ВІДФЕСТИВАЛИЛИ...

Днями на базі відпочинку „Воєводино” завершився VIII фестиваль для нацоінальних меншин „Мій рідний край”. Як і обіцяли, інформуємо про результати конкурсної програми та переможців фесту.

 

Фестиваль певною мірою залишається такою собі загадкою. Посеред національного та релігійно-розбурханого світу у серці Європи існує регіон, де поряд, а подекуди й разом, живуть люди багатьох національностей і мирно співіснують чотири наші релігійні конфесії. Не випадково ООН вбачає у Закарпатті унікальну модель „мирного співжиття різних національних груп”. Етнічний та релігійний спокій – є одним із значних багатств нашого краю, інші країни світу можуть лише по-доброму нам позаздрити.

Міжнародний форум теле- й радіопрограм для нацменшин започаткувала Закарпатська державна телерадіокомпанія (нині „Тиса-1”) ще у 1999 році. Як ніхто інший, працівники телестудії знайомі з проблемами та культурою поліетнічної спільноти краю. На сьогодні „Тиса-1” спілкується зі своїми глядачами п’ятьма мовами: угорською, словацькою, румунською, німецькою й, звичайно, рідною українською. Тому цілком логічно, що вже увосьме багатонаціональна Центральна та Східна Європа збирається саме на фестивалі „Мій рідний край”.

З кожним роком кількість учасників фесту постійно збільшується. Цьогоріч на форум приїхали гості з одинадцяти країн світу та з усіх областей України, які представили на суд глядачів/слухачів, а головне – журі, близько 90 телефільмів та 60 радіопрограм. Така кількість презентованого журналістського творчого продукту свідчить про зростання міжнародного рівня фестивалю, що надзвичайно радує організаторів. А для телевізійників і радійників це прекрасна нагода для спілкування із закордонними колегами, можливість продемонструвати власний професійний доробок та фаховий рівень. Адже медійна мова універсальна й журналісти своїми роботами доводять, що вміють нею послуговуватись.

У конкурсних програмах автори прагнули показати процес етнічної єдності, їх внесок у розвиток держави. Рідними мовами звучать передачі, про неоднакові людські долі розповідають колеги, проте всіх об’єднує любов до рідної мови, до рідного краю, до своєї батьківщини.

Проте коли забагато позитивної інформації про щось, її просто необхідно хоч трохи розбавити краплею негативу, без якого не обійшлося на фестивалі.

Ще перед початком фесту, під час прес-конференції, голова радіожурі Олександр Бутко зазначив, що він задоволений організацією заходу, рівнем робіт із Західного регіону України, однак озвучив і негативні тенденції, які він помітив у процесі перегляду конкурсних програм. А саме те, що значна частина передач підготовлена лише за допомогою Інтернету, адже подібні доробки практично не мають нормального змістовного наповнення, а також не несуть нічого нового й цікавого слухачам. І такі непарки, на жаль, були непоодинокі. Доходило до маразму: деякі журналісти спромоглися навіть на таке у своїх роботах, коли з Інтернету здиралося певне інтерв’ю, потім його начитували актори (по-ролях), і радійники видавали це за власний творчий продукт.

Особисто мене під час бесіди із членами журі дуже вразила репліка голови тележурі Естер Борнемісса, яка із сумом сказала, що „в Угорщині, на жаль, без форінта вже нема журналіста”. Мовляв, деякі види робіт журналіст міг би виконувати на громадянських засадах. Її неабияк здивувало, що колектив телеканалу „Тиса-1” (значна частина) працював над організацією фестивалю саме так – за дякую. Типу, як це добре, які у вас чудові люди. З такою дивною (м’яко сказано) думкою пані Естер погодитися вкрай важко. По-перше, „в Угорщині без форінта нема журналіста” не на жаль, а на щастя. Бо люди цінують власний труд і вимагають за свою роботу достойну оплату і не дозволяють сідати собі на голову. Що значить – деякі види робіт можна виконувати на громадянських засадах? Це як? Журналіст написав матеріал – це його робота, але якщо він ще додатково виконує функцію літредактора, фотографа чи верстальника, то усе це оплачується окремо, на Заході принаймні так. І то є цілком логічним і правильним – робиш один крок на благо свого медіа – одна зарплата, робиш два кроки паралельно – зарплатня вже подвійна і так далі. Тому чути подібні репліки від своїх же колег (пані Естер – головний спеціаліст АТ „Угорське телебачення” у Будапешті) не просто дивно, а дико й обурливо.

Благодійність – це, звичайно, прекрасно. Однак примусово-добровільна журналістська благодійність – не піде ні в які ворота, абсурд, одним слово. Ну, достатньо про сумне.

Головна інтрига фестивалю – хто переміг у конкурсних номінаціях – розкрилася у суботу, під час підбиття підсумків й офіційного закриття фесту. Отже, у номінації „Кращий радіоведучий” стала Родіку Сімінеско, регіональна студія „Констанца”, Румунія. Кращою на радіо роботою визнано роботу Олени Буряк, Полтавське ОДТРК. На телебаченні – Чернівецька ОДТРК, автор – Л.Парнапауц, програма „Гірка черешня”. Кращою режисерською роботою на телебаченні визнана програма „ Капці для мамці”, арт-студія Словаччини, автор – Любор Патч. На радіо – програма „Жнива у Позові”, радіо „Нове Сад”, автор Ян Заборський. Лауреатами на радіо стали: III місце – „Ромські батьки – ромські діти”, Радіокошут, Угорщина, автор – Чіллі Фодору; II місце – Закарпатське ОДТРК , радіопрограма „Шолом, світу ти наш”, автор – Світлана Бойко; I місце – Всесвітня служба радіо Румунії „ На крилах української музики”, автор – Сімона Лібер. На телебаченні лауреатами за оригінальність теми стали: Закарпатське ОДТРК, програма „На пасіці Марії”, автор Ельвіра Кілару, а також в популяризації народних традицій та звичаїв – програма „Зустрічі біля неба”, автор Максим Мельник. Вітаємо переможців і сподіваємось, що наступного року „Тиса-1” знову збере друзів, колег та гостей з усієї Європи на Закарпатті під егідою фесту „Мій рідний край”.

Володимир Кузминський
Трибуна

 

27 жовтня 2006р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів