ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ. Чи стане Феніксом „ЗМЗ”?

Отже, як розгадується заголовок? Дуже просто. Фенікс – це міфологічний птах, що одного разу згорівши, згодом повстав з попелу. Абревіатура ж „ЗМЗ” розшифровується як „Закарпатський металургійний завод”, що дислокується в селищі Вишково на Хустщині. Логічно постає запитання: який зв’язок між доісторичним птахом і сучасним підприємством? Як на мене, він прослідковується досить легко. „ЗМЗ” теж уже кілька разів згорав (у економічному сенсі), хоч і не до стану попелу. Але щоразу відроджувався, наче Фенікс. І от, чергова економічна „пожежа” на підприємстві у квітні поточного року, після якої воно повністю зупинило виробництво, накопичуючи борги по заробітній платі і податках. А ще на початку 2006-го, здавалося, ніщо не віщувало кризи. Адже торік завод хоч і працював зі збоями в ритмічності, усе ж спромігся виробити продукції на 19,7 млн. грн., що складало левову пайку валового виробництва промисловості району. Такий прорив стався після того, як сюди прийшли наприкінці 2004-го року запорізькі інвестори на чолі з Володимиром Карпачовим. Але чому інвестори саме з цього міста? Для того, щоб відповісти на це запитання, треба зробити бодай схематичний екскурс у походження Вишківського металургійного підприємства.



ВІД РТУТІ ДО ТИТАНУ

Саме такий шлях пройшов „ЗМЗ” в аспекті спеціалізації. Колись у надрах гори Боркут, біля підніжжя якої нині стоїть завод, знайшли ртутоносну руду. Ця корисна копалина в природі зустрічається досить рідко, отож цілком природно, що у Вишкові невдовзі з’явилося підприємство під назвою „Закарпатський ртутний комбінат”. Такий титул воно носило до 1969-го року, доки комусь із чиновників у Києві чи Москві не спало на думку, що ця назва – несолідна. І комбінат дістав титул дос-лідно-екпериментального заводу. Але через певний час поклади ртутної руди у Боркуті вичерпалися, і перед працівниками заводу, керівниками району, та й області на повний зріст постала проблема, що робити з унікальним підприємством: його сучасними технологічними можливостями, величезними потужностями, розвинутою соціальною інфраструктурою. Такі питання в колишньому Радянському Союзі часто-густо вирішувалися волюнтаристським шляхом, без об’єктивної оцінки факторів, які слід враховувати при перепрофілюванні того чи іншого виробництва. Саме така доля спіткала Вишківське підприємство, працівникам якого довелося перекваліфікуватися з переробки ртутної руди на виробництво титанової продукції у порошковому вигляді. Тут, мабуть, доцільно зробити для читачів невеличкий просвітницький відступ. Бо якщо про ртуть більшість із нас має певне уявлення, позаяк вона використовується у термометрах, то про такий рідкісний хімічний елемент, як титан, всі, крім спеці-алістів, мають дуже туманне уявлення чи не мають ніякого зовсім. Отож популярно розтлумачую для останніх, що титан – це метал з майже фантастичними фізико-хімічними властивостями, який і в чистому вигляді і у складі сплавів використовується в авіації, суднобудуванні, ракетній техніці, радіоелектроніці тощо. У всьому світі ці галузі промисловості нині розвиваються найвищими темпами. У цій ситуації вишківським титановим порошкам, здавалося, буде забезпечено світле попитове майбутнє. Але далися взнаки наслідки совкового волюнтаризму в одній з його іпостасей. А саме: відсутність у завода сировинної бази. За часів Радянського Союзу цей негатив компенсувався тим, що титанову губку (а саме вона є сировиною для порошків) постачали з різних регіонів комуністичної імперії. Коли ж вона розпалася, виявилося, що потрібний сировинний напівфабрикат в Україні продукує тільки одне підприємство – Запорізький титано-магнієвий комбінат. Тільки на ньому здійснювався весь процес переробки ільменітої та рутілової руд на титанову губку. А позаяк комбінат мав зобов’язання на постачання її багатьом споживачам, в тому числі і закордонним, у вишківських металургів виникли неймовірні труднощі з сировиною. Внаслідок „ЗМЗ” кілька років простояв без роботи, аж поки на нього не прийшли запорізькі інвестори.



КАРПАЧОВ + БОБЕР = УСПІХ

Майже одночасно з цим до влади в районі прийшли нові люди на чолі з головою РДА – Володимиром Качуром і його першим заступником Юрієм Бобром. Вони добре розуміли значення „ЗМЗ” не лише для Хустщини, а й для всього промислового комплексу області. Отож не дивно, що з ними новому співвласнику, головою спостережної ради заводу Володимиру Карпачову відразу вдалося знайти спільну мову. Внаслідок утворився тандем Карпачов – Бобер, який і взявся за реанімацію „ЗМЗ”. Перший своїм авторитетом і зв’язками забезпечував вихід на столичні структури влади, другий – режим максимального сприяння у регіоні в якості фактичного маркетолога. Першочерговим завданням тандему було забезпечити виділення квот на постачання заводу сировини для кінцевого виробництва. Не буду розповідати про їх ходіння по титанових муках. Володимиру Карпачову не раз доводилося годинами принизливо чекати прийому у колишнього міністра промислової політики соціаліста пана Шандри. А Юрій Бобер, потрапивши на прийом до нього, пригрозив можновладному чиновнику, що коли через непостачання сировини завод зупиниться, він приведе безробітних металургів з Вишкова у пікет під вікна міністерства. І хоч цілком стабільних надходжень титанової губки на завод добитися не вдалося, усе ж „вибитих у міністра” її обсягів вистачило, щоб підприємство виробило рекордну за роки незалежності кількість порошку. Здавалося б, відкривалися перспективи розвинути успіх. У розташованому на 19-ти гектарах металургійному гіганті запрацювали всі 4 цехи: пресовий, переробний, розмольний і сортувальний, стала до ладу обладнана за міжнародними стандартами лабораторія, що дозволяло доводити вміст титану у порошках до 99 відсотків.

