СВІТ ГЛУЩУКА СПОВНЕНИЙ РИТМАМИ, які треба почути

Бо суть далеко не у фарбах. Малювати можна усім. Себто усім, що має колір. І ось тут треба сказати, що Сергій, несподівано для всіх, а, можливо, навіть для себе самого, виявив, що колір має практично все навколо. Кожен день і кожна ніч наділені своїм неповторним кольором. Кожна подорож має свій колір. Прозора вода в безмежній палітрі кольористичних варіантів – від кольору закарпатських осінніх дощів і барв карпатських рік до темної синяви Океану на французькім узбережжі. Безліч відтінків світлих барв у водах Чорного моря. Смак доброго вина – власне не саме вино, а його смак – має свій, властивий тільки йому колір. Кольори Неба і Землі, літа і зими... Терпіння, втоми, насолоди, страху, спраги, тріумфу... Кольори поезії і колір кохання... Ці барви треба вміти читати, побачити і тоді ними можна малювати.

Сергій це уміє... І робить це вельми талановито.



ГЛУЩУК У КРАПЛІ БУРШТИНУ

Коли митець пише жіночий портрет чи пейзаж, чи навіть натюрморт, він пише насамперед самого себе. Він виписує свої емоції, розчиняє думки, змішує із фарбою свою енергетику та навіть залишає на полотні своє дихання та відбитки пальців (душі, врешті-решт). І якщо робота виконана справді сумлінно, вона пульсує в унісон із художником. Творчість митця радше нагадує бурштинову краплю із його мініатюрним ego всередині. Відтак, крізь прозорі стінки фарби на полотні можна легко зідентифікувати самого автора, наразі — Сергія Глущука.

У своїх роботах Глущук надто епатажний. Це можна буде побачити на персональній ювілейній виставці живопису, що працюватиме з 19 лютого по 5 березня у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Відвертий до непристойності, хоча сам так не вважає, і навіть навпаки — впевнений, що його ранні роботи були значно відвертішими. "Скільки можна слухати про шокованих глядачів? — дивується Сергій. — Тут немає нічого насправді відвертого — абсолютно звичайний для мене потік думок, ритмів, слів, мазків, форм. Просто, можливо, від початку треба бути відвертим. Треба спішити бути відвертим! Бо можна й самому не встигнути дізнатися, яким ти є насправді... Звісно, є ще багато несказаного, хоча, мені видається, на сьогодні я сказав усе. Але завтра з’явиться щось інше, про що я також завтра скажу все. Хтось може постійно це переносити, накопичувати, а потім одного дня видати на-гора. Я ж на це не маю часу".

Отож, у кожного митця з часом настає період відвертості чи то пак сміливості для її показу. Але для цього треба спочатку завоювати ім’я (відбути публічну "еволюцію"), інакше таку спробу буде розцінено як небачене зухвальство.

У його галереї жіночих "ню" натура залюбки стає перед глядачем у граційно-непристойній позі, водночас із цікавістю спостерігаючи за його реакцією або очікуючи на... контакт. І якщо ця натура бодай якось зворохобила свідомість глядача — контакт відбувся. Художник має бути задоволений.

"Так, загалом я задоволений своїм живописом, — говорить Сергій. — Хоча малювання — це одна сота того, що відбувається всередині, але цю соту ми бачимо, звертаємо на неї увагу. Я люблю творити, та це не означає, що я люблю малювати, ні, я намагаюся творити завжди: коли розмовляю, дивлюся комусь в очі, сплю... Пошук гармонії відбувається постійно".

Головним об’єктом експозиції Глущука є жінка, а саме портрет її внутрішнього світу: цнотливого, розпусного, материнського... під акомпанемент флейти чи фортепіано, біля синього коня, у срібних сутінках, на простирадлах, під час годування дитини груддю. Написані одним суцільним розчерком пензля, тендітно вимережані малахітовими розводами майже акварельної техніки або цілими палімпсестами із нашарувань мазків.

Глущук вільно експериментує із технікою, бавиться контрастами, тональностями, кольоровими розтяжками, таким чином досягаючи внутрішнього "світіння" натури, чи то пак мерехтіння, еманації душі на полотні... Це один із головних моментів упізнаваності почерку митця. Тому його жінки здаються справжніми, реальними. Не дивно, що на відкритті можна буде легко упізнати тих, чиї портрети вже готові.

Митець не шукає гармонії в жінці — через її зображення він шукає гармонії в собі та у світі навколо, він маніпулює настроями глядача.

Саме жіночий портрет стає таким собі "еліксиром" гармонії та краси Глущука-художника, озвученою глядачами партитурою за відсутності композитора. А його й не потрібно — достатньо фахово прописаних нот. "Світ я намагаюся сприймати крізь музику, — розповідає Сергій. — Мистецтво, все, що я бачу, здатний пропускати через себе, як через музичний інструмент. Образотворче мистецтво — більш довершений, викінчений процес. Світ сповнений ритмами, які треба почути. Цієї ритміки я намагаюся досягнути у живописі, зрештою, вона присутня і в процесі роботи".

Тож чергова експозиція Глущука повинна аж ніяк не вказувати на особливий період у творчості автора, на його якусь кардинально іншу позицію чи декламацію відвертості. Ні, вона вкотре запропонує глядачеві подивитися на митця та його внутрішній світ із іншого ракурсу, з іншого боку бурштинової краплі...

Світлана ТЕРПЕЛЮК
Трибуна

 

18 лютого 2007р. -->