НЕЗГАСНЕ СВІТЛО АНТОНА БАНКА

Є люди, які працюють, не знаючи ні спокою, ні спочинку. Вони розуміють, що тільки працею можна досягти успіхів, бо навіть талант без наполегливої праці ніколи не дасть рясних плодів, зів’яне і загине. До таких самовідданих, невтомних людей належав Антон Васильович Банк. Він народився 21 грудня 1927 року в с. Бедевля на Тячівщині в селянській сім’ї. У Тячеві закінчив середню школу, а потім – математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту (1968). Має свідоцтво про закінчення Всесоюзного заочного дворічного лекторію з журналістики і фоторепортажу (1959 – 1961 рр.). Працював учителем математики у Бедевлянській середній школі, кілька років директором Бедевля-Рунівської восьмирічної школи. Останні десять років трудився на посаді директора Тячівської районної станції юних техніків.

Як у 1986 році сталася Чорнобильська тра-гедія, він поїхав туди з фотоапаратом і телекамерою, щоб усе можливе із побаченого зафіксувати для історії. Його можна було помітити у найбільш небезпечних місцях. Він тоді не дооцінив ступінь радіації, отримав велику дозу і кажуть, що від того передчасно помер 17 травня 1989 року.

Антон Банк був людиною безперечно напрочуд колоритною, проте надзвичайно щирою. Настільки, що це не могло не вражати кожного, хто з ним бодай раз стикався. Ця щирість і буквально дитинна здатність не просто генерувати ідеї, а направду захоплюватися, якраз, здається, й спричинювалося до того, що він творив великі справи.

Ще й нині пригадують його учні, що на уроках математики він завжди намагався розвивати творче мислення дітей, зв’язне мовлення, активізувати їх розумову діяльність, розвивати творчу уяву.

Основна, характерна риса педагогічної діяльності А.Банка – розвиток самостійності і творчої ініціативи учнів. Він завжди був твердо переконаний, що творчість тою чи іншою мірою притаманна всім людям, а особливо дітям. Тому основним кредо Антона Васильовича було на кожному уроці, в кожного учня пробудити бажання творити, пізнавати нове, осмислювати його. Звідси і постійний творчий неспокій учителя, пошук таких методів і прийомів, які б дали бажаний наслідок – будили самостійну думку учня. Ось чому навіть уроки в паралельних класах не бували у нього однаковими.

Працюючи директором Біловарської восьмирічки, мені доводилося бути на його уроках. Тоді я неодноразово переконувався: А.В.Банк добре усвідомив, що логічне пізнання світу нерозривно пов’язане з чуттєвим, а тому дбав не лише про формування понять, суджень, умовиводів, гіпотез, а й про розвиток почуттів, уявлень; художнє слово, емоційно забарвлене, виразне, звучало на всіх етапах його уроків.

Як педагог і фотомитець він працював сум-лінно, кваліфіковано, творчо, вносячи свій посильний вклад у розвиток української педагогіки, культури і мистецтва, за що не раз відзначався нагородами.

Так, він був нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти УРСР та ЦК ЛКСМУ як керівник фотогуртка Бедевлянської середньої школи за активну участь у республіканському конкурсі робіт юних фотолюбителів „Наша Батьківщина – очима юних”, грамотами Закарпатської облпрофспілки за керівництво кіногуртком Тячівського райкому профспілки працівників освіти й за участь в обласному конкурсі любителів кінофільмів (1981).

У 1972 р. оргкомітетом фестивалю самодіяльного мистецтва України нагороджений Дипломом третього ступеня як переможець обласного фестивалю самодіяльного мистецтва фотолюбителів й кінолюбителів.

Свої фотоматеріали А.В.Банк часто друкував у районній газеті „Дружба”. У 1976 р. редакція нагороджує його грамотою за активну участь у роботі газети.

Нагороджений грамотою як переможець обласного телевізійного конкурсу „Люби і знай свій радний край”, проведеному в телевізійному клубі любителів природи „Шовкова косиця”.

У 1979 р. в одній із грамот читаємо: „Закарпатський обласний відділ народної освіти нагороджує фотогурток Тячівської районної станції юних техніків (керівник А.Банк) за активну участь у республіканському конкурсі робіт юних фотолюбителів, присвячених міжнародному дню дитини. А в 1987 р. був нагороджений грамотою Закарпатської обласної станції юних техніків за багатолітню, плодотворну творчу роботу на посаді директора Тячівської районної станції юних техніків і в зв’язку з 60-літтям від дня народження.

Кіногурток Тячівського райкому профспілки працівників освіти під керівництвом А.В.Банка створює фільм „Стартує лісоруб”, який зайняв третє місце в конкурсі 1979 р., за що був нагороджений Дипломом третього ступеня оргкомітетом по проведенню обласного конкурсу любительських фільмів спортивної та олімпійської тематики „Олімпіада – 80”.

Усі ці нагороди та участь у різних конкурсах та фестивалях свідчили про велику активну діяльність Антона Васильовича, спрямовану на розвиток інтересу дітей до мистецтва, що сприяє формуванню естетичних смаків учнів, спонукає їх до роздумів над законами краси, прищеплює любов до рідного краю.

Фотографуючи зникаючу красу, А.В.Банк виконував свій громадянський обов’язок перед народом: своїми світлинами привертав увагу громадськості до проблем збереження його історичної та культурної спадщини.

А.В.Банк мав іще одне улюблене заняття – любив народнопоетичну творчість. Де тільки міг, там пропагував її, бо вмів з великою майстерністю розповідати анекдоти. Це був справжній майстер-оповідач. Ще й сьогодні чимало є тих, хто любив його слухати, і кожен з великим задоволенням згадує незабутні хвилини та години, проведені в його компанії. А тих анекдотів він знав силу-силенну, при тому різної тематики й соціального спрямування. Коли якось я навідався до нього, щоб з його уст записати анекдоти, то він розповідав мені від 7 години вечора до третьої години ночі. За цей час я записав від нього 120 не таких уже й маленьких за обсягом анекдотів, сподіваючись, що я приїду до нього ще не один раз, щоб повністю вичерпати його репертуар. Однак цього не сталося, бо він передчасно відійшов у вічність. Оскільки часто розповідав анекдоти, то вони були в нього дуже відшліфовані, не було, здається, жодного зайвого слова. Він уміло користувався жестами, мімікою, інтонацією. Кожне його слово несло певне смислове навантаження.

В А.В.Банка, здавалося, завжди був піднесений настрій. Як справжній патріот України він часто наголошував, що веселий тон – це здоров’я, бадьорість і головне – впевненість. Впевненість у нашій перемозі, незважаючи на злигодні, невдачі. Жартує сильний. Жартує впевнений у собі, у своїй правоті, у могутності свого народу, рідної України. Ось за цю впевненість, за веселий, життєрадісний настрій Антона Васильовича слухачі його анекдотів платили щирою вдячністю.

Своєю сумлінною працею, творчим пошуком, щирістю і добротою А.В.Банк заслужив добре ім’я. Його любили учні, шанували батьки, вчилися у нього колеги, з якими він щедро ділився своїм досвідом на уроках, семінарах, засіданнях районного методичного об’єднання, науково-практичних конференціях.

Яскравою зорею відлетів він у небесну вись, полишаючи за собою незгасне світло найперше нам, кому випала честь жити в одну епоху з ним, і тим, хто прийде після нас. А ті, хто його знав, кого він навчав, збережуть вірність його пам’яті, любов і шану до його світлого образу.

Іван ХЛАНТА
трибуна

 

27 грудня 2007р. -->