на вулиці Собранецькій (нині його можна впізнати за меморіальною таблицею римо-католицькому священнику Ласло Бемеру), який простягався схилом аж на нинішню вулицю Ф. Ракоці.

Окремі частини дендропарку Лаудона залишилися нині у дворах вулиці Собранецької, а залишки саду найкраще видно біля дитячої лікарні. Інформаційне табло, встановлене тут, вказує, що в затиснутому з усіх боків міні-парку ростуть гінгко дволопатеве, тис ягідний, сосна чорна (австрійська), бук лісовий (ряболистий), магнолія Суланжа, кипарис болотний, криптомерія японська, але це лише крихітна часточка розкішного парку, який, на жаль, не вдалося зберегти до наших днів.

Справжній патріот свого міста Іштван Лаудон помер, повертаючись з чергової подорожі Марамороськими полонинами, де він збирав рослини для свого саду. Поховали його на Кальварії, неподалік від улюбленого будинку і парку. Ця поважна людина була відома не лише як талановитий викладач і засновник ужгородського дендрарію: у 1902 році в Усть-Чорній Іштван Лаудон зробив серйозне наукове відкриття, знайшовши новий вид рослини — Elshotzia Patrini.

Шкода, та розповідь про людину, котра доклала безліч зусиль, аби зробити зі свого рідного міста екзотичний сад, мушу закінчити так само, як ця стаття починалася: і нині не турбуються ужгородці аніскільки про збереження рідкісних дерев. Хочеться вірити, лише тому, що не знають, як це зробити, і не мають відповідної змоги.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Ужгород”

 

10 жовтня 2006р. -->