| Сьогодні, 24 липня 2008, четвер (00:39) |
|
| 
Золотий вік залізного Закарпаття Для когось Україна асоціюється найперше з пшеничними ланами, для когось—з карпатськими смереками, керамікою Опішні, вишиванками. Для мене головним символом України є залізо. Отой чорний метал, про який сказано: "Все моє", — сказало злато.Для когось Україна асоціюється найперше з пшеничними ланами, для когось—з карпатськими смереками, керамікою Опішні, вишиванками. Для мене головним символом України є залізо. Отой чорний метал, про який сказано: "Все моє", — сказало злато. "Все моє", — сказав булат. "Все куплю", — сказало злато. "Все візьму", — сказав булат. Чим глибше кожен українець перейметься цією залізною ідеологією, тим адекватнішою буде наша відповідь на виклики глобалізації. Чорна металургія здавна і досі — одна з базових галузей української індустрії. Вже перша поява залізообробки докорінно зміїшла людське суспільство на Україні, модернізувала аграрний устрій трипільської і посттрипільскої України. З різних причин нині уславлюється і міфологізується саме трипільська доба — справді прекрасна і глибока. Проте тільки поява заліза дозволила етносам України перейти від варварства до цивілізації, максимально динамізувала всі історичні процеси, структурвала наші неозорі обрії. Це був справді залізний вік - далеко не райський, сповнений суцільними війнами, проте змістовний, націлений на творення і розвиток. Доба, про яку хочеться згадати саме тому, що вона сильно перегукується з сьогоденням. На Закарпатті залізний вік по-справжньому започаткували племена так званої куштановицької культури (названої так за найпершими знахідками біля іршавського села Куштановиця). Найбільш ревним дослідником залізного віку Закарпаття був Іван Попович (1941-2003). За життя він не видав якоїсь книжки, але днями побачила світ його ґрунтовна монографія "Закарпаття за доби раннього заліза", опублікована завдяки підтримці львівських і краківських колег. Хоч книжку і витримано у типовому для археологів ухильному стилі (білого і чорного не носити, "так" і "ні" не говорити), та вона містить такий багатий матеріал, що читаючи її наче бачиш яскравий фільм про своїх предків. Якщо переказати-інтерпретувати усю сухувату термінологію більш "мокрим" стилем, вийде приблизно наступне. Існувала куштановицька культура відносно недовго — умовно вщ 600 до 250 р. до н.е., тобто триста п’ятьдесят років, десь стільки же, як культура Київської Русі. Зародження і зміїга культури були пов’язані не з якимись переміщеннями населення, воно лишалося одним і тим же, а зі змінами у його способі існу- вання, що й призвело до нового житейського укладу. Куштано-вицькі віки були відносно щасливими для наших предків — хоча б тому, що жили вони тоді не в укріплених поселеннях (як до того і після), а у відкритих селищах. Значить, часи були спокійніші, без завойовників і розбійників. Чому? Закарпаттю просто пощастило. Якщо раніше тут швендяли усі, кому не ліньки, то десь у VII ст. до н.е. у Трансільванії запанували степові племена агафірсів. У наші передігр’я вони на своїх конях не потикалися, а всі інші просто не ризикували іти у Карпатську улоговину через землі войовнчиих агафірсів. З протилежного же боку наш край надійно прикривали Карпати. Так і вийшло, що по всій степовій Україні гасали скіфи, знімаючи скальпи з ворогів і відступне з підданих, у лісостепові проти них будували земляні укріплення праслов’янські племена чорноліської культури, а от Закарпаття становило оазу стабільності і затишку — навіть без НАТО та інших парасольок. Якщо в інші часи доводилося багато дбати про власну безпеку, тепер вивільнені резерви спрямувалися на підвищення якості життя, на забезпечення затишку і комфорту, освоєння нових технологій. У кущтановицьких племен бурхливо розвивається чорна металургія (у їхніх попередників тільки зароджувалася) і гончарна кераміка (на кругові). Вечорами, мабуть сиділи і медитували на навколишні гори. Ну а вдень — таки варили метал і обробляли землю. Із заліза виготовляли багато чого. Зброї археологи виявили небагато. Власне — один кинджал скіфського типу. Мабуть, тримали в якості "бронепоїзда на запасному шляху". Зате багато залізних знарядь праці для поля і для лісу: серпів, ножш, сокир. Цікаво, що саме в куштановицьку добу починається формуватися сучасна поселенська структура Закарпаття. Якщо поглянути на карту кущтановицьких поселень, вона дивовижно нагадує так зване Мале закарпатське коло — екскурсійний маршрут, що іде з Ужгорода на Мукачево — Сільце — Хуст, а звідти через Виноградш і Берегово повертає назад. На цьому кільці — шість районних центрів, більшість середньовічних замкш і практично всі куштановицькі пам’ятки. Чогось містичного тут немає. Якщо в інші епохи доводилося селитися там, де безпечніше, то тепер — там, де найкращі умови для мирної праці. Найщкаввш же з усіх куштановицьких знахідок - конусоподібна миска з Білок із символічним орнаментом явно календарного характеру. По ободку — 28 трикутничків, як днів у повній фазі Місяця. На дні — чотири химерні фігури, як сезонів у році. Дві свастики — символи зимового і літнього сонцестояння. То ж, на відміну від свині, котра голови не іцдіймає, наші предки постійно дивилися на зоряне небо. Майже, як І.Кант, котрий вважав, що у природі немає нічого прекраснішого. На жаль, не збереглося нічого з дерев’яних виробів, котрих мало бути до блуду. Імовірно, їх прикрашали різьбленням подібно до білківської миски. Зате різноманіття кухонного і столового посуду свідчить про різноманіття страв у куштановицькій кухні. Значить, сіяли-жали і худобу мали, а головне — був час і натхнення для кулінарії. Може, тодішні ґаздині готували і не так хутко і вибагливо, як нині Юля Висоцька по телевізору, але десь в тому ж напрямку. Тоді, мабуть, і починав формуватися незлобивий закарпатський характер. Але все гарне ынець-кінцем завершується. Близько 250 р. до н.е. до нас починають проникати кельти. Було їх зовсім жменька. Від них збереглося всього одне поселення, але укріплене — оппідум Галіш і Ловачка на двох однойменних горах під Мукачевим. Там уже чаклували друїди і швендяли далекі сородичі Обелікса і Астерікса. Було їх небагато, але на куштановицькі племена вплинули таки сильно. Вони і далі жили у своїх селах, але їхня культура кельтизувалася. Пішли геть і агафірси, відкривши шлях до нас. Настала нова доба — більш жорстока і непрогнозована. Пам’ять же про куштановицькі часи збереглася у наших казках з їхніми молочними ріками і кисільними берегами. І ще — у сухуватих звітах сучасних археологів. Сергій Федака, Ужгород  ОБГОВОРИТИ: Коментарів 0, стор. Загрузка...
|
|
 |
Використання матеріалів УЖГОРОД.net.ua дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань — гіперпосилання) на uzhgorod.net.ua. Передрук, копіювання чи відтворення інформації, що містить посилання на інші джерела в будь-якому вигляді заборонено. |
Сайт є щоденною інтернет-газетою КАРПАТСЬКОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО АГЕНТСТВА (директор - канд.соціолог.наук Шандор Ф.Ф.).
Зв’язок: редактор editor@uzhgorod.net.ua, реклама reklama@uzhgorod.net.ua, технічні питання root@uzhgorod.net.ua
Запрошуємо авторів до співпраці, якщо у Вас є цікаві новини, то надсилайте їх за адресою editor@uzhgorod.net.ua, найкращі з них будуть винагороджені. Редакція не відповідає за зміст рекламних оголошень, може не поділяти точку зору автора, може відмовити автору публікації, якщо текст не відповідає політиці ресурсу без попереднього узгодження. Дизайн: YOUR.UZHGOROD.NAME. Розробка: ЗІС. |
