ІЗ СОЛОДКИХ СНІВ – У ЖОРСТОКИЙ СВІТ

Власне, вся книжка і є, як свідчить сама назва, римованою оповіддю про пробудження у дівчинці жінки, про спокуси дорослого життя, які ще здаються такими принадливими, про небажання розлучатися з дитинством, про любов до батьків і передчуття кохання недитячого, про пошуки того правильного слова, яке відкриває дорогу до щастя.

Авторка постійно вагається між фірмовим макіяжем і природною свіжістю: “Як вибрати з двох вин найбільш дозріле?” Взагалі-то досвідчені пияки знають, що найбільше смакувати може не обов’язково більш дозріле вино, але Оксані у цьому ще належить переконатися на власному досвіді, набивши не одну гулю, бо за все в цьому світі доводиться платити. Вона ступила на небезпечну стежину, бо це тільки здається, ніби ми пишемо вірші. Насправді, вони пишуть нас. Поки Оксанчині рядки нагадують такі собі правильні заклинання (“я не боюся”, “я вірю”, “я сміюся”, “я відвикла”), аби гармоніювати світ навколо себе. Це передчуття дорослої поезії і мрія про неї. Шлях же туди лежить через страшний біль, розчарування, через вогняні річки і скляні гори. Чомусь авторці дуже кортить туди, пройти свої чотири чверті шляху. Бог у поміч!



Сергій ФЕДАКА
Трибуна

 

06 липня 2007р. -->