– Але життя вимагало оснащення виробництва більш сучасними індукційними печами, – розповідає Юрій Бобер. – Разом з паном Карпачовим ми вийшли на відому турецьку компанію „EGES INTERNATIONAL”, з якою уклали договір на поставку двох індукційних печей. Цей виробник постачає високотехнологічне металургійне обладнання до сорока країн світу, добре зарекомендував себе у металургів, тому ми й зупинили свій вибір саме на ньому. Частково наші інженерно-технічні працівники пройшли навчання і практику в Туреччині, інші почали освоювати на місці на цьому устаткуванні. Але саме на даному етапі металургійний завод відчув потужний



КОНЬЮНКТУРНИЙ НОКДАУН

Справа в тому, що поки „ЗМЗ” добивався стабільності у постачанні сировини, на титановому ринку змінився розподіл сфер впливу. І реалізувати продукцію закарпатським металургам стало вкрай важко. У першому кварталі поточного року виробництво ще працювало за інерцією, нагромадивши на складах титанового порошку на 8 млн. грн. Відсутність збуту привела до втрати обігових коштів, а значить, і можливостей закупки нових партій титанової губки. Коло, таким чином, замкнулося: українські машинобудівники не робили погоди на ринку збуту, а Іспанія, Португалія, Англія і Росія за роки простою заводу знайшли нових виробників титанового порошку. І, як уже було сказано вище, у травні поточного року завод перестав працювати. Стало зрозумілим, що випускати далі звичну продукцію означало пустити „ЗМЗ” під укіс. Вихід був тільки в тому, аби частину заводських потужностей перепрофілювати на іншу продукцію. Але яку саме? Тут тандему Карпачов-Бобер довелося добряче помізкувати, провести багато консультацій зі спеціалістами, доки не прийшли до спільного висновку: вишківські металурги поряд із титановими порошками можуть рентабельно виробляти сортовий прокат будівельного призначення. Але щоб переконатися в правильності такого вибору, треба було заручитися згодою і рекомендаціями провідних науковців металургійного профілю. Карпачов і Бобер почали шукати таких партнерів. І, зрештою, вийшли на відомий державний науково-технічний центр „Енергосталь” – провідну науково-дослідну і проектно-конструкторську організацію України і СНД в галузі металургійних технологій, проектування підприємств, виробничих об’єктів і обладнання для гірничо-металургійного комплексу. Для того, щоб уявити собі наскільки потужний цей Центр, слід сказати, що в його складі знаходяться кілька науково-дослідних і проектних інститутів, конструкторсько-технологічних інститутів, випробувальні заводи, представництва у столицях колишніх радянських республік, в тому числі і в Москві. Саме з науковцями цього центру Карпачов і Бобер провели 18 жовтня у Харкові нараду з проведення реконструкції Закарпатського металургійного заводу. Крім них, у його роботі взяли участь двоє заступників генерального директора „Енергосталі” – пани Стасєвський і Рудюк, керівники двох науково-дослідних інститутів пани Донець і Мєдведєв. Зміст виступів на цій нараді представників Закарпатського металургійного заводу тезисно можна викласти так:

Юрій Бобер: необхідно прийняти рішення про подальшу долю „ЗМЗ”, позаяк завод простоює з квітня поточного року, росте заборгованість по заробітній платі і податках. Сьогодні слід прийняти рішення про характер і строках проведення реконструкції.

Володимир Карпачов: необхідно розглянути можливі варіанти реконструкцій щодо організації виробництва сортового проката будівельного призначення в обсязі 20 тис. тонн на рік. Присутні на нараді науковці пропозиції панів Карпачова і Бобра розглянули у кількох варіантах. Зрештою, у протоколі наради з питань порядку денного були прийняті наступні рішення:

„1. „ЗМЗ” опрацювати питання фінансування проведення реконструкцій завода з метою організації металургійного виробництва по переробці метало-брухту з випуском сортового прокату будівельного призначення в об’ємах 20-30 тонн на рік.

2. Хустській райдержадміністрації вирішити питання підготовки і підписання договору оренди землі під територію завода строком на 49 років з головним акціонером – головою спостережної ради Володимиром Карпачовим, а також організувати підведення газової магістралі до села Яблунівка і підключення до неї „ЗМЗ”.

3. Центру „Енергосталь” відрядити у першій декаді листопада 2006-го року спеціалістів центру у Вишково для оцінки можливих об’ємів реконструкції”.

Що означатиме це рішення наради провідних науковців України і СНД в галузі металургійного виробництва для Закарпатського металургійного заводу?

– По-перше, воно буде сприяти приходу нових інвесторів на підприємство, – коментує Юрій Бобер. – Завод готовий освоїти 10-15 млн. інвестицій. По-друге, попит на сортовий прокат будівельного призначення нині стрімко зростає, і ця тенденція буде тривати ще мінімум кільканадцять років. Отож, фінансові можливості „ЗМЗ” при поєднанні виробництва титанових порошків і прокату базуватимуться на міцній коньюктурній базі. І по-третє, із застосуванням інноваційних технологій металургійний завод буде значно конкурентноздатнішим на закордонному ринку”.

Що ж, якщо всі проекти, плани і напрацювання щодо майбутнього „ЗМЗ” будуть послідовно реалізовуватися, вишківський завод може стати закарпатським Феніксом, який повстане з попелу важких економічних потрясінь.

Олександр Підгорний
Трибуна

 

31 жовтня 2006р. -->