| Сьогодні, 12 жовтня 2008, неділя (06:24) |
|
|
Душпастир Протоєрей Василь Мандзюк є адміністратором ряду парафій греко-католицьких церков в Міжгір’ї.Грамотний, компетентний в багатьох життєвих питаннях, патріотично налаштований, приємний співбесідник, ініціатор спорудження нових храмів – він є типовим представником сучасного українського духовенства. Душпастирській діяльності отець Василь віддав 14 років. Він вміє так побудувати свої проповіді, що вони глибоко проникають в душі вірників, засіваючи там зерна християнської моралі. Священик зажив заслужений авторитет в Міжгір’ї, до нього часто люди звертаються за порадою по будь-яких життєвих ситуаціях. Він радіє, що зростає його паства, люди охоче відвідують храм Божий. Про діяльність міжгірського священика по будівництву в райцентрі дерев’яної церкви в бойківському стилі – Воскресіння Христового та єдиної на Україні церкви для ромів імені Мати Терези з Калькутти (гроші на будівництво пожертвував римо-католицький єпископ з Франції) писалося у республіканському журналі „Новинкар” (№ 16, 3-9 грудня 2007 р., № 1 12-18 січня 2008 р.). – Пане Василю, яким був ваш шлях до служіння Богові? – Шлях мій до священства не є якийсь особливий, він схожий на шлях сотень моїх вівтарних братів, які після панування войовничого атеїзму були покликані Господом до праці в Його винограднику. Народився я в родині, яка не славилася прихильністю до тодішньої більшовицької влади. Сім’я була віруючою. До вибору професії на мене вплинула цікавість до історії та Біблія, яка була моєю настільною книгою. А потім були дев’яності роки минулого століття, виник райосередок РУХу, в якому мій батько був активним членом, почався довгожданий розпад СРСР – імперії зла, Україна стала незалежною. Із попелу воскресла греко-католицька церква – страждальниця, до якої я був не байдужий. З того часу почалося моє знайомство із патріотом України о. Михайлом Данилашем, який був священиком Міжгірської греко-католицької церкви й освятив наш національний прапор, що замайорів на будівлі Майданської сільради, могили розстріляних угорськими фашистами карпатських січовиків, впорядковані рухівцями. О. Данилаш став моїм духовним наставником. Закінчив семінарію (зараз Академія) Блаженного Теодора Ромжі. Нашими духовними наставниками були духовні отці, які пройшли крізь горнило атеїстичного режиму, о. Елемір Ортутай, єпископи Іван Маргітич, Йосип Головач, Іван Семедій, отці Мирон Бескид та Василь Худа. У 1994 році я був рукоположений єпископом Іваном Семедієм, а перша моя єпархія була у селі Нижній Студений, працю в якій я з приємністю згадую і сьогодні. – Який епізод із душпастирської діяльності за 14 років вам запам’ятався? – У селі Келечин, де народився Президент Карпатської України о. Августин Волошин, була зареєстрована греко-католицька громада, якій передала у власність церкву, де колись правив батько Августина Волошина, там він і похований. Однак новостворена громада Московської православної церкви заволоділа Храмом і не допускала законних власників до нього. На храмове свято Успіння Пресвятої Богородиці я та інші греко-католицькі священики з вірниками прийшли до Келечина, не знаючи, що нас там чекає. По дорозі до церкви підходить до мене одна жіночка, подає якийсь вузлик і каже: „Отче, це земля з гробу нашого мученика єпископа Миколи Чернецького. Тримайте її коло себе, моліться про його заступництво – і все буде добре”. І сталося диво: ми служили Утреню разом з православними, на святій літургії були присутніми одні в одних, разом робили обхід церкви, разом мирували. Вірники обох конфесій плакали з радості. – За вашої ініціативи було побудовано декілька храмів, в тому числі і для ромів. У інтерв’ю елітному республіканському журналу „Новинкар” (№ 16, 3-9 грудня 2007 р.) ви сказали, що завжди милувалися дерев’яними церквами. Тож і вирішили побудувати в Міжгір’ї подібний храм в бойківському стилі. Цікавилися дерев’яною сакральною архітектурою, перечитали купу спеціальної літератури. І місцеві майстри звели охайний храм з восьмигранними куполами... – Я був ініціатором будівництва трьох храмів, а четвертий споруджується. Перший – у селі Верхній Студений, де я мав парафію. Там греко-католицькі вірники не могли достукатися до сердець своїх православних земляків, які не пускали їх до храму. Після багатьох моїх умовлянь чиновництва було вирішено будувати дерев’яну церкву в гуцульському стилі. Проект був взятий з села Вишково Долинського району на Івано-Франківщині. І вже де-кілька років поспіль чудовий храм милує око, зникло конфесійне протистояння. У Міжгір’ї, в мікрорайоні Поточина за ініціативи вірника Михайла Френіса була зареєстрована греко-католицька громада. Владикою Міланом Шашіком мене було призначено адміністратором громади. У 2006 році новозбудовану дерев’яну церкву у бойківському стилі було освячено єпископом Міланом Шашіком. Після цього почалося будівництво церкви Пресвятої Матері Терези з класом катехизації в ромському таборі. До речі, це перша ромська церква на Україні. Цієї зими почалося будівництво ще однієї дерев’яної церкви у бойківському стилі у мікрорайоні Міжгір’я – Прохідне. Спасибі численним спонсорам, які допомогли нам спорудити храми. – Ваше ставлення до політичного русинства. – Вкрай негативне, але не до русинства взагалі. Поясню чому. В недалекому минулому переважна більшість слов’янського населення нашого краю та Галичини визнавали себе русинами, руснаками. Тому і називали територію, на якій жили наші предки, Руська країна, Угорська Русь чи Підкарпатська Русь в часи Чехословаччини, Галичину, відповідно Галицька Русь або Черлена Русь, а ще перед тим була Київська Русь, є Біла Русь. Тому я себе не відмежовую від русинства, яке має славну тисячолітню традицію, до якого належать мої діди, прадіди, так як не відмежовує себе француз від галлів, а осетин від аланів. До так званих політрусинів не може ставитись позитивно і серйозно ніхто, хто поважає себе і свій нарід, хто знає історію. Бо деякі публікації їхніх ідеологів у русинських часописах відносяться до жанру фантастики, особливо ті, що стосуються історії. Бо чим іншим можна назвати теорію, що буцімто всі русини, які займали величезну територію від дунайських низин до гір Кавказу та лісів Півночі, десь щезли, а на їхнє місце „прилетіли” з невідомої планети українці, і лише в Карпатах врятувалася невеличка месіанська курка русинів? Сміх та й годі! А те, що переважна більшість карпатських вершин носить румунські назви, нікого з них не турбує, як і те, що по їхній версії лемко в Словаччині, Польщі та Галичині – одна етногрупа, а на Закарпатті – інша, бойко на Закарпатті і на Галичині також дві різні етнічні групи, подібна справа з гуцулами Рахова, Буковини, Івано-Франківщини. Деякі ідеологи політрусинства закликають до відокремлення Закарпаття від України, доводячи, що русини – окрема нація, яка нічого спільного з Україною не має. Та й активна участь в політиці русинства деяких московських батюшок насторожує. Комусь дуже хочеться побачити на Україні Карабах чи Придністров’я. Не вдасться, панове! – Який, на вашу думку, стан збереження на Міжгірщині пам’яток сакральної архітектури? – Їх збереження в основному тримається на ентузіазмі священиків, церковних громад, поодиноких свідомих представників влади. Проблема в тому, що для реставрації будь-якого храму треба оббігати масу різних інстанцій, оформити купу паперів, отримати різні дозволи, розробити проектну документацію і т. д. Тому люди, як правило, реставрують церкви самотужки, при допомозі спонсорів. У с. Розтока стару церкву якось перекрили, але з неї десь подівся іконостас чудової роботи 17 ст., про який згадують навіть Римські видання. Злодія до цього часу не виявлено. У селі Репинному унікальну церкву в готичному стилі бездарно перекрили бляхою. У греко-католицьких церквах Міжгірщини намагаються зберегти храми у первісній красі, на рахунок цього є рішуча позиція Владики Мілана та керівництва єпархії. На жаль, цього не можна сказати про керівництво приходів православних церков Московського патріархату. – Пане Василю! Ми днями відсвяткували світлий християнський празник – Великодень. Що би ви хотіли побажати своїм прихожанам? – Здоров’я і благополуччя в сім’ях. Душею і вчинками випромінювати добро, пошану до ближнього. І рівняти свій життєвий шлях по Спасителю нашому Ісусу Христу. Нехай в кожну верховинську домівку прийде щастя, добробут. Із о. Василем Мандзюком розмовляв Ярема Селянський Трибуна ОБГОВОРИТИ: Коментарів 0, стор. Загрузка...
|
|
 |
Використання матеріалів УЖГОРОД.net.ua дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань — гіперпосилання) на uzhgorod.net.ua. Передрук, копіювання чи відтворення інформації, що містить посилання на інші джерела в будь-якому вигляді заборонено. |
Сайт є щоденною інтернет-газетою КАРПАТСЬКОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО АГЕНТСТВА (директор - канд.соціолог.наук Шандор Ф.Ф.).
Зв’язок: редактор editor@uzhgorod.net.ua, реклама reklama@uzhgorod.net.ua, технічні питання root@uzhgorod.net.ua
Запрошуємо авторів до співпраці, якщо у Вас є цікаві новини, то надсилайте їх за адресою editor@uzhgorod.net.ua, найкращі з них будуть винагороджені. Редакція не відповідає за зміст рекламних оголошень, може не поділяти точку зору автора, може відмовити автору публікації, якщо текст не відповідає політиці ресурсу без попереднього узгодження. Дизайн: YOUR.UZHGOROD.NAME. Розробка: ЗІС. |